Македо́ни — село в Україні, у Обухівському районі Київської області. Відстань до обласного центру становить 103 км, до райцентру становить 62 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Миронівка становить 33 км.

Село є адміністративним центром Македонського старостинського округу, якому підпорядковані села Македони, Кулешів та Малі Прицьки. Населення села, згідно перепису 2001 р. становило 582 особи.

Географія Межує на півночі з селами Пії та Малі Прицьки, на півдні з селом Шандра, а на сході із селом Кип'ячка.

Топоніми Щодо назви села, то існує легенда. Колись до цих країв прийшли й оселилися двоє чоловіків: старезний дід з далекої Греції та молодий, повний сил хлопець з Македонії. Грек лише молився, а македонець молився в церкві, допомагав селянам будувати нові хати та працював у полі. Невеличке поселення, що утворилося навколо прибульців стали називати «біля македонців».

Під час татаро-монгольської навали 1240 р. місцева дерев'яна церква згоріла. До села поодиноко стали повертатися люди, які врятувалися, повернувся й Македон. Рятуючись від холоду, під великим схилом гори він викопав велику простору печеру, у якій, згодом віряни облаштували катакомбну церкву. Печера постійно поглиблювалася, завдяки цьому площа підземного храму зростала. Люди відбудували зруйноване житло. Через збільшення чисельності населення, то й відповідно зростало й число вірних. І тоді Македон неподалік спорудив невелику церкву, яка з часом, розрослася до розмірів монастиря. Померлих Грека та Македона поховали у печерному храмі, а поселення, що почалося розростатися навколо монастиря, на честь його засновника назвали Македонами.

Урбаноніми

Кількість елементів інфраструктури у селищі — це 11 вулицьМакедони на http://maps.visicom.ua з 200 будинками.

Вулиці:

Авраменка Василя Горлівська Джерельна Донецька Копилова Лугова Садова Торезька Центральна Шахтарів Шахтобудівників

Історія

За часів Речі Посполитої Перша згадка про село датується 1640 р.. Відомо, що в люстрації 1631—1633 рр. також є згадка про село, а саме: «У цьому селі послушних підданих було 10. На цей час внаслідок жовнірського спустошення під козацьку табірщину і татарське спустошення їх немає більше 8. Дають чиншу по 25 гр., колодки по 15 гр., що складає 10 зл.20. Козаків у цьому селі є 8.», яка продовжує вік села приблизно на десяток років. Тоді в селі налічувалося всього 19 осель та належало воно до Канівського староства.

Селяни Македонів брали активну участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, Гайдамаччині та Коліївщині. 30 січня 1667 р. між Московським царством і Річчю Посполитою було підписано Андрусівський сепаратний договір про припинення московсько-польської війни 1654—1667 рр., за умовами якого у складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна, у тому числі й Македони.

В останній чверті XVIII ст. село стало власністю польського короля Станіслава II Авґуста Понятовського, після смерті якого у 1799 р. маєток у Македонах відійшов до панів Головінських.

Під владою Царської Росії

Після другого поділу Речі Посполитої 1793 р. Київщина, у тому числі й Македони включені до складу Київського намісництва Російської імперії. 1843 р. Зіновій Головінський продав маєток Феклі Марціновській, яка згодом після купівлі маєтку розподілила його між своїми дочками.

Від середини ХІХ ст. і аж до 1923 р. Македони були центром однойменної волості Канівського повіту Київської губернії.

Великий колись маєток після численних перепродажів у 1860-х рр. розпався на декілька маленьких. Тоді власниками Македонів були діти барона Альфонса Бенедиктовича фон Клотт та племінниця його дружини Марії з роду Меленевських-Абрамовичів. Останніми власниками села були поміщики Остапенко та К. Абрамович. Тоді в Македонах мешкало 1466 осіб.

1872 р. в селі відкрилася перша міністерська однокласна школа на три групи, що містилася у звичайній дерев'яній селянській хаті. Станом на 1883 р. в Македонах мешкало 2414 осіб та функціонували медична та ветеринарна лікарні, пошта, базар.

Після 1905 р. Міністерство народної освіти спорудило у Македонах цегляне приміщення нової двокласної вищої початкової школи на п'ять класних кімнат. 1912 р. за сприяння делегата IV Російської Державної Думи, пароха місцевої церкви В. Солухи, у селі відкрилося вище початкове чотирикласне училище, де спочатку тут навчалися діти лише заможних селян, але від 1915 р. у закладі ще й навчалися діти селян та працівників Піївського цукрозаводу. Також завдячуючи В. Солусі в селі була споруджена нова кам'яна церква з дзвіницею замість розібраної старої дерев'яної церкви. Станом, на 1913 р. у селі мешкало 3670 осіб, крім двох училищ в Македонах також діяли Македонське сільськогосподарське товариство та сільський банк.

Радянська влада в селі Під час військових дій 1918—1920 рр. влада в Македонах неодноразово змінювалася. У 1920 р. Македони та навколишні села зайняли частини Червоної Армії, зокрема, у Македонах знаходився один з підрозділів кавалерійської бригади Г. Котовського. За радянських часів на честь цього відомого бандита була названа вулиця та встановлено пам'ятник.

1923 р. утворено декілька районів, на заміну колишнім волостям, так з'явився Миронівський та Македонський райони,Постанова ВУЦВК № 18-19 (309) від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіяльний поділ Київщини»Постанова ВУЦВК № 45 (564) від 12 квітня 1923 р. «Про новий адміністраційно-територіяльний поділ України» хоча останній згодом перейменований на Ходорівський. 1925 р. пройшло укрупнення районів і більша частина Ходорівського району, включно із Македонами, увійшла до складу Ржищівського району, де Македони перебували до 1962 року.

Наприкінці 1920-х рр. у селі розпочалася колективізація. 1929 р. в Македонах створено колгосп ім. В. Леніна, головою якого став Пікулик М. На той час у селі було близько 600 дворів, де мешкало 2000 осіб. У Македонах розгорнулася жорстока боротьба. Розкуркулено С. Мартиненка та Г. Калініченко, а останнього разом з усією родиною вислано з села.

В селі існували й свої донощики. Так, сількор «Сусіда» з села Македони 3 січня 1931 р. повідомляв читачів газети «Колективна нива»: «У члена нашого колгоспу Ляшенка Якова Хведоровича народилась дитина, і щоб „ознаменувати“ народженого, він зарізав бичка. Сільраді на це треба звернути увагу, а раді колгоспу такий вчинок треба засудити і примусити здати державі хоч шкіру, бо в крамниці за крамом він перший».

Заполітизована судова система щедро продукувала мешканцям села каральні вироки. Так протягом 1931—1932 рр. за вигаданими звинуваченнями на тривалі терміни ув'язнення засуджено 10 селян, а 1933 р. — ще 5 селян. А селянина Дмитренка І. «як куркуля, що проводив контрреволюційну агітацію та пропаганду, направлених проти заходів Радянської влади у селі за рішенням судової трійки при колегії ГПУ УРСР від 26 лютого 1930 р.» засуджено до розстрілу. Але неорганізований, стихійний супротив нічого не дав. До зими 1932 р. партійні активісти відібрали усі запаси харчових продуктів у селян, у рахунок хлібопоставок державі було вивезене навіть фуражне та посівне зерно з колгоспів ім. 1-го Травня, ім. Косіора (голова — Задорожний) та ім. К. Ворошилова, розташованих у селі. В село прийшов голод, який забрав 630 селян. Мали місце непоодинокі випадки канібалізму.

"У 1932 році мені виповнилося 13 років. Зі мною в один клас ходив Пікулик Хлор Михайлович. У школі нас годували калатушкою і давали по 20 грамів липеників. Ми калатушку випивали, а липеники збирані і відносили тим дітям, які опухли від голоду і вже не могли ходити до школи. Перестав ходити до школи і Хлор. Ми понесли йому липеники, а до нас вийшов його батько. Пікулик Михайло Семенович, грязний та пухлий, і сказав, що Хлора вже немає, та заплакав. У сінях стояло п'ять ящиків, в яких були тіла його померлих дітей. Вся їхня сім'я (вісім осіб, з них шестеро дітей) вимерла у 1933 році від голоду.

В липні 1932 року ми дівчатка-підлігки ходили на буряки. По рядках були розвішані марлі, змазані мелясою, для ловлі комах. Двоє дівчаток - Бондар Наталія та Мартиненко Оксана злизували цю мелясу. Коли ми повернулися через годину, то вони були вже мертві. На буряках давали по півлітри віяного молока і 30 грамів липеників.

Ідучи додому з поля, під мостком побачили в'язану хустку, а коли ми її вигягли. то там була замотана головка дівчинки років семи." - згадувала свідок Голодомору Пікулик Марія Терешківна 1919 р. н..

На місці масових поховань жертв Голодомору 1932—1933 рр. у 1990-их рр. була насипана символічна могила, на якій встановлено дерев'яний хрест.

З початком німецько-радянської війни, близько двохсот односельців пішли на фронт. Оборонні бої за село Македони вела 159-та стрілецька дивізія під командуванням полковника Мащенка Івана Ананійовича159 СД . Село було окуповане військами Вермахту 8 серпня 1941 р.

У грудні 1941 р. кадровий військовий, політрук Червоної армії Іван Кузьмович Приймак, уродженець Юхнів, створив підпільну групу «Комітет № 8», яка налічувала 10 чоловік. Згодом чисельність групи становила понад 60 осіб та переросла у партизанський загін № 8, до якого входили мешканці сіл: Юхни, П'ятихатка, Салів хутір. Комісаром загону був О. Ломака. Підпільники діяли на території Миронівського та Богуславського районів. У червні 1943 р. підпільна група «Комітет № 8» об'єдналася з партизанами с. Григорівка в однє велике партизанське з'єднання ім. Чапаєва, яке очолив Приймак. У Македонах діяла підпільна група, яку очолив місцевий мешканець Абраменко М., а його хата під час війни використовувалася у якості явочної квартири.

У 1942—1943 рр. на примусові роботи до Німеччини з Македонів було вивезено 71 односельця, переважно молодих хлопців та дівчат, а за час окупації села там було закатовано 27 осіб.

30 січня 1944 р. Македони були звільнені від німецько-фашистських загарбників. Визволення села проводили частини 3-ї повітряно-десантної бригади під командуванням полковника В. К. Гончарова та 206-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Володимира Павловича Колеснікова206 СД . На фронтах другої світової вій­ни загинуло 77 місцевих мешканців, а 52 односельців були нагороджені орденами та медалями.

По війні в Македонах відновили свою роботу колгоспи ім. Леніна, ім. К. Ворошилова, ім. 2-ї п'ятирічки, які 1950 р. об'єдналися в один — ім. В. Леніна.

30 грудня 1962 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Української РСР» на території Київської області ліквідовано 19 районів, у тому числі Миронівський та Ржищівський, які увійшли до складу Кагарлицького районуВідомості Верховної Ради УРСР. — 1963. — С. 32,39, але вже 4 січня 1965 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про внесення змін до адміністративного районування Української РСР», відбулося розукрупнення сільських районів і у складі Київської області утворено 7 районів, у тому числі й Миронівський районВідомості Верховної Ради УРСР. — 1965. — С. 64, до складу якого увійшла й Македонська сільська рада.

У січні 1964 р. колгосп ім. В. Леніна перейменований на колгосп ім. Г. Котовського, а від 1971 р. у Македонах знаходилася центральна садиба колгоспу. На той час у селі мешкало 762 особи. Діяли восьмирічна школа, бібліотека сільський клуб на 150 місць, ФАП з пологовим відділенням, дитячий ясла-садок на 25 місць. Велика кількість селян за свою працю у різні роки були удостоєні високих урядових нагород, зокрема, орденом Трудового Червоного Прапора було нагороджено Назаренка М. П., Косенка Г. Р., Давидова В. Г., Кліщара В. Х.; орденом Трудової Слави III ступеня — Горбача М. П., Мисана М. Г., Міщенка І. Х.; орденом «Знак Пошани» — Кліщар І. І., Євтушенко Л. І., Семещенко М. К., Давидова В. Г.; орденом Дружби народів — Кліщара В. Х., а також медаллю «За трудову доблесть» — Євтушенко М. Р., Пікулик О. М., Мисана М. Г., Смоляра І. П., Остапова В. Х., Кліщара П. Й. та медаллю «За трудову відзнаку» — Горбач Р. Х., Моргуна В. А.