Історія театру — сукупність подій, які стосуються виникнення та розвитку сценічного мистецтва.
Витоки Театр виник як виконання ритуальних дій. Аристотель у своїй «Поетиці» зазначав, що театр приносив очищення та зцілення глядачеві за допомогою видіння. Місце проведення таких вистав було названо театроном.Aristotle, Poetics VI, 2. Починаючи з класичних Афін у 6 столітті до нашої ери, яскраві традиції театру процвітали в культурах по всьому світу.Banham (1995), Brockett and Hildy (2003), and Goldhill (1997, 54).
На думку істориків Оскара Броккета та Франкліна Хілді, ритуали включають елементи, які додають задоволення, такі як костюми та маски, а також кваліфіковані виконавці. Ці вражаючі елементи почали діяти в неритуальних умовах. Коли це відбулося, були зроблені перші кроки до театру.Brockett and Hildy (1968; 10th ed. 2010), History of the Theater.
Європейський театр Грецький театр
Грецький театр, найбільш розвинений в Афінах, є корінням західних традицій. Участь у багатьох фестивалях міста-держави — і участь у Міській Діонісії була важливою частиною громадянства.Pelling (2005, 83). Громадянська участь включала оцінку риторики ораторів, про яку свідчать виступи на політичних зборах, які сприймалися як аналогічні театру.Goldhill (1999, 25) and Pelling (2005, 83–84). Театр Стародавньої Греції складався з трьох типів драми: трагедії, комедії та сатиричної драми.Brockett and Hildy (2003, 15–19).
Афінська трагедія — найдавніша форма трагедії, що збереглася — є різновидом танцювальної драми, яка склала важливу частину театральної культури міста-держави.Brown (1995, 441), Cartledge (1997, 3–5), Goldhill (1997, 54), Ley (2007, 206), and Styan (2000, 140). Виникнувши у 6 столітті до н. е., театр розцвів у 5 столітті до нашої ери і продовжував користуватися популярністю до початку Елліністичного періоду. Жодної трагедії шостого століття не збереглося, лише тридцять дві з понад тисячі, що були протягом 5-го століття.Brockett and Hildy (2003, 15) and Kovacs (2005, 379). Витоки трагедії залишаються неясними, хоча до V століття вона була інституціоналізована на змаганнях, які проводилися в рамках свят, присвячених Діонісу, (богу вина та родючості).Brockett and Hildy (2003, 13–15) and Brown (1995, 441—447). Як учасники конкурсу «Міська Діонісія» (найпрестижніший з фестивалів для постановки драми), драматурги повинні були представити тетралогію п'єс (хоча окремі твори не обов'язково були пов'язані між собою історією чи темою), яка, як правило, складалася з трьох трагедій та одна гра сатири.Brown (1995, 442) and Brockett and Hildy (2003, 15–17). Виконання трагедій у міській Діонісії розпочалося ще в 534 р. до н. е. Більшість афінських трагедій драматизують події грецької міфології.Brown (1995, 442). Коли Есхіл виграв першу нагороду в міській Діонісії в 472 р. до н. е., він писав трагедії більше 25 років. Понад 130 років потому філософ Арістотель проаналізував афінську трагедію V століття в найдавнішому збереженому творі драматичної теорії — його Поетиці (близько 335 р. до н. е.). Афінська комедія умовно поділяється на три періоди: «Стара комедія», «Середня комедія» та «Нова комедія». Стара комедія виживає сьогодні переважно у формі одинадцяти збережених п'єс Арістофана, тоді як Середня комедія значною мірою втрачена (збережена лише порівняно короткими фрагментами у Афінея Навкратіса). Нова комедія відома насамперед із значних фрагментів папірусу п'єс Менандра.
Римський театр
Західний театр значно розвивався і розширювався за римлян. Римський історик Лівій писав, що римляни вперше дивились театр у 4 столітті до нашої ери, коли виступали етруські актори. Театр Стародавнього Риму був процвітаючим видом мистецтва, починаючи від фестивальних вистав вуличного театру, танців оголеного тіла та акробатики, закінчуючи постановкою привабливих ситуаційних комедій Плавта до високомодних, словесно розроблених трагедій Сенеки. Рим мав місцеву традицію вистави, еллінізація римської культури в 3 столітті до нашої ери мала глибокий вплив на римський театр і спонукала до розвитку латинських літератур для сцени.
Після розширення Римської республіки (509–27 рр. до н. е.) на кілька грецьких територій між 270—240 рр. до н. е. у Римі представили грецьку драму.Brockett and Hildy (2003, 43). У пізніші роки республіки за допомогою Римської імперії (27 р. до н. е. — 476 р. н. е.) театр поширився на захід по всій Європі, навколо Середземного моря і дійшов до Англії; Римський театр був різноманітнішим, масштабнішим і витонченішим, ніж будь-яка культура до цього.Brockett and Hildy (2003, 36, 47). Грецька драма продовжувала виступати протягом усього римського періоду, 240 рік до нашої ери ознаменував початок римської драми. З початку імперії інтерес до драми знизився на користь більш широкого спектра театральних розваг.Brockett and Hildy (2003, 46–47).
Першими важливими творами римської літератури були трагедії та комедії, які Лівій Андронік писав з 240 р. до н.Brockett and Hildy (2003, 47). Через п'ять років Гней Невій також почав писати драму. Жодної п'єси жодного письменника не збереглося. Андроніка найбільше цінували за його трагедії, а Невія - за комедії. На початку II століття до нашої ери в Римі міцно утвердилася драма і була створена гільдія письменників.Brockett and Hildy (2003, 47–48).
Усі римські комедії, що збереглися, — це комедії, засновані на грецьких сюжетах, автори яких Тит Макцій Плавт та Теренцій.Brockett and Hildy (2003, 48–49). Переробляючи грецькі оригінали, римські драматурги скасували роль хору в поділі драми на епізоди та ввели в неї діалог музичний супровід.Brockett and Hildy (2003, 49). Дія всіх сцен відбувається в зовнішньому розташуванні вулиці, і її ускладнення часто випливають із підслуховування. Плавт, більш популярний з них, писав між 205 і 184 рр. до н. е. До нашого часі дійшли двадцять його комедій, з яких його фарси найбільш відомі. Відзначають дотепність його діалогу та використання різноманітних поетичних метрів.Brockett and Hildy (2003, 48). Усі шість комедій, які Теренцій написав між 166 і 160 роками до нашої ери, збереглися.
Жодної ранньоримської трагедії не збереглося, хоча вони високо цінувались у свій час; історикам відомо про трьох ранніх трагіків — Квінта Еннія, Марка Пакувія та Луція Акція. З часів імперії збереглися роботи двох трагіків — один невідомий автор, а другий — філософ-стоїк Сенека.Brockett and Hildy (2003, 50). Дев'ять трагедій Сенеки вижили.
На відміну від давньогрецького театру, театр у Стародавньому Римі дозволяв бути жінкам-виконавцям. У той час як більшість було зайнято для танців і співу, меншість актрис досягли багатства, слави і визнання їх мистецтва. Вони також створили свою власну акторську гільдію.
Перехідний та ранньосередньовічний театр, 500—1050 Коли Західна Римська імперія занепала через IV і V століття, місце перебування римської влади перейшло до Константинополя та Східної Римської імперії, яку сьогодні називають Візантійською імперією. Збережені свідчення про візантійський театр незначні, існуючі записи показують, що мім, пантоміма, сцени чи декламації трагедій та комедій, танців та інших розваг були дуже популярними. У Константинополі було два театри, які використовувались ще у 5 столітті.Brockett and Hildy (2003, 70) Значення візантійців в театральній історії полягає у збереженні ними багатьох класичних грецьких текстів та складанні масивної енциклопедії, з якої походить велика кількість сучасної інформації про грецький театр. З V століття Західна Європа занурилася в період загального безладу, який тривав до X століття. Більшість організованих театральних заходів зникли в Західній Європі. Невеликі кочові групи гуляли по Європі протягом усього періоду, виступаючи скрізь, де вони могли знайти аудиторію, немає жодних доказів того, що вони створювали щось, крім грубих сцен.Brockett and Hildy (2003, 75) Церква засуджувала цих виконавців у темні століття середньовіччя, оскільки їх вважали небезпечними, язичницькими.
До раннього середньовіччя церкви в Європі почали інсценувати драматизовані версії певних біблійних подій у певні дні року. Ці драматизації були включені для того, щоб оживити щорічні святкування.Brockett and Hildy (2003, 76) Символічні предмети та дії — вбрання, вівтарі, кадильниці та пантоміма у виконанні священиків — згадували християнський ритуал. Це були великі набори візуальних знаків, які можна було використовувати для спілкування з переважно неписьменною аудиторією. Ці вистави переросли у літургійні драми, найраніша з яких — пасхальний троп «Кого ти шукаєш», починаючи близько 925 р.
Хросвітха (близько 935—973), каноніса на півночі Німеччини, написала шість п'єс за зразком комедій Теренція, але з використанням релігійних сюжетів. Ці шість п'єс : «Авраам», «Каллімах», «Дульцій», «Галлікан», «Пафнутій» і «Сапієнтія» — це перші відомі п'єси, написані жінкою-драматургом. Потім була Гільдеґарда Бінгенська († 1179), ігуменя-бенедиктинка, яка написала латинську музичну драму в 1155 році.
Високий та пізньосередньовічний театр, 1050—1500
Оскільки вторгнення вікінгів припинилося в середині XI століття, літургійна драма поширилася з Росії в Скандинавію та Італію. Лише на окупованому мусульманами Піренейському півострові літургійні драми взагалі не подавались. Незважаючи на велику кількість богослужбових драм, що збереглися в той період, багато церков виконували лише одну-дві на рік, а врешті церков ніколи не виконували жодної.Brockett and Hildy (2003, 78)
Свято дурнів було особливо важливим у розвитку комедії. Фестиваль змінив статус духовенства і дозволив їм висміяти начальство та рутину церковного життя. Комічні епізоди повинні були чекати, поки драма не відокремиться від літургії.
Виконання релігійних п'єс за межами церкви розпочалося десь у 12 столітті, до наших часів дійшли кілька п'єс цього періоду, зокрема «Воскресіння», «Гра царів волхвів» (іспанська) та «Спонсус» (французька).
Більшість акторів у цих виставах були з місцевого населення. Наприклад, у Валенсьєні в 1547 році 72 акторам було призначено понад 100 ролей.Brockett and Hildy (2003, 95) Постановки ставились на сценах фургонів, що представляли собою платформи, встановлені на колесах. Етап платформи, який являв собою неідентифікований простір, а не конкретний регіон, дозволяв різкі зміни в розташуванні.
Відродження
Трупи впродовж століть виконували жваві імпровізаційні майстерні по всій Європі. Комедія дель арте виникла в Італії в 1560-х роках, була театром, орієнтованим на актора, який вимагав мало декорацій і дуже мало реквізиту. П'єса виникла не з письмової драми, а із сценаріїв, які забезпечували ситуації, результат дії, навколо яких актори імпровізували. У виставах використовувались персонажі, котрих можна було розділити на три групи: закохані, господарі та слуги. Закохані мали різні імена та характеристики в більшості вистав і часто були дітьми майстра. Роль господаря, як правило, базувалася на одному з трьох стереотипів: Панталоне, літній венеціанський купець; Дотторе, друг або суперник Панталоне, педантичний лікар чи адвокат, який діяв набагато розумніше, ніж був насправді; і Капітано, який колись був коханцем, але перетворився на самохвальника, який хвалився своїми подвигами в любові та війні, але часто був страшенно некваліфікованим в обох. Зазвичай він носив меч, носив накидку та пернатий головний убір. Персонаж слуги (званий Дзанні) мав лише одну повторювану роль: Арлекіно. Він був і хитрим, і невігласом, досвідченим танцівником і акробатом. Зазвичай він носив дерев'яну палицю з розколом посередині, щоб вона видавала сильний шум, коли щось ударяла. Пуританські опозиціонери до сцени стверджували не лише те, що сцена загалом була язичницькою, але і те, що будь-яка п'єса, що представляла релігійного діяча, за своєю суттю ідолопоклонство. У 1642 р., на початку Англійської громадянської війни, пуританська влада заборонила вистави у межах міста Лондона. Глибокий напад проти аморальності театру зруйнував те, що було в англійській драматичної традиції.
Іспанський театр Золотого століття