Комарі́вка — село Макарівської селищної громади Бучанського району Київської області. Віддаль до центру громади 23 кілометри, до залізничної станції «Буян» — 8 кілометрів, до автомагістралі «Київ — Чоп» (Е-40) — 12 кілометрів. Через Комарівку протікає невеличка річка Гуска, права притока річки Білки, що впадає в Тетерів. В селі розташована садиба Комарівського лісництва Тетерівського держлісгоспу. Його площа становить 5204 гектари та поділяється на дві мастерські ділянки та 10 обходів. Геральдика с. Комарівка затверджена рішенням 11 сесії Комарівської сільської ради XXIV скликання від 22 грудня 2003 р.
Населення 1789 — 2 1805 — 621 (Разом в Небелиці, Борівці та Комарівці) 1841 — 154 (38) В дужках Комарівська Рудня 1862 — 272 (З них — 50 католиків та 15 євреїв) 1887 — 408 1900 — 404 (66 дворів) 1924 — 593 (126 дворів) 1970 — 749 2000 — 657 (350 господарств)
Природа Лісові масиви лісництва розміщено на території Поліського фізико-географічного району. За характером рослинності територія лісництва належить до зони мішаних лісів помірного поясу.
Клімат помірно континентальний. Тривалість вегетаційного періоду 160 діб. Пізні весняні заморозки можливі по 29 квітня, а ранні осінні — з 16 вересня. Зими часто теплі та малосніжні. Максимальна температура +28,9° С, мінімальна — — 34 — 36° С. Середньорічна кількість опадів 620 мм, під час вегетаційного періоду випадає 65 % опадів.
Ґрунти дерново-слабопідзолисті глинисто-піщані, дерново-слабко і середньо підзолисті піщані або глинисто-піщані з суглинковими прошарками на водно-льодовикових та давньо-алювіальних відкладеннях. Багато боліт, високий рівень підземних вод, які часто виходять на поверхню.
Історія Людина на території сучасної Комарівки з'явилася ще у Кам'яну добу. В урочищах Рудня і Бродок на території села були знайдені кам'яні знаряддя праці, які можна побачити в музеї місцевої школи. Пізніше, ймовірно, ця земля була у володінні племені Древлян, про що свідчить курган часів Київської Русі біля села Ніжилович. Неподалік — Змійові вали — стародавні укріплення слов'ян.
Вперше слобода Комарівка, до Рожева належна, згадується 5 жовтня 1644 рокуБукет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.. Після 1648 року Комарівка спершу була подарована Києву, а потім належала до володінь полковника Б. Хмельницького Немирича.
1762 — Рожевське староство, що складалося окрім містечка Рожева із сіл Ситняки, Небелиця та поселень Комарівки, Жмурівки та Борівки привілеєм Августа III було дано Варфоломію Михаловському. Йому воно приносило прибутку до 30000 злотих.
3.12.1789 — За люстрацією Рожевського староства Комарівка мала двох кріпосних, які відбували панщину літом — 92 дні, зимою — 52 та платили річний чинш 217 злотих 25 грошей 1 шеляг.
Комарівські старожили розповідають легенду про перших поселенців села, яка в усній народній творчості набула таку форму:
Вважається, що першими поселенцями села були заїжджі люди: лісоруби, смолокури, скловарці. Назва Комарівка, найімовірніше, походить від того, що на цій болотистій місцині було багато комарів. Хоча, дехто зі старожилів розповідає про діда «Комара» Забишного — першого поселенця, на честь якого було названо село.
1789 — Рожевське староство визнано державною маєтністю.
Кінець XVIII століття — Рожевське староство на деякий час віддане у вотчинну власність князям Понинським, але після приєднання до Росії, знову визнане державною маєтністю і до 1840 року віддавалося різним власникам у оренду.
XIX століття 30-ті роки XIX століття — У Комарівці починають добувати болотну руду. Виникає поселення Комарівська Рудня.
Середина 50-х років XIX століття — Починають варити скло. Виникає хутір Комарівська Гута, де була 1 хата скловарів та 1,22 десятин землі.
8.03.1861 — Земля, на якій була розташована Комарівка, а також Гута і Рудня Комарівські були зараховані до Рожевського Корабельного гаю. Деревина, що там росла, призначалася для будівництва річкових суден. За люстрацією державної маєтності поселення повинні бути переселені на інші землі.
16.10.1863 — 18 родин переселенців отримали землю з числа небелицьких пасовиськ. Нові Комарівка, Рудня та Гута знаходились північно-західніше Корабельного гаю на відстані 12 верст від небилицької церкви і були відокремлені одне від одного лісовими смугами. Колишні землі комарівців, що були біля старого села і не були зараховані до гаю (біля єврейської колонії Ситняки), лишалися їхніми угіддями до початку колективізації.
3.11.1865 — Поселення перших мешканців в урочищі Кобильно при Комарівці.
Друга половина XIX століття — На Гуті діяла одна чи кілька скловарень, на Рудні видобувають болотну руду, у комарівських землях діють смолокурні, можливо, невеликі лісопилки. Всі ці невеликі підприємства були у власності євреїв, яких в Комарівці, Гуті та Рудні Комарівських проживало 76 осіб.
1897 — Перший загальноросійський перепис населення. На час проведення перепису на комарівських землях розміщувалися такі населенні пункти: поселення Комарівка (казенна) — 38 садиб, урочище Чисте (лісова сторожка) — одна садиба, урочище Кобильно — одна садиба, урочище «при деревне Белке» — одна садиба, Казенний об'їждчик при поселенні Комарівка — одна садиба, Комарівка (селянська) — дві садиби, Хутір при поселенні Комарівка — шість осель, Рудня Комарівська — сім осель, Гута Комарівська — дев'ять садиб.
На 1900 рік в Комарівці було 66 дворів, проживало 404 мешканці, яким належали 402 десятини землі. Господарство у селян велося по трипільній системі. В поселенні діяли два водяні млини (на Рудні і Гуті), що належали інженеру з Рожева Івану Хижнякову та один запасний хлібний магазин. Ліс північніше села належав графині Марії Євстафіївні Браницькій, у власності якої були села Ніжиловичі, Хомовка та кілька хуторів. Лісове господарство в маєтку вів Петро Ставинський.
XX століття Початок XX століття — В Комарівці діє лісопильний завод єврея Лейзаря.
1910 — На Макарах будується лісопильний завод, який зв'язують із залізничною станцією «Буян» дерев'яною вузькоколійною дорогою. Нею кіньми на вагонках возили пиломатеріали. Завод належав поміщику Георгію Курдюмову, який у період громадянської війни був офіцером у війську Гетьмана Скоропадського.
1914 — Земство розпочинає, а в 1916 році завершує будівництво в Комарівці двокласної школи. В ній працював тоді один учитель — Петро Олексійович Артеменко, також тричі на тиждень до школи з Ніжилович приїздив піп, який викладав Закон Божий. В період національно-визвольної війни 1917—1921 в Комарівці побували частини Армії Української Народної Республіки, союзницькі польські війська та більшовицькі банди. Через село відступали союзні Українській Державі Скоропадського німецькі війська. Польські війська, під час відступу, лишили в селі багато зброї, за лісництвом вони покинули дві машини боєприпасів. Більшовицькі окупанти порубали на ніжиловицькому полі чотирьох комарівців. У навколишніх лісах діяло багато повстанських загонів, які продовжували боротьбу за українську державу й після припинення УНР. Зокрема, «Чорна сотня» кадетів, загони отамана Марусі, забілоцького отамана Мордолевича-Головацького. У селі вони знаходили і карали прибічників та сексотів (секретних агентів, «стукачів») окупаційної більшовицької влади.
Не за Леніна, не за Троцького, А за Мордолевича Забілоцького!
Такі настрої вирували на той час у Поліссі. Багатьом не подобалася окупаційна влада. До середини 30-х років XX століття у навколишніх лісах діяли різноманітні загони.
1920 — В Комарівці проголошено Радянську владу. Створено сільську раду, першим головою якої був Семен Степанович Верінкін та комітет незаможних селян, який очолив Антон Журавський.
13 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду у Комарівці зупинилась на ночівлю Волинська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки. Вранці 14 листопада тут стався бій між комендатською сотнею Волинської групи, що прикривала похід групи, і московськими військами (загін кінної розвідки 133-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії, 51-й та 52-й кавалерійський полки 2-ї бригади 9-ї кавалерійської дивізії), що переслідували групу. Напад останніх було відбито. У бою відзначився командир комендатської сотні Григорій Дугельний.
20 листопада 1921 р. через Комарівку, вертаючись з Листопадового рейду, проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.
1926 — При лісопильному заводі збудований невеликий клуб, у ньому була і бібліотека, у якій нараховувалося 130 книг. При заводі була їдальня, гуртожиток, конюшні, лікарня.
1926 — Створено комсомольську організацію.
Кінець 20-х років XX століття — В Комарівці організовано Споживче Товариство, яке очолив Григорій Степанович Борук.
1928 — Організовано партійний осередок.
Початок 30-х років XX століття — Голова сільської ради Михайло Мариношенко «розкуркулив» Тихона Забишнього, Андрія Гарлінського та Василя Гарлінського, у якого конфіскував січкарню та нову шафу.
1933 — Під час Голодомору в Комарівці померло троє місцевих жителів, кажуть, не від голоду. Люди харчувалися тим, що збирали в лісі. Варили віку, горох, жолуді, на заводі видавали хліб. Багато голодних людей, які приходили з півдня, мерло прямо на вулицях. Мешканці Комарівки приймали до своїх родин людей з усієї України, рятуючи їх від голодної смерті.
1934 — До школи було добудовано п'ять нових класних кімнат. На базі чотирирічної було відкрито школу-семирічку, яку очолила Марія Іванівна Орел, яка віддала багато сил освіті та була нагороджена орденом Червоного Прапора.
1934 — Створено колгосп «Червона зірка», який об'єднав бідняцькі господарства села. Першим головою колгоспу став Іван Максимович Забишний.
1935 — Марина Гнатівна Борук та Ольга Забишна їздили до Г. І. Петровського з проханням приєднати Комарівку до Макарівського району Київської області та залишити за нею землю біля Ситняків. Комарівська сільська рада ввійшла до складу Макарівського району. До 1917 року Комарівка входила до складу Вишевичівської волості Радомисльського повіту, з 1917 по 1923 рік — до Ставищенської волості того ж повіту, з 12.04.1923 по 28.10.1924 року — до Ставищенського району Малинської округи, у 1924 році Комарівка відійшла до Радомишльського району Житомирської округи Волинської округи, з 9 лютого 1932 року входила до складу Радомишльського району Київської області. 17 лютого 1935 року Комарівка відійшла до Макарівського району Київської області і залишається у її складі досі.
1936 — Колгосп було перетворено на промислову артіль, яка стала філіалом рожевської артілі імені Сталіна. Її члени займалися розробкою лісу, виготовленням обіддя для коліс, бочок, тари тощо. У промартілі було 45 гектарів орної землі, понад 200 гектарів сінокосів, понад 20 пар коней, 50 корів, 60 телят, 100 овець, 30 свиней. Комарівка вже тоді пишалася трудовими досягненнями. Леон Семенович та Федір Леонович Кучеряві за зміну ручними пилами заготовили 101 м³ ділової деревини. А робітники Дмитро Григорович та Євдокія Григорівна Кучеряві за сумлінну роботу по заготовці смоли на підсочці одержали премії — перші в селі велосипед та патифон.
1937 — «Ворогом народу» визнали Опанаса Забишного.
1938—1939 — Побудований новий сільський клуб, який став гордістю всього району. Напередодні 1941 року в селі з'явилося радіо.
Початок липня 1941 року — В Комарівці з'явилися німецько-нацистські війська. Кілька мешканців села зустрічали їх з хлібом-сіллю та квітами. В перші дні окупації німці втопили в криниці голову сільської ради Андрія Івановича Гарлінського та, невідомо з яких причин, затримали і розстріляли лісничого Василя Онисимовича Орла, бухгалтера промартілі Ореста Саковича Отрошенка, Федора Литвина, Дмитра Омеляновича Сича, Олексу Журавського.