Олександр Миколайович Євтушенко (27 вересня 1957, Умань, Черкаська область — 23 грудня 2020, Київ) — український музичний журналіст, мистецтвознавець, музичний критик, арт-критик, організатор і продюсер фестивалів, теле- та радіоведучий. Редактор перших українських періодичних видань у галузі масової музичної культури, один із провідних дослідників сучасної української популярної та рок-музики, фахівець з українського року другої половини ХХ — початку ХХІ ст.
Життєпис і творча діяльність Народився 27 вересня 1957 року в місті Умань Черкаської області. 1982 року закінчив Київський художній інститут. Захоплення музикою змінило його професійні плани: ще в студентські роки він почав збирати музичні архіви та співпрацювати з виданням «Молода гвардія». Євтушенко став першим українським журналістом, який взяв інтерв’ю у Бориса Гребенщикова, а також висвітлював діяльність підпільної рок-сцени в Києві, попри переслідування з боку правоохоронних органів того часу.
По закінченню інституту почав працювати музичним оглядачем музичної сторінки газети «Молода гвардія» — «Фонограф». У цій газеті з'явились перші публікації про українську рок-музику «Воплі Відоплясова», «Колезький асесор», «Цвіркунове число», «Раббота Хо», «Иванов Даун» та ін. У своїх статтях підтримав також молоде образотворче мистецтво України, що протиставляло себе соцреалізму, зокрема групу «39.2°», до складу якої входили Ю. Вакуленко, В. Архипов, К. Самойленко, О. Кузнецов, Р. Левчин та ін.Олександр Євтушенко. «У вас 39,2? Нормально!» // Молода гвардія. 1989, 4 січня Разом з групою ініціював створення творчого об’єднання Біла ворона, вперше опублікувавши про неї схвальний відгук у пресі.
Музикознавча та журналістська діяльність Після проголошення незалежності — редактор перших українських періодичних видань у галузі масової музичної культури: альманаху «Рок-око» (1992), газети «Аудіо-толока» (1992–95), журналу «Галас» (1996–98), газети «Нєформат» (2003). Музичний оглядач журналу «Україна» (2001–04), газети «Слово Просвіти» (2006-07). Працюючи над створенням журналу «Галас», Євтушенко поставив за мету естетично протиставити українську музичну ідею домінуванню російськомовного шансону, що заполонив медіапростір того часу. Головред свідомо фокусувався на публікації матеріалів виключно про українських виконавців, щоб стимулювати розвиток вітчизняної сцени та звикання аудиторії до власних героїв. Журнал «Галас», заснований Євтушенком, став унікальним для свого часу виданням, яке поєднувало глибоку аналітику української сцени з оглядами світових музичних тенденцій. На сторінках журналу автор впроваджував системний підхід до музичної журналістики: від створення «Словника тлумачення музичного сленгу» до професійних розборів апаратури у рубриці «Стереобаза». Євтушенко зумів перетворити журнал на інтелектуальну платформу, де поруч із новинними рубриками та інтерв'ю з тоді ще молодими зірками (Олег Скрипка, Андрій Кузьменко, Ірина Білик) публікувалися фундаментальні історичні розвідки про розвиток блюзу, джазу та українського року 60-х — 80-х років. Головним принципом своєї роботи він називав створення якісної національної музичної преси, зазначаючи: «Я хотів, щоб музична преса була не жовтою, а жовто-блакитною». Всупереч фінансовим труднощам та тогочасним викликам, він послідовно відстоював пріоритет українського музичного продукту над іноземним, надихаючись західною професійною пресою, зокрема британським тижневиком Q.
Аналізуючи еволюцію стилю гурту «Скрябін», Олександр Євтушенко зазначав, що музиканти, будучи схильними до новацій, ніколи не тупцювали на місці, а їхній успіх полягав у здатності виробити свій, ні на що не схожий стиль із багатьох музичних впливів.
Олександр Євтушенко є автором першої та фундаментальної рок-енциклопедії (рок-антології) «Легенди химерного краю» (К., 2004), яка зафіксувала історію та персоналії української альтернативної музичної сцени. Свою дослідницьку діяльність він розглядав як місію зі збереження пам'яті про українську музику епохи здобуття незалежності, приділяючи особливу увагу рок- та інді-сцені. Колеги та діячі української культури, зокрема Тарас Чубай та Олександр Положинський, називали його ключовою постаттю для кількох поколінь музикантів, яка відіграла визначальну роль у становленні сучасної української музичної сцени. Упорядник збірки «Зірки „Червоної рути“» (у співавторстві, К., 1993), книги «100 альбомів з України: Вибрана дискографія» (у співавторстві, К., 2004), «Обличчя музики: Творчі портрети українських зірок» (К., 2006), «Андрій Середа та „Кому вниз“. Музика Високого Духу» (К., 2008), Україна IN ROCK (К., Темпора, 2011). Він також є автором монографії «КОМУ ВНИЗ: Музика Високого Духу». Видання каталогу «100 альбомів з України» стало першою в Україні спробою системного осягнення та каталогізації вітчизняного музичного продукту. У цій праці Євтушенко наголошував, що розвиток шоу-бізнесу неможливий без створення інформаційної бази та медіаресурсів, тому завданням книжки було не лише надати довідкову інформацію, а й популяризувати українську музику через есеїстичний, неакадемічний виклад матеріалу, що робило її доступною для широкого кола меломанів. Народний артист України Тарас Чубай назвав Євтушенка «служителем року» (у значенні служителя року-музики), підкресливши, що завдяки його діяльності українська музична сцена як явище змогла зберегтися та розвинутися в часи становлення незалежності. Письменник Анатолій Дністровий, характеризуючи його внесок у культуру, відзначив, що Євтушенко був першим професійним музичним критиком епохи Незалежності та системним істориком української популярної і молодіжної музики останніх трьох десятиліть.
У 2011 році у рамках видавничої програми «Граней-Т» вийшла збірка «Україна In Rock», що узагальнила багаторічні розвідки Євтушенка щодо вітчизняної альтернативної сцени. Рецензуючи працю, критик Пилип Пухарев відзначив, що попри деяку фрагментарність викладу, книга є важливою спробою систематизації історії української рок-музики, яку автор досліджував ще від початку 1990-х. Пухарев підкреслив, що Євтушенко заслуговує на подяку за привернення уваги до «важливої та цікавої теми», яка до того моменту не була представлена у форматі систематизованого друкованого видання для широкого загалу.
Як фаховий критик, Євтушенко досліджував не лише рок-сцену, а й джазову спадщину України. Зокрема, на шпальтах газети «День» він популяризував творчість Ігоря Хоми та його ансамблю «Медікус», характеризуючи їх як «білу ворону» радянського простору, що змогла інтегрувати український мелос у джазову імпровізацію.
Фундаментальна праця «Легенди химерного краю. Українська антологія» (2004) стала першою в Україні спробою систематизувати історію вітчизняного рок-н-ролу від 60-х років до початку 2000-х. У книзі Євтушенко виступає не лише як журналіст, а як дослідник, що фіксує «колективний портрет» української неофіційної культури в умовах радянських заборон та перших років незалежності. Як зазначалося в рецензії газети «День», Євтушенко зробив неоціненний внесок у фіксацію «великої частини неофіційної культури, яку робили люди чесні, талановиті й віддані», рятуючи від забуття імена гуртів, що стали фундаментом для сучасної української музичної сцени.
Медійна та продюсерська діяльність
Протягом своєї професійної кар'єри Євтушенко став автором численних публікацій у відомих періодичних виданнях, серед яких газети «День», «Дзеркало тижня», «Вечерние вести», «Собеседник», а також журнали «ПІК» та «Український тиждень». Його медійний досвід включав і роботу в ефірі: у 2005–2006 роках він вів авторську програму «Музичний острів» на «Радіо Свобода», співпрацював із «Радіо Київ 98 FM» та порталом «Молоде радіо». Як музичний оглядач, Євтушенко критично оцінював стан вітчизняного шоу-бізнесу, вказуючи на його замкненість у пострадянському просторі. Зокрема, аналізуючи результати конкурсу «Нова хвиля-2009», він наголошував на відсутності інтеграції української та російської популярної музики у світові естрадні процеси, розглядаючи такі конкурси як «валізу з подвійним дном», де результати часто залежать від кулуарної кон'юнктури та інтересів журі, а не лише від виконавської майстерності. Коментуючи «Євробачення 2009», Євтушенко назвав організацію конкурсу «московським візантійством» із надмірною пихою, тоді як справжніми авторитетними майданчиками вважав фестивалі рівня World music fest, де перемагали «Гайдамаки», що є справжніми культурними послами України. Як фаховий музичний критик, Євтушенко неодноразово аналізував феномен української рок-хвилі кінця 80-х — початку 90-х. Зокрема, характеризуючи творчість гурту «Брати Гадюкіни», він відзначав, що музиканти змогли перетворити естетику «антигероя» на рафінований стьоб, а їхня музика стала унікальним сплавом блюзово-джазового звучання та гуцульського фольклору. На думку критика, «Брати Гадюкіни» не просто випередили свій час, а сформували нішу в українській рок-музиці, яка залишалася порожньою протягом багатьох років після їхнього розпаду. Євтушенко був постійним учасником професійних дискусій, присвячених майбутньому національної музичної культури. Зокрема, у 2009 році під час святкування 20-річчя фестивалю «Червона рута» він увійшов до складу експертної групи «круглого столу», де обговорювалися стратегічні питання розвитку українського музичного простору протягом двох десятиліть незалежності. Євтушенко також приділяв значну увагу питанням українського музичного менеджменту та видавничої справи. У своїх публікаціях він досліджував роботу незалежних лейблів, зокрема видавництва «Країна мрій», детально висвітлюючи процеси підготовки альбомів, співпрацю зі студіями звукозапису та стратегії просування вітчизняного культурного продукту в епоху цифрових змін. Професійний погляд Олександра Євтушенка часто був затребуваний у контексті аналізу участі українських артистів у міжнародних проектах. Зокрема, у 2012 році, оцінюючи вибір представниці України на пісенний конкурс «Євробачення», він наголошував на важливості синтезу українського мелосу з європейським музичним контекстом як ключовому факторі успіху виконавця на світовій сцені. Як авторитетний музичний експерт, Євтушенко неодноразово надавав професійну оцінку творчості знакових українських гуртів. Зокрема, він характеризував вокальну формацію «Піккардійська терція» як «одне з найбільших досягнень сучасної української естрадної музики», підкреслюючи їхню роль у популяризації української культури на міжнародній арені та наявність вираженої громадянської позиції учасників гурту. Як фаховий музичний оглядач, Євтушенко регулярно залучався провідними ЗМІ (зокрема BBC News Україна) для аналізу підсумків року та ключових тенденцій українського музичного простору. Як музичний оглядач, Євтушенко часто аналізував не лише мистецький аспект, а й економічні та політичні механізми функціонування великих міжнародних конкурсів. Зокрема, коментуючи результати «Євробачення 2010», він зазначав, що переможці конкурсу часто визначаються стратегічними планами організаторів щодо розвитку індустрії, вказуючи на те, що «Євробачення» є не лише телевізійним видовищем, а й складним бізнес-проектом з елементами «великої політики».
Постійний ведучий музичної телепрограми «Тинди-ринди» (Ютар, 1994—2004), автор і ведучий радіопрограми «Рок української вдачі» («Нарт», 2003–05). Прес-аташе фестивалів «Червона рута» (Запоріжжя, 1991), «Перлини сезону» (Київ, 1998; 1999), «Таврійські ігри» (м. Каховка, 1994; 1996), «Альтернатива» (Львів, 1995; 1996). Крім того, працював прес-аташе на фестивалях «Червона рута» також у 1989 та 1993 роках.
Виступав музичним продюсером фестивалів «Мазепа-фест» (Полтава, 2003) і «Кобзар forever» (Канів, 2006), де видавав спеціальні прес-випуски. Загалом серія «Українська колекція», створена у співпраці з аудіокомпанією «Атлантік», налічувала близько тридцяти позицій, додавши до вже згаданих артистів також альбоми гурту «Скрябін», Віки Врадій та «Неборок».