Андрій Ничипоренко (1837, Полтава або Прилуки, Прилуцький повіт, Полтавської губернії(нині Прилуцький район Чернігівської області України) — 7 (19) листопада 1863, Санкт-Петербург) — член організації «Земля і воля», сподвижник А. І. Герцена. 1862 — заарештований з «процесу 32-х», дав свідчення та рік по тому помер в Петропавлівській фортеці. Прототип революціонера Пархоменка в романі Миколи Лєскова «Нікуди» та персонаж нарису «Загадкова людина» того ж автора.
Життєпис
Народився у Полтавській губернії в родині титулярного радника (або колезького асесора середнього достатку) Івана Ничипоренка.
1857 — закінчив Імператорська комерційне училище, де познайомився з В. І. Кельсиева, а також з П. А. Ветошнікова та Н. М. Владіміровим — незабаром всі вони стали співробітниками Герцена герценівський емісарами в Росії, представляючи собою згуртований кістяк однолітків ітадрузів-однодумців. За відомостями Василя Кельсієва, Ничипоренко якийсь час як вільний слухач відвідував лекції в Петербурзькому університеті. 1857 — Ничипоренко почав державну службу в чині колезького реєстратора.
У січні 1861 — з Ничипоренком познайомився Н. С. Лесков, той заробляв на життя репетитором сина професора політекономії І. В. Вернадського — Миколи Вернадського, зведеного брата майбутнього академіка Володимира Вернадського. Професор Вернадський видавав журнал " Економічний покажчик ", в якому співпрацювала його дружина Марія Миколаївна Вернадська (Шигаєва). 1860— вона померла, всі тяготи по домашньому господарству та ведення журналу лягли на Івана Васильовича. На початку 1861 року М. С. Лесков з А. І. Ничипоренком поселилися в квартирі Вернадського та стали співробітниками його журналу. Разом з професором, вони бували на засіданнях «Вільного економічного суспільства». Через день після смерті Тараса Шевченка, 27 лютого 1861 року, Вернадський, Ничипоренко та Лєсков, яких об'єднувала любов до України, разом ходили в будинок поета, щоб попрощатися з ним. В квартирі професора друзі прожили півроку, при цьому Лєсков та професор Вернадський «іноді дозволяли собі утримувати» репетитора так як він «захоплювався революцією щой пророкувало йому його сумну долю».
Лєсков познайомив Ничипоренка з С. С. Громеко, а також В. С. Курочкіним, редактором сатиричної газети «Іскра», та його братом Миколою. В результаті, крім «Економічного покажчика» Ничипоренко почав співпрацювати в " Іскрі ". З зими 1861 року Ничипоренко постійно тримав зв'язок з Герценом, встановлений через своїх товаришів по комерційному училищу: Владимирова, бухгалтера російської фірми «Скворцов і К °» в Лондоні, та Ашмарін, що жив в Петербурзі. Завдяки їм Ничипоренко став кореспондентом герценовського " Дзвони ". Ничипоренко та Громека навіть подумували про те, щоб емігрувати в Англію, але Герцен відрадив їх від цього; адже, наприклад, Ничипоренко був необхідний Герцену в Росії, оскільки вважався надійним зв'язковим між Лондоном та Петербургом, в Лондон через нього йшли кореспонденції М. В. Альбертіні, В. П. Гаєвського, а з Лондона — герценовські видання С. С. Громеко, Н. С. Курочкіна, М. В. Альбертіні, В. П. Гаєвському.
В літній час 1861 року в Петербург з Лондона, вантажем продукції Вільної російської друкарні прибув герценовський емісар та польсько-англійський революціонер Артур Бенні. Він віз рекомендаційний лист Василя Кельсієва для Ничипоренка. Петербурзькі нелегальні гуртки доручили Андрію, допомагати Бенні в його конспіративній діяльності в Росії і супроводжувати його в агітаційних поїздках по країні. Цей епізод біографії Ничипоренко докладно описаний Н. С. Лєсковим в нарисі " Загадкова людина ". Згідно з відомостями Василя Кельсієва, Бенні та Ничипоренко спільно написали адресу Імператору з проханням про надання Росії конституції. З цією адресою вони і відправилися в свою агітаційну подорож по Росії для збору підписів для звернення до царя. У числі передбачуваного маршруту значилися Москва, Нижній Новгород, Астрахань, Полтава, а також попутна поїздка в Мценськ до І. С. Тургенєву. Мабуть, агітаторам не вдалася мета їхньої поїздки, оскільки Кельсієв бачив під адресою близько п'яти підписів, та й ті пізніше були виведені щавлевою кислотою.
Підприємство обмежилося поїздкою в Москву, де Микола Лєсков познайомив агітаторів з редакцією газети " Російська мова " і її редактором Євгенією Тур ; в Нижній Новгород на ярмарок, в чому молодим людям допомагав письменник П. І. Мельников-Печерський ; а також в Спаське-Лутовинова до Тургенєва і в Малоархангельск до В. І. Якушкину, Майбутнього прототипу Базарова в романі І. С. Тургенєва " Батьки і діти ". Однак поїздка агітаторів в Полтаву на батьківщину до Ничипоренка так і не відбулася, оскільки в Орлі, Бенні отримав телеграму, яка змусила його терміново повернутися в Москву. Н. С. Лєсков стверджував, що дана телеграма була ініційована самим Бенні (її могла відправити Євгенія Тур), щоб розв'язатися з обридлим Ничипоренком і звільнитися від його опіки для самостійних дій.
Проте Бені не вдається легко позбутися від Ничипоренка. Замість того, щоб їхати до себе на батьківщину, він кинувся слідом за Бенні в Москву, де знайшов Артура, в чужому гуртку, видавця газети «Російська мова», з якою раніше у Ничипоренко стався конфлікт на ґрунті ідеологічних розбіжностей. Ще до цього епізоду подорож двох агітаторів було затьмарене декількома подібними інцидентами, причиною яких, на думку Лєскова, була грубість, невігластво, самовпевненість Андрія Ничипоренка, які поставили місію двох агітаторів на межі провалу, так що Ничипоренко змушений був неодноразово приносити свої вибачення Артуру Бенні за свою невихованість. Пропагандистська поїздка Ничипоренка і Бенні відбувалася з кінця липня по кінець серпня. Опинившись, врешті-решт, без засобів, Ничипоренко змушений був залишити Бенні та сам повернувся до Петербурга.
Незабаром в Петербурзі рознеслася чутка (це сталося у вересні), що Артур Бенні є таємним шпигуном III Відділення. «Заслугу» в поширенні цієї чутки, Микола Лєсков цілком відносив на совість Андрія Ничипоренка, якого характеризував як жалюгідного, і в той же час фатальної людини. Вільям Еджертон намагається заперечити думку російського письменника про Ничипоренка, та зняти це звинувачення з нього. На його думку, причини наклепу на Артура Бенні могли бути якось пов'язані зі спробами Бенні отримати будь-яку ціну підпису Івана Аксакова і Михайла Каткова під адресою Олександру II. Вони категорично відмовилися від своєї участі в цій справі, а Катков до того ж став наполегливо з'ясовувати у Бенні, хто стоїть за цією адресою, на що англійський соціаліст збрехав, що нібито справжнім автором листа царю є Олександр Іванович Герцен.
Плітка про Бенні дісталася до Лондона, Герцен на якийсь час їй повірив, тому що інструктував 25 листопада (7 грудня) 1861 роки свого чергового емісара в Росію Н. М. Владімірова, товариша Ничипоренка і Кельсієва по Комерційному училищу: "Знову говорять про Бенні і сильно підозрюють його. Так коли ж я його рекомендував? Пора бути обережним … Про Бенні скажіть, по-перше, Нич <іпоренко> ". На слідстві Ничипоренко зізнавався, що передав лист Герцена з інструкціями про Бенні С. С. Громеко, М. В. Альбертіні і Миколі Курочкіну, інакше кажучи, саме тим особам, кого він особисто до цього знайомив з Артуром Бенні і перед ким вважав себе зобов'язаним виправдати в передбачуваному компрометації цих осіб зв'язком з Бенні. Ничипоренко, дійсно був причетним до поширення чуток, але причетним опосередковано, як довірена особа А. І. Герцена.
Повернувшись до Петербурга після поїздки з Артуром Бенні, Ничипоренко, колишній на той час у відставці від державної служби, 27 грудня 1861 року наказом міністра фінансів був призначений в департамент податей і зборів, де пропрацював до від'їзду в Західну Європу 6 квітня 1862 року. В цей же час (січень 1861 роки) поновлюються контакти Ничипоренка з Бенні, перервані восени, а в лютому 1862 року ці фірми разом з Лєсковим розпочинають співпрацю в оновленій редакції газети " Північна бджола ". Як стверджує У. Еджертон: «І Ничипоренко, і Лєсков не відсахнулися від Бенні, незважаючи на чутки». У листі Василю Кельсієва Бенні писав: «Як ви знаєте, я залишив» Інвалід «і працюю тепер з Ничипоренко в» Бджола «… Перейшовши в» Бджолу ", ми вирішили з Андрієм Івановичем просити і вас перенести туди вашу кореспонденцію, і я знаю, що він писав вам з цього приводу ".
Ничипоренко увійшов в так званий гурток Бенні, який займався випуском прокламацій «Руська правда». У березні—квітні 1862 року, друзі надрукували в нелегальній друкарні, організованій Артуром Бенні, два випуски «Руської правди». Обидва номери були присвячені польським подій, написані від імені російських, пройняті співчуттям до пригноблюваних полякам та поширювалися виключно в Польщі. У гурток Бенні, на думку американського автора, крім Ничипоренка, входив Н. С. Лесков та латиський студент П. Д. Баллод. До них ідейно примикав і Василь Кельсієв, який приїжджав нелегально в Росію березень-квітень 1862 року. На початку 1862 року реорганізовувалася демократична газета " Століття " П. І. Вейнберга. Була створена спеціальна комісія з А. Н. Енгельгардта, А. І. Ничипоренко і Н. А. Сірчано-Соловьевіча для врегулювання розбіжностей між видавцем та співробітниками газети, настільки високий був авторитет Ничипоренка.
З кінця 1861 року в Росії діяла мережа підпільної організації " Земля і воля ", організованої А. І. Герценом, Н. П. Огарьовим, Н. Г. Чернишевським, Н. А. Сєрно-Соловьевічем, А. А. Слєпцовим і Н. Н. Обручева. Ничипоренко увійшов до складу однієї з перших п'ятірок. Найвищим проявом довіри «землевольцев», на весні 1862 року Нечепоренка призначено зв'язковим між провінційними комітетами у Казані, Нижньому Новгороді, Ярославлі, Саратові, Твері, Астрахані, створеними А. А. Слєпцовим з січні 1862 — центральним столичним комітетом партії «Земля і воля». Про ту довіру, яка як і раніше відчував Ничипоренко до обмовити Артуру Бенні, говорить той факт, що він не приховав від Бенні передбачуваний конспіративний приїзд Василя Кельсиева на початку березня 1862 року в Петербург, про що розповів сам Кельсиев в своїй «Сповіді». Під час цього приїзду Ничипоренко бачився з Кельсиева, якого до цього він не бачив три роки. С 6 апреля Ничипоренко по высочайшему повелению был уволен в заграничный отпуск сроком на три месяца. 7 апреля Андрей Иванович покинул Россию вместе с писателем Н. А. Потехиным, — своим сослуживцем в департаменте податей и сборов. За границей он посетил в Лондоне Н. П. Огарёва и А. И. Герцена, получив от него некоторые поручения. По утверждению Н. С. Лескова, Ничипоренко «взялся доставить какие-то важные революционные бумаги к белокриницкому митрополиту Кириллу (Киприану Тимофееву), — старообрядческому архиерею в Буковине». Позднее, 30 апреля (12 мая), он встретился с М. А. Бакуниным, который вручил ему рекомендательное письмо для Гарибальди: Беру смелость направить вам друга и соотечественника, который прямо приехал из России и который может дать всевозможные сведения о том, что ныне происходит в нашем отечестве. Это человек испытанной скромности и осторожности, справедливый и умный, хорошо поставленный, чтобы знать многое, и который всё дело представит вам в настоящем виде. Герцен его знает хорошо и, вероятно будет тоже рекомендовать.