Російсько-європейські відносини — це міжнародні відносини між Європейським Союзом (ЄС) та найбільшою країною Євразії, Росією. Відносини між окремими державами-членами Європейського Союзу та Росії різняться, хоча загальна зовнішня політика в 1990-х роках щодо Росії була першою такою зовнішньою політикою ЄС, про яку було погоджено. Крім того, чотири спільні простори між Європейським Союзом та Росією узгоджені як основа для встановлення кращих відносин. Останнє стратегічне партнерство між ЄС та Росією було підписано в 2011 році але згодом воно було оскаржене Європейським парламентом у 2015 році після анексії Криму та війни на Донбасі. РФ межує з п'ятьма країнами-членами ЄС: Естонією, Фінляндією, Латвією, Литвою та Польщею (Калінінградська область).

Газові суперечки

Російсько-українська газова суперечка 2009 року пошкодила репутацію Росії як постачальника газу.Russia and Ukraine sign gas deal , BBC News (19 January 2009)Orttung, Robert & Overland, Indra. (2011). A limited toolbox: Explaining the constraints on Russia's foreign energy policy. Journal of Eurasian Studies. 2. 74–85. . Після того, як 23 березня 2009 року між Україною та ЄС було досягнуто домовленості про модернізацію газопроводів УкраїниEU moves to secure Ukrainian gas , BBC News (23 March 2009) прем'єр-міністр Росії Володимир Путін погрожував переглянути відносини Росії з ЄС. «Якщо інтереси Росії будуть проігноровані, нам також доведеться почати перегляд основ наших відносин», — заявив Путін.Putin threatens to review relations with EU, Russia Today (23 March 2009) За словами міністра енергетики Росії Сергія Шматка зближення України з Європейським Союзом завдає шкоди інтересам Москви.Russia suspicious of EU-Ukraine gas «master plan» , Reuters (23 March 2009) МЗС Росії назвало угоду «недружнім вчинком» (26 березня 2009 р.).Russia raps EU over Ukraine gas talks , Reuters (26 March 2009) Професор Ірина Бусигіна з Московського державного інституту міжнародних відносин заявила, що РФ має кращі відносини з певними керівниками деяких країн ЄС, ніж з ЄС в цілому, оскільки ЄС не має перспективи спільної зовнішньої політики.Analysis: Deauville summit BBC, 19 October 2010

У вересні 2012 року Європейська комісія (ЄК) відкрила антимонопольне розслідування щодо контрактів «Газпрому» у Центральній та Східній Європі. РФ відповіла на це, прийнявши також у вересні 2012 року законодавство, що перешкоджає іноземним розслідуванням.Martyniszyn, Marek (2014) Legislation Blocking Antitrust Investigations and the September 2012 Russian Executive Order , 37(1) World Competition 103 У 2013 році найбідніші члени ЄС зазвичай платили найвищі ціни на газ від «Газпрому». Розслідування комісії було затримано через військове втручання Росії в Україну. У квітні 2015 року ЄК звинуватила «Газпром» у несправедливих цінах та обмеженні конкуренції. Європейський комісар з питань конкуренції Маргрет Вестагер заявила, що "всі компанії, які працюють на європейському ринку — незалежно від того, є вони європейськими чи ні — повинні грати за нашими правилами ЄС. Я стурбована тим, що «Газпром» порушує антимонопольні правила ЄС, зловживаючи своїм панівним становищем на газових ринках ЄС «Газпром» заявив, що «знаходиться поза юрисдикцією ЄС», і назвав себе «компанією, яка відповідно до російського законодавства виконує функції, що становлять суспільний інтерес, і має статус стратегічного суб'єкта державного контролю». Президентка Литви Даля Ґрибаускайте заявила, що Кремль використовує «Газпром» як «інструмент політичного та економічного шантажу в Європі». У жовтні 2016 року генерал Леонід Івашов пояснив в етері російського «Першого каналу», що участь Росії в громадянській війні в Сирії має вирішальне значення для запобігання будівництву вуглеводневих трубопроводів з Близького Сходу до Європи, що буде катастрофічно для «Газпрому» і, в свою чергу, для бюджету Російської Федерації.

Російська опозиція проти вторгнення в Ірак РФ рішуче виступила проти вторгнення США в Ірак у 2003 році. Деякі країни-члени ЄС, включаючи Польщу та Велику Британію, погодились приєднатися до США в «коаліції охочих». Міністри закордонних справ Росії, Франції та Німеччини спільно заявили, що «не дозволять» прийняти резолюцію Ради Безпеки ООН, яка санкціонує війну проти Іраку.

Напруженість щодо угод про асоціацію

Напередодні саміту у Вільнюсі 2013 року між ЄС та його східними сусідами «Економіст» назвав «відвертим геополітичним змаганням», якого не спостерігалося в Європі з кінця «холодної війни», оскільки РФ намагалася переконати країни Східного партнерства "приєднатися до його нового Євразійського економічного союзу, а не підписувати угоди про асоціацію з ЄС. Російському уряду за президента Путіна вдалося переконати Вірменію (у вересні) та Україну (у листопаді) припинити переговори з ЄС і замість цього розпочати переговори з Росією. Тим не менше, саміт ЄС продовжився, коли Молдова та Грузія йшли до угод з ЄС, незважаючи на спротив Росії. Широкі протести в Україні «Євромайдан» призвели до того, що тодішній президент Віктор Янукович втік з України до Росії у лютому 2014 року. Згодом РФ розпочала військове вторгнення в Україну. Ця спроба була засуджена як вторгнення з боку Європейського Союзу, який ввів заборону на отримання віз та заморожування активів проти деяких російських чиновників. Рада Європейського Союзу заявила, що «порушення Росією міжнародного права та дестабілізація України […] кидають виклик європейському порядку безпеки в своїй основі». РФ розглядає деякі країни, які подали заявки на вступ до ЄС або НАТО після падіння залізної завіси, як частину сфери свого впливу. Вона критикувала їх вступ і часто говорила, що НАТО «наближає свою інфраструктуру до російського кордону». Розширення НАТО на прибалтійські держави Литви, Латвії та Естонії, а також майбутній вступ Грузії та України в НАТО є одними з основних претензій Росії на посягання НАТО на сферу свого впливу. Заступник генерального секретаря НАТО Олександр Вершбоу відповів, що основна військова інфраструктура НАТО у Східній Європі знаходиться не ближче до російського кордону, ніж з кінця «холодної війни», і що сама РФ зберігає велику військову присутність у сусідніх країнах.

Санкції через Україну З анексії Криму у 2014 році та військового втручання на Донбас Європейський Союз ввів санкції проти Російської Федерації, спочатку передбачаючи заборону на отримання віз та заморожування активів 170 осіб та 44 суб'єктів, задіяних у цих операціях. Санкції ЄС постійно продовжуються і діють з 2020 року. Ембарго на імпорт власних продуктів харчування залишається в силі.

У травні 2020 року президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та президент Європейської Ради Шарль Мішель відповіли на заклики Росії послабити санкції, щоб полегшити відповідь на COVID-19, пояснивши, що санкції ЄС «навмисно сформульовані з метою обмеження ризиків непередбачувані наслідки або шкода для широкого населення „, і жодна з них не перешкоджає“ експорту продуктів харчування або ліків, вакцин або медичного обладнання». Оскільки первісні причини санкцій РФ не усунула, санкції були продовжені ще на рік.

Російський політичний вплив та фінансові зв'язки

Москва посилила свої зусилля щодо розширення свого політичного впливу, використовуючи широкий спектр методів включаючи фінансування політичних рухів у ЄС, збільшення витрат на пропаганду європейськими мовами працюючи з широким спектром засобів масової інформації, що транслюються мовами ЄС та веббригади, де деякі спостерігачі підозрюють Кремль у спробі послабити ЄС та його відповідь на українську кризу.

Костянтин Риков та Тимур Прокопенко, тісно пов'язані з «Єдиною Росією» та Адміністрацією президента Російської Федерації, були ключовими фігурами у спрямуванні грошей на ці партії. Агенція France-Presse заявила, що «від ультраправих до радикальних лівих, популістські партії по всій Європі залицяються до російського Володимира Путіна, який прагне перетворити їх на союзників у своїй антиєвропейській кампанії», і що «Більшість європейських популістських партій виступили на боці Росії над Україною». Під час російського військового втручання в Україну британські політики Найджел Фарадж з ультраправих та Джеремі Корбін з ультралівих захищали Росію, заявляючи, що Захід її «спровокував». Люк Гардінг написав у «Гардіані», що євродепутати від «Національного об'єднання» були «проросійським блоком». У 2014 році «Nouvel Observateur» заявив, що російський уряд вважає «Національне об'єднання» «здатним захопити владу у Франції і змінити хід європейської історії на користь Москви». За повідомленням французьких ЗМІ, лідери партій часто контактували з російським послом Олександром Орловим та Марін Ле Пен здійснювали багаторазові поїздки до Москви. У листопаді 2014 року Марін Ле Пен підтвердила позику російського банку на 9 мільйонів євро. Independent заявив, що позики «піднімають спробу Москви вплинути на внутрішню політику ЄС на новий рівень». Райнхард Бютікофер заявив: «Примітно, що політична партія від батьківщини свободи може фінансуватися сферою Путіна — найбільшим європейським ворогом свободи». Ле Пен спростувала повідомлення Mediapart про те, що старший член Національного об'єднання заявив, що це перший внесок у розмірі 40 мільйонів євро позики. У квітні 2015 року російська хакерська група опублікувала тексти та електронні листи між Тимуром Прокопенком, членом адміністрації Путіна, та Костянтином Риковим, колишнім депутатом Думи, пов'язаним із Францією, обговорюючи російську фінансову підтримку Фронту Національного в обмін на підтримку Росії анексія Криму. У червні 2015 року Марін Ле Пен створила нову політичну групу в парламенті ЄС, Європа націй і свободи (ENF), до складу якої входили члени Фронту, Партії за свободу, Лега Норд, Партії свободи Австрії (FPÖ), Фламандський інтерес (VB), Конгрес нових правих (KNP) та Vlaams Belang. Переглядаючи голосування в парламенті ЄС за резолюції, що критикують Росію, або заходи, що не відповідають інтересам Кремля (наприклад, Угода про асоціацію між Україною та ЄС), Угорський інститут політичного капіталу виявив, що майбутні члени ЄНФ у 93 % випадків проголосували «проти», європейські Об'єднані ліві — Північні зелені ліві у 78 % випадків, а Європа свободи та прямої демократії - у 67 % випадків. Автори заявили, що «тому було б логічним зробити висновок, як це робили інші раніше, що в Європейському парламенті існує пропутінська коаліція, що складається з антиєвропейських та радикальних партій». Financial Times та Радіо «Вільна Європа» повідомляли про зв'язки Сирізи з Росією та широку переписку з Олександром Дугіним, який закликав до «геноциду» українців. EUobserver повідомляв, що Ципрас мав «проросійський досвід» і що члени Європарламенту від Сирізи проголосували проти Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, критики російської анексії Криму та критики тиску на групу громадянських прав «Меморіал».«Москва Таймс» заявила, що «терміни, що використовуються в російській антиєвропейській риториці, також, схоже, проникли в словниковий запас Ципраса». РФ також налагодила зв'язки з угорським прем'єр-міністром Віктором Орбаном (Фідес), який високо оцінив "неліберальну демократію "Володимира Путіна і був описаний колишнім міністром закордонних справ Німеччини Йошкою Фішером як «путініст». Угорщина дозволила російському мільярдерові відремонтувати меморіал у Будапешті, який деякі угорці назвали незаконним, радянським солдатам, які загинули в боях проти Угорської революції 1956 року, а Путін відвідав його в лютому 2015 року Уряд Орбана відмовився від планів виставити на тендер розширення атомної електростанції Пакш і присудив контракт Росатому після того, як РФ запропонувала щедру позику. Золтан Іллес заявив, що РФ «купує вплив».