Венелін Йорданов Ганев (болг. Венелин Йорданов Ганев ,  — , Софія) — болгарський юрист і політичний діяч. Регент Болгарії (1944–1946), академік Болгарської академії наук.

Вивчав філософію і право в Лейпцигу (1897—1898) і Женеві (1898—1901), також отримав в Женеві вищу музичну освіту (1901).

З 1908 року —ординарний доцент енциклопедії та філософії права, з 1913 року — екстраординарний професор філософії і загальної теорії права Софійського університету, в 1918–1947 роках — ординарний професор кафедри торгового права юридичного факультету Софійського університету. У 1914–1915 і 1916–1918 роках — декан юридичного факультету Софійського університету.

З 7 травня по 6 жовтня 1919 року — міністр юстиції в уряді Теодора Теодорова. З липня 1919 був членом болгарської делегації на мирних переговорах в Парижі (його щоденник за період з 27 липня по 22 вересня 1919 року був опублікований в 2005 році). У 1920–1922 роках — посланник (повноважний міністр) у Франції. У 1908–1923 роках — член Радикально-демократичної партії, в 1923 разом з більшою частиною своїх колег по партії вступив в політичне об'єднання «Демократична змова», з якого вийшов в 1925 році, будучи незгодним з авторитарним курсом кабінету Александра Цанкова і перейшов у опозицію до уряду. У 1923–1927 роках — депутат 21-их Народних Зборів. У 1926–1940 роках — займався адвокатською практикою в Софії. Дотримувався ліберальних політичних поглядів, представник гуманістичної традиції у болгарській та європейської правової думки. Засновник Ліги захисту прав людини-першої правозахисної організації в Болгарії.

Під час Другої світової війни як незалежний інтелектуал приєднався до опозиційного Вітчизняному фронту, протестував проти планів депортації болгарських євреїв в Німеччину. Після перевороту 9 вересня 1944 року став одним з трьох регентів, які керували Болгарією при малолітньому царі Симеоні II (разом з Тодором Павловим і Цвятко Бобошевскім). Як регент співчував опозиції, був противником розширення впливу Болгарської комуністичної партії, в серпні 1945 звернувся до Союзної контрольної комісії з проханням відкласти парламентські вибори на більш пізній термін (що відповідало вимогам опозиції). Після ліквідації в Болгарії монархії перестав бути регентом (18 вересня 1946). У 1947 році запропонував демократичний проєкт конституції, який не був прийнятий парламентом, натомість депутати проголосували за комуністичний варіант основного закону.

Як прихильник опозиційних політичних сил зазнавав утисків з боку влади: в 1947 році був висланий в Дряново, в 1948 році позбавлений звання академіка. 30 березня 1990 року посмертно реабілітований, 27 березня 1991 року був поновлений в лавах Академії наук.

Праці

Шопен (1919) Історичний розвиток торгового права (1921) Курс загальної теорії права. Вступ. Методологія права (1921–1932, 1946) Курс торгового права (1923) Курс загальної теорії права. Правові явища. (1925) Систематичний курс по неспроможності. Т. 1 (1926). Підручник загальної теорії права. Т. 1-2 (1932–1938). Економічна дійсність. Досвід соціологічного синтезу (1945) Демократія (1946) Закон соудный людьмъ. Юридично-історичне та юридично-аналітичне дослідження (1959) Праці з загальної теорії права (1999)

Посилання

Біографія