Олекса́ндрівка (колишні назви — Слобода, Бутівка) — село в Україні, у Миронівській міській громаді Обухівського району Київської області. Колишній орган місцевого самоврядування — Олександрівська сільська рада. Населення становить 613 осіб.
Назва Існує легенда щодо походження назви села. До XVI століття на місці, де нині розташована Олександрівка, простягався голий степ. Першими поселенцями тут були вільні від кріпацтва люди, як тоді казали, — «слободні». Пізніше поселення стали називати Слободою. Та згодом пани ввели повинності й непомірну плату за землю, яка належала селянам. Тоді Слобода вже перестала бути вільним поселенням, а село перейменували на Олександрівку, на честь новонародженого панського первістка Олександра. Відтоді Слобода й зветься Олександрівкою.
Географія Розташоване в долині річки Росавки, за 22 км від районного центру, за 11 км від залізничної станції Карапиші. Межує на півночі з селом Фролівка, на півдні з селом Карапиші, а на заході з селом Луб'янка.
Мікротопоніми:
Гурина гребля Загребелля Заставок Синявська гребля Устимова гребля Шевченкова гребля Шкапина левада Шкапівська гребля Шубівська гребля
В Олександрівці налічується 12 вулиць, у тому числі й один провулок.
Вулиці: Берегова, Західна, Миру, Мисливська, Новосілка, Польова, Садова, Синявського Миколи, Степова, Центральна, Юр'єва.
Провулки: Садовий.
У відповідності до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в селі перейменовано наступні вулиці:
вул. Жовтневу — на вул. Степову; вул. Комнезанську — на вул. Західну; вул. Комсомольську — на вул. Новосілку; вул. Пролетарську — на вул. Польову; вул. Льва Толстого — на вул. Миру; вул. Леніна — на вул. Центральну.
Населення За радянських часів населення села становило — 1210 осіб, а нині становить 613 осіб, тобто скоротилося майже удвічі.
Символіка Герб села Олександрівка являє собою срібний щит на якому викладена чорними кругами літера «О». Чорні круги — бутовий камінь, що використовувався у давні часи для метальних машин, пізніше — для виготовлення гарматних ядер та рушничних куль. Від назви цього каміння походить давня назва Олександрівки — село Бутівка.
Історія Ось як скупо пише про село відомий краєзнавець Лаврентій Похилевич у своїй книзі «Сказання о населённых местностях Киевской губернии», виданій у 1864 році: «К Богородичной церкви приписана деревня Бутовка, недавно переименованная Александровкою. Она на левой стороне Расавы, в 2-х верстах от Карапышей. Жителей об. пола 420.».
Наприкінці XIX століття в Олександрівці діяла панська школа, яку відвідували лише діти заможних селян. 1910 року у невеличкому будиночку відкрито церковно-парафіяльну школу, в якій навчалося близько 40 дітей. Після Жовтневого перевороту 1917 року під школу було виділено ще одне приміщення.
Донині збереглася в Олександрівці будівля кінця XVIII століття — комора Глубинка. Її назва походить від слова «глибинка», через те, що село було найдальшим від райцентру пунктом хлібоздачі — глибинкою. Спочатку там містилася панська управа. Після подій Лютневої революції 1917 року будівля певний час слугувала сільським клубом, згодом — конюшнею, а під час колективізації переобладнана на комору (розмір приміщення 45×12 метрів), куди звозили зерно колгоспники з Олександрівки, Карапишів, Пустовітів, Фролівки.
До приходу радянської влади у селі існувало три млини-вітряки. З появою колгоспів вони занепали і згодом були розібрані. На початку 1920-х років в Олександрівці діяла хата-читальня (нині на її місці розташований стадіон «Нива»), якою завідував Т. В. Одарченко. Також на початку 1920-х років у селі був створений колгосп, підпорядкований Миронівському цукрозаводу.
1925 року в селі створена Олександрівська сільська рада. Першим головою сільради був обраний Прокіп Давидович Перетятько.
У 1928 році в Олександрівці організовано сільськогосподарську артіль «Жовтень». Першою до неї вступила група селян з однієї вулиці. Цих селян називали «пролетаріями», а саму вулицю назвали Пролетарською. Згодом артіль реорганізована в колгосп «1 Травня», який очолив Купріян Шкапа. У той самий час створений колгосп «Жовтень», який очолив сільський голова Олександрівки Прокіп Давидович Перетятько. До колгоспу «Жовтень» належали селяни, що мешкали на вулицях Жовтневій, Толстого, Леніна та Комнезанській. Колгосп «Жовтень» мав 1604 га сільгоспугідь, у тому числі 1539 га орної землі, і спеціалізувалося на вирощуванні зернових культур та цукрових буряків, а також розведенні м'ясо-молочної худоби.
Під час Голодомору 1932—1933 років голодною смертю загинули 364 мешканці Олександрівки, близько 110 з них — малолітні діти. 2007 року на місці масового поховання жертв Голодомору за ініціативи сільського голови В. М. Бокаленка та за кошти директора Інституту землеустрою УААН Даниленка Анатолія Степановича встановлено меморіальний хрест з сірого граніту.
1934 року обидва колгоспи об'єдналися в один — колгосп «Жовтень».
У селі в період колективізації розкуркулено та репресовано 27 осіб. Багато мешканців Київщини, у тому числі й Олександрівки, стали жертвами необґрунтованих політичних репресій 1937—1938 роках, в історичній літературі ці події відомі, як Великий терор. У цей час було репресовано трьох мешканців села.
Наприкінці 1930-х років у колгоспі з'явилися перші трактори. Першим трактористом був Омелько Герасимович Синявський, який згодом понад 35 років працював на різних тракторах — «Фордзон», «СХТЗ-НАТІ-ITA», «ХТЗ-ДТ-54», що були приписані до машинно-тракторної станції у Карапишах, але обробляли поля не одного колгоспу, а крім Олександрівки, ще й у Вікторівці, Пустовійтах, Зеленьках та Юхнах. Першим шофером в Олександрівці був Олексій Андрійович Синявський, який працював на цій посаді близько 40 років.
У 1939 році розібрали місцеву церкву, а на її місці згодом збудували сільський клуб. Першим завідувачем клубу був Григорій Захарович Шкапа.
27 липня 1941 року село було окуповане німецьким військом. Невдалі оборонні бої за село вела під командуванням полковника Алєксєєва О. М. та 14-та кавалерійська дивізія.
У 1942—1943 роках окупаційною владою на примусові роботи до Німеччини з Олександрівки було вивезено понад 30 односельців, переважно молодих хлопців та дівчат. По війні більшість колишніх остарбайтерів повернулося на батьківщину. Відвоювали російські окупанти село 30 січня 1944 року частинами 54—го укріпрайону під командуванням генерал-майора Михайла Титовича Карначова.
На фронтах німецько-радянської війни загинули 82 односельців. Одну з вулиць села названо на честь односельця — лейтенанта Миколи Захаровича Синявського.
За мужність і героїзм, проявлені під час німецько-радянської війни, 30 воїнів-земляків нагороджені орденами та медалями. За сумлінну працю в тилу ворога медаллю «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» було нагороджено шість жінок — мешканок села.
У повоєнний час відновив свою роботу сільський клуб, завідувачем якого до 1952 року залишався Григорій Захарович Шкапа. 1959 року при клубі створений хор.
Інфраструктура Освіта У селі працює Олександрівське навчально-виховне об'єднання «Загальноосвітня школа І—II ступенів — дитячий садок».
Для найменших мешканців села працює комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад загального розвитку „Зірочка“», розрахований на 20 дітей (одна різновікова група). Всі культурні заходи проходять в сільському Будинку культури.
Шкільництво: історія та сучасність Свою історію сільська школа в Олександрівці веде з кінця XIX століття. Тоді один з власників села поблизу власного маєтку збудував так звану «панську» школу. Тоді там навчалися діти лише заможних селян. 1912 року сільська громада, що складалася з бідних селян, стали просити пана, аби той дозволив і їхнім дітям відвідувати школу. Той звичайно погодився, але у діючу школу їх не пустив, натомість виділив невеличкий будиночок у центрі села. Так в селі з'явилася церковно-парафіяльна школа, яку відвідувало 40 дітей. Тут дітей навчали Закону Божому, читанню, арифметиці, каліграфії.
Після 1917 року в селі під школу було виділено ще одне приміщення, яке розташовувалося на відстані півкілометра від першого. Першою завідувачкою школи стала уродженка сусідніх Карапишів Текля Василівна Одарченко.
У 1930 році директором Олександрівської школи призначено Яблунівського. Саме він наполіг і домігся, аби тих дітей, що ходили під час голодомору до школи, безкоштовно годували. Згодом на посаду директора, вже семирічної школи, призначено Аврама Лавровича Бондаренка.
1938 року відбувся перший випуск учнів Олександрівської семирічки. Тоді було 19 випускників, серед них — Павло Семенович Шкапа, Мотрона Лаврентіївна Синявська, Клавдія Порфирівна Куделя. Вони тоді раділи отриманим атестатам, адже він давав право на подальше навчання. Але початок німецько-радянської війни перекреслив всі надії та сподівання випускників.
У повоєнний час директорами школи почергово були Бутовський, Дульський, Перетятко, Притула. 1950 року до села приїхав молодий вчитель-фронтовик Ілля Карпович Каплуненко, котрий і очолив школу. Від 1950-х років при Олександрівській семирічній школі діяв струнний оркестр, керівником та учасником якого був І. К. Каплуненко. 1957 року разом з тодішнім головою колгоспу «Жовтень» Михайлом Порфировичем Хоменком розпочав будівництво нової школи, а завершував її вже інший голова, але вже колгоспу «Будівник комунізму» — Андрій Іванович Синявський. 1967 року у центрі села була урочисто відкрита нова двоповерхова школа.
За активну участь у підготовці школи до нового 1967/1968 навчального року А. І. Синявського нагороджено Грамотою Міністерства освіти УРСР та Українського республіканського комітету профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ.
Від 1980 року директором школи є Іван Вікторович Самофал. 1985 року за ініціативи директора школи І. В. Самофала та вчителя української мови і літератури Я. О. Синявського створено кімнату-музей історії села. Музей складається з п'яти тематичних відділів: «Минуле Олександрівки», «Вони кували Перемогу», «Будні села», «Рідне село сьогодні» та «Випускники школи». 1998 року знов таки за ініціативи І. В. Самофала у школі відкрито «Бабусину світлицю», де можна ознайомитися з інтер'єром старовинної сільської хати кінця XIX — початку XX століття.
1999 року Олександрівська школа через свою малу укомплектованість учнями набула статусу — Олександрівське навчально-виховне об'єднання «Загальноосвітня школа І—II ступенів — дитячий садок». Нині тут навчається близько 70 учнів та виховується 19 дошкільнят. 2000 року школу газифіковано.
Охорона здоров'я На початку 1930-х років з лав Червоної армії демобілізувався Андрій Кузьмович Синявський, за фахом був військовим фельдшером. І лише рік надавав медичну допомогу селянам. Згодом помер від раніше отриманих ран. В загалом, то до початку німецько-радянської війни в Олександрівці власного фельдшерсько-акушерського пункту не було. На той час проводилися лише медичні огляди лікарями: хірургом з Росави Г. З. Гордієнком та медичними працівниками з Карапишів — Н. А. Синявським та Г. О. Мелешковою. Для того щоби одержати першу медичну допомогу або придбати будь-які медикаменти, то недужі мали їхати до Карапишів.
Лише наприкінці 1940-х років в село прислали фельдшера. Для потреб медичного пункту облаштували одну кімнату в будинку Василя та Єфросинії Степаненків. Тут від 1948 року розпочала свою роботу молода фельдшерка з Карапишів Поліна Дрига.