«Хіба́ реву́ть воли́, як я́сла по́вні?» — роман українського письменника Панаса Мирного, написаний у співавторстві з його братом Іваном Біликом, Створювався 4 роки (1872—1875). Спершу Панас Мирний написав у листопаді 1872 року повість «Чіпка». В наступні роки повість розширилася до роману. Виданню твору в Україні перешкодив Емський указ 1876 року. Остаточний варіант під назвою «Пропаща сила» або «Хіба ревуть воли, як ясла повні» був опублікований 1880 року в Женеві.

Роман описує життя Чіпки — спершу зневаженого хлопчика, потім — успішного землевласника, але який під тиском несправедливості та поганого оточення стає злочинцем. Якщо на початку вчинені ним бунти та грабунки є проявом боротьби проти утисків, то з часом Чіпка стає байдужим до чужих страждань, що веде до його краху.

Цей соціально-психологічний роман став безпрецедентним в українській літературі за масштабом описаних людських стосунків. Вони демонструються не тільки в просторовому, а й часовому вимірі — події охоплюють понад 150 років, хоча основана частина відбувається в 1840-1860-ті роки. Панас Мирний та Іван Білик реалістично зобразили життя українських селян того часу, а також зробили спробу пояснити психологічні мотиви вчинків персонажів і показати зміну мислення впродовж поколінь.

Сюжет

Перша частина Юнак Чіпка (Нечипір) Варениченко живе у селі Піски на Полтавщині. Його мати Мотря, що замолоду була бідна й неприваблива, одружилася з набагато старшим Остапом Хрущем, який виявився двоєженцем. Насправді його звали Іван Вареник, і він був колишнім кріпаком пана Польського, власника Пісків. Івана за його злочини відправили в солдати, давши нове прізвище Хрущов. Через такого батька до Чіпки ставилися зневажливо. Хлопець ріс відлюдькуватим, свою матір він не любив, на відміну від бабусі Оришки.

Коли Чіпці виповнилось 12 років, мати віддала його в прислугу до багатого Бородая. Хлопець не слухався його, за що був битий. Задля помсти Чіпка спробував підпалити хату Бородая, але невдало і його прогнали зі служби зовсім. Далі Чіпка почав працювати у діда Уласа пастухом. Ця робота вияивлася йому до вподоби, Чіпка познайомився з іншим пастухом, сиротою Грицьком Чупруненком. Одного разу хлопці повбивали горобенят, бо Улас розказав їм, що коли Христа розпинали, горобці кричали: «Жив, жив!».

Якось Улас розповів Чіпці чому його батько втік від пана за Дон. Івана несправедливо побили і він спробував знайти щастя в іншому місці, хоча сумував за Пісками. Чіпка вирішив, що батько мусив помстився своїм кривдникам, а не змиритися з покаранням.

Чіпці виповнюється 17, коли кріпацтво скасовують (тобто, в 1861 році). Однак, кріпаки повинні відпрацювати ще 2 роки, а Улас повинен платити податки. Громада не довіряє Чіпці пасти овець, тоді хлопець вирішує хазяйнувати сам. Маючи трохи землі, що дісталася від робича, він купує худобу. Йому з матір'ю вперше стає легше жити, з'являються гроші. На полі Чіпка зустрічає дівчину Галю, дочку заможного хуторянина. Грицько, що був на заробітках, теж розжився грошима. Хоча батько його багатої дівчини відмовив у шлюбі, Грицько одружився з іншою, Христею, що була наймичкою. Їхній шлюб усі ставили в приклад іншим.

Друга частина Ця частина розкриває історію села Піски і роду Мирона Ґудзя — прадіда Галі, в яку закохався Чіпка. За 150 років до того, перед запровадженням кріпацтва, на місці Пісків стояло кілька хуторів. Козак Мирон одружився з Мариною Зайцівною і оселився в Пісках, коли вони розбудовувалися. Їхній син Іван, попри очікування батька, не цікавився військом і бажав господарювати вдома. Іван одружився з дочкою козака Кабанця, Мотрею. Мирон, бачачи, що свободи зникають, розповідав онукам Максиму, Василю та Ониську про козаччину.

Миронова родина уникла кріпацтва завдяки шляхетному походженню. Однак, більшість селян стали кріпаками генерала Польського. Пан силоміць примусив їх працювати на нього, викликавши загін солдатів. З часом зобов'язання кріпаків тільки більшали, дехто втекли. Після смерті пана його син дозволив своїй покоївці Уляні покинути двір і подарував 50 рублів. Уляна вийшла заміж за лакея Петра Вареника, чий син Іван і став Чіпчиним батьком. Насправді ж вона зачала Івана від пана Польського, таким чином Чіпка був його онуком. Іван не хотів служити в пана і врешті втік.

Максим виріс негідником і його віддали в москалі. Проте, служба в російському війську сподобалася йому, бо дозволяла красти, чинити різне свавілля. Командири це схвалювали і Максим вислужився до унтерофіцера. Маючи тепер гроші, він зайнявся самоосвітою, познайомився зі злодійкуватою повією Явдохою. Врешті вони одружилися, Максима після легкого поранення на Кримській війні (1853—1856) відправили додому, де він і оселився з дружиною.

Третя частина У Чіпки відбирають землю, бо з'явився інший родич-правовласник. Секретар обіцяв вирішити це за хабар, але Чіпка не мав необхідних 50 рублів. Через втрату землі Чіпка почав пиячити, завів сумнівні знайомства. Його товариші на прізвиська Лушня, Матня і Пацюк пропивають Чіпчине майно. Мати, не змігши переконати сина припинити, написала на нього скаргу в волость. Чіпку посадили до в'язниці, але товариші визволили його. Повернувшись додому, Чіпка облаяв матір. Мотря покинула домівку, а Чіпка почав пиячити ще більше. Збіжжя, яке він встиг зібрати, Чіпка вирішив безкоштовно віддати Грицьку. Христя зробила висновок, що Чіпка не такий поганий, як про нього говорять.

Але Чіпка, пропивши власне майно, пішов з товаришами грабувати пана і вони вбили сторожа. Їхньої провини довести не вдалося, що переконало їх у безкарності. Ватага продовжила крадіжки, тим часом селяни стали вимагати, щоб пан заплатив їм за два роки. Для їх придушення до села прийшли солдати. Лушня, Матня та Пацюк втекли, покинувши Чіпку, якого солдати жорстоко побили за те, що намагався заступитися за селян.

Наступного дня Чіпка вирішив, що мусить змінити своє життя. Він вибачився перед матір'ю і попросив її повернутись додому. Він знову зайнявся господарюванням, поновив гарні стосунки з Грицьком. Але ночами потай чинив розбої та крадіжки.

Четверта частина Чіпчина банда об'єднується з бандою Максима Ґудзя. Одного разу Чіпка зустрічає Галю та дізнається, що вона заручена з Сидором. Чіпка підкуповує Сидора, щоб той відмовився від дівчини. Невдовзі Чіпка і Галя одружуються, на радість Мотрі. Тепер Чіпка стає поважним чоловіком, його більше не сприймають у селі як розбишаку, обирають гласним. Але пани проти присутності черед них простого селянина і вирішують позбутися Чіпки. Вони звинувачують його у вбивстві сторожа та підбурюванні селян до бунту. Як наслідок Чіпка втрачає посаду.

Після раптової смерті Максима, Явдоха переселяється до Чіпки. Вона з Мотрею швидко починають ворогувати. Чіпка повертається до пияцтва і злодійства. Якось уночі Чіпка повертається додому закривавлений. Потім до його хати приходить дівчинка Орися, яка шукає допомоги, бо її родину вбили. Мотря розуміє, що вбивця — Чіпка, та доповідає про це у волость. Чіпку та його спільників заарештовують, Галя вішається.

Чіпку, як і його батька, відправляють на каторгу. Грицько і Христя забирають Мотрю до себе, та вона невдовзі помирає. Хату Чіпки купує єврей Гершко і облаштовує там шинок. Як нагадування про справи Чіпки в Пісках лишається тільки 8 хрестів на могилах людей, яких він убив.

Історія написання

Повість «Чіпка» Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча 1872 року. В селі Заїчинці він почув від 15-ирічного візника розповідь про розбишаку Гнидку, засудженого на каторжні роботи за вбивство близько 20 людей в різних повітах. Розповідь справила сильне враження на письменника. Як прихильник ідеї, що люди за природою добрі, він роздумував про причини, що зробили Гнидку злочинцем. Найбільше дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком. Письменник міркував, що за якийсь недовгий час Гнидка може стати в народній уяві навіть героєм на зразок Устима Кармелюка. Влітку-восени 1872 року Панас Мирний почав писати повість «Чіпка», що охоплювала життя головного героя з 1840 по 1867 роки (від народження до заслання на каторгу).

Панас Мирний давав читати повість Дмитрові Пильчикову, який відгукнувся, що вона створена на «французький» манер, оскільки ставить у центр злочинця, як робили Ежен Сю, Александр Дюма, Поль Феваль і Еміль Ґаборіо. Іван Білик зазначав, що для української (малоросійської) літератури це твір незвичайний, і критикував за те, що Мирний багато написав про Чіпку як злочинця, проте мало як про людину — частину суспільства. Білик порадив протиставити розбій чесній праці та змістити точку зору з середини розбійницької банди на суспільну, а також детальніше вмотивувати повернення Чіпки до злочинності після початку заможного життя, вживати більше метафор замість порівнянь. За порадою Білика Мирний змінив опис зовнішності Чіпки з високого, дужого і впевненого, на середнього зросту, нервового.

У другому варіанті повісті Панас Мирний, не поспішаючи вносити зміни, запропоновані Біликом, змінив фінал. Замість убивства Чіпкою заможної козацької родини відбувається поява дивом уцілілої дівчинки, що розповідає про різанину без деталей і натуралізму. В цьому варіанті мотивацією повернення до злочинності лишалася сімейна колотнеча, переїзд до Чіпки тещі. У фіналі Чіпка скоював самогубство. Проте Мирний додав ще й нову сюжетну лінію з Грицьком і Христею, про яку дуже схвально відгукнувся Іван Стешенко, пишучи, що Христя — це «натяк на те, що може дати людськості українська жінка».

Розширення до роману Упродовж 1873 року тривала робота Мирного та Білика над третім варіантом. Текст поділили на три частини. Білик запропонував детальніше описати «мерзость строя», що зумовила моральний занепад Чіпки. Мирний погодився і додав розповідь про минуле, приблизно з середини XVIII ст. Та все ж Мирний лишився незадоволений, відчуваючи, що нова частина більше схожа на генеалогічне дослідження. Письменник зробив протиставлення Чіпки та Максима, де перший чинить розбій як форму протесту, а другий — виключно задля наживи. В Мирного виникла ідея змінити назву твору. До цього сприяли слова Білика, що в людині є власне людська і звірина частини, і що вияв звіриного — це лиш «протест против скверного устройства человеческой стороны». Крім того було змінено порядок розділів і поглиблено опис розуміння Чіпкою своїх дій як «грабунку награбованого». Сергій Єфремов зауважував, що моральна чистота Галі береться нізвідки, при тому, що її батько Максим розбійник, а мати — повія. Цей момент лишився і в фінальній версії.

Четверта редакція зазнала структурних змін. Третю частину Панас Мирний розділив на дві менші. Було скорочено та видалено деякі сцени, зокрема про те, як у дитинстві Чіпка хотів побачити де сходить сонце. Євремов зазначав, що це надто нагадує факт із біографії Тараса Шевченка і читачі сприймуть його як явне запозичення. Письменник вирішив додати два розділи, що пояснювали повернення Чіпки до грабунків позбавленням посади в земстві. На практиці їх писав Білик, а Мирний у той час займався створення повісті «Лихі люди». Також Білик додав численні вставки, особливо про історію села Піски та минуле Максима у царській армії. Він прагнув показати, що служба у війську привчила Максима нехтувати людськими життями. Проте, Білик не був задоволений цими епізодами і вважав, що вони шкодять загальній композиції,хоча й краще пояснюють психологію Максима. Остаточний варіант тексту, що став із повісті соціально-психологічним романом, вдалося завершити на середину осені 1875 року.

Видання