Депортації з окупованих Німеччиною Нормандських островів стосується конкретної хвилі депортацій нацистською Німеччиною британських громадян, які були резидентами Нормандських островів. Зазначеною причиною була помста за інтернування німецьких громадян у Персії урядом Сполученого Королівства. За прямими вказівками Адольфа Гітлера, порушуючи як міжнародне право, так і умови капітуляції, підписані в липні 1940 року, нацистсько- німецькі війська депортували та інтернували 2300 цивільних жителів Нормандських островів, які не вчинили жодного злочину.

Були й інші депортації британських громадян з Нормандських островів, включаючи депортації євреїв, які проживали на цих островах.

Прелюдія Нормандські острови, до складу яких входили Джерсі та Гернсі, до яких також входили Олдерні і Сарк, 30 червня 1940 року потрапили під контроль Третьох Рейху.

До цього блискавичний блицкриґ, що призвів до падіння Франції, дав британському уряду та урядам островів достатньо часу для евакуації тих, хто бажав негайно покинути острови. Залишилося приблизно 25 000, а 66 000 залишилося. У Джерсі залишилося 41101, Гернсі - 24429 та Сарк - 470, в Олдерні - лише 18. 15 червня уряд Сполученого Королівства ухвалив рішення про демілітаризацію і відмову від Нормандських островів, тому весь військовий персонал, озброєння та техніка були вивезені в Англію. Протягом другої половини 1940 І до 1941 Жителі острова поступово вступали в "робочі відносини з німецькими окупантами". Невелика кількість людей, які мали доступ до човнів, вирішили втекти з островів, дехто вмер при спробі. Мотивація У червні 1941 Персія, нинішній Іран, була нейтральною країною, найбільшим торговим партнером якої була Німеччина. Радянський Союз знаходився на його північному кордоні. Сполучене Королівство нещодавно отаборилася в Іраку на захід після анти британського перевороту симпатиків нацистів. 22 червня в операції "Барбаросса" розпочалося вторгнення на радянську територію. Стурбований великою емігрантською спільнотою в Ірані, яка займається шпигунством та підривною діяльністю, 19 липня спільна радянсько-британська вимога була висунута до Персії про вислання всіх громадян Німеччини. Він був відхилений 29 липня і поновлений 16 серпня, цього разу за погодженням з американцями на конференції 9–12 серпня 1941 року. Зрештою Персія погодилася на попит, але до 25 серпня в країну вторглися англо-радянські війська.

Німецька реакція Гітлер лютував хоча і лицемірно, скаржившись на вторгнення в нейтральну країну та інтернування німецьких чоловіків. Його негайною реакцією було з’ясувати, які можливі репресії. Відповідь Міністерства закордонних справ Німеччини полягала в тому, що британські жителі Нормандських островів були ефективно інтерновані, оскільки вони не могли виїхати без дозволу. За приблизними підрахунками з Джерсі, близько 2000 чоловіків на острові народилися у Сполученому Королівстві. Це було недостатньо для 8000, які були потрібні для застосування співвідношення 10: 1. Вимагалися більш точні списки чоловіків включаючи список перських громадян. Дивно, що був знайдений 69-річний персид. Попит на списки був розширений, включаючи жінок та дітей. До 10 листопада влада острова подала списки:

+Списки депортації 1941 Стать і вік Джерсі Гернсі Всього Чоловіки 18-45 1305 432 1737 Чоловіки 46-60 700 359 1039 Чоловіки старше 60 років 728 444 1,172 Жінки 18+ 2,391 1,525 3916 Діти <18 402 70 472 Всього 5526 2830 8356

Німецькі чиновники спробували кілька дипломатичних шляхів, щоб німці в Персії були звільнені, обмінюючи їх на британських, що потрапили в пастку Швеції, і погрожуючи інтернувати британських цивільних осіб, в тому числі на Нормандських островах. Гітлер вирішив провести їх на Припетських болотах із співвідношенням 10 британців на кожного інтернованого німця. Реакція Сполученого Королівства полягала в тому, щоб повідомити німцям, що будь-які дії проти мирного населення на Нормандських островах будуть проти Гаазької конвенції. Німецькі військові (Вермахт) були незадоволені використанням Приппетських боліт - оперативного району, де вони не хотіли відвідувати союзних чиновників. МЗС побоюється, що пропозиція про конфіскацію майна інтернованих може бути повторена проти німецьких інтернованих у Сполученого Королівства. Коли стали відомі остаточні цифри іранських німців, бажане покарання у співвідношенні 10: 1 означало, що потрібно знайти 5000 депортованих. Однак у віковій групі 18-45 років було менше 2000 чоловіків. До 11 листопада, після перепису населення, проведеного на островах у серпні 1941, Німці знали, що в Сполученого Королівства народилося 8166 громадян острова Норманд, і встановили особу чоловіків, а можливо і жінок, яких можна депортувати з конфіскованим та перерозподіленим майном. Табір поблизу Кельна був підготовлений і відряджений для перевезення 6000.

Це розпорядження вермахту, який перелічував людей, було відмінено, коли в наказі фюрера від 20 жовтня 1941 Про укріплення острова згадувалося, що подальший наказ дасть інструкції про депортацію і подальшого наказу не надходило.

Вересень 1942 року Спроба швейцарців домовитись про обмін пораненими солдатами та цивільним населенням призвела до того, що Гітлеру нагадали про британських цивільних. Дізнавшись, що його накази не були виконані, він перевидав наказ. На Островах все рухалося дуже швидко. Наказ надійшов до Джерсі 15 вересня, того ж дня відбулася зустріч із посадовими особами судового пристава та парафії, і повідомлення з’явилося в місцевій газеті. Оскільки влада острова відмовлялася вручати повідомлення, солдати вимагали від парафіяльних урядів показувати їм, куди йти, і того вечора виконували накази про депортацію першої партії людей. Людям казали, що багаж обмежений тим, що вони можуть носити з собою. Не було часу для влаштування особистих чи ділових справ. Цінні речі здавали на зберігання в банки, а домашніх тварин віддавали або вбивали. За спеціальною ліцензією цього дня кілька жінок вийшли заміж за своїх наречених, тим самим уникнувши депортації. Інші робили спроби самогубства, а деякі мали успіх.

Деякі торги відбулися, щоб дозволити кільком людям залишитися, а іншим зайняти свої місця. Більшість служителів церкви були англійцями, тож була досягнута угода, яка дозволила достатній кількості з них залишатися для продовження служіння. Людей, які були корисні німецькому уряду своєю роботою, також пощадили, як і деяких хворих та літніх.

Кораблі та поїзди Сподіваючись вивезти 1200 людей 16 грудня, німці були розчаровані, коли лише 280 чоловіків, жінок та дітей, залишили Джерсі на першому кораблі. На вулицях було багато людей, які плакали і махали руками. Острів давав їм їжу, щоб взяти з собою. Німецькі моряки одягали їх у рятувальні жилети. Багато колишніх військовослужбовців з гордістю носили свої медалі. Під час плавання корабля співали патріотичні пісні. Через два дні кілька кораблів у Джерсі були готові, і ще 600 людям було наказано доповісти. Одне судно було відхилене владою острова, оскільки воно щойно розвантажило вантаж вугілля і було брудним, тому плавали лише 346 людей. Ті, кого не відправили, повернулися до своїх будинків, щоб дочекатися наступного корабля, дехто виявив, що їхні будинки були розібрані за їх відсутности. Натовп, що збирався попрощатись, був більшим, ніж раніше, і їх патріотичний спів розлютив німців, які відповіли насильством та арештами.

Кораблі вийшли з Гернсі 26 та 27 вересня з 825 депортованими тому числі 9 із Сарка. Гернсі запозичив у німців дві польові кухні і приготував їжакам, як їх називали німці, страву. Кораблі відпливали після комендантської години. Третя партія 560 залишила Джерсі 29 вересня 1942 року. Плавання у Джерсі призвело до більшої натовпу, співів та ще більше насильства та арештів. Замість того, щоб садити депортованих у всюдисущі французькі вагони "40 hommes et 8 chevaux", німці подарували їм вагони поїздів другого класу. До пункту призначення знадобилося три дні. 21 січня 1943 року Міністру внутрішніх справ у Палаті громад було задано питання про депортації з Гернсі. Жодної інформації не було оприлюднено. Лютий 1943 Рейд британського командоса на Сарк у жовтні 1942 року, операція "Базальт", стимулював чергову партію депортацій у лютому 1943 року, коли людей вивезли з усіх трьох островів. З 1000 осіб, які мали право на відповідність критеріям, викладеним у наказах, 201 було депортовано.

До цієї групи входили троє євреїв з Гернсі та п'ятеро з Джерсі. Незважаючи на те, що їх відправляли до таборів для інтернованих у Бібераху та Лауфені та концтаборі Бухенвальд, вони всі пережили війну.

Повернення Через кілька тижнів після депортації кількох із тих, кого вважали справді хворим, таємно повернули на свій острів.

Табори

Дорстен Stalag VI-J - табір для військовополонених, розташований у Дорстені в промисловій Рурській області. Аварійні кулі навколо табору чітко вказували, що вони перебувають у зоні бомбардування. Комендант табору став відомий як "Розі Джо" після використання власних грошей на придбання молока для дітей. Інтерновані Гернсі, а деякі з Джерсі, провели шість тижнів у цьому транзитному таборі, доки не було вирішено перенаселеність у Біберачі. Одиноких чоловіків відправили до Лауфена, а сім'ї прийняли Біберах та Вурцах. Дорстен припинили використовувати після 12 листопада 1942

Біберах

Офлаг VB знаходився в Бібераху на річці в сільській місцевості на півдні Німеччини з видом на Баварські Альпи. Він був перейменований на "Ilag VB", коли змінив своє використання на цивільний табір інтернованих. Табір також був відомий під назвою Лагер Лінделе.

Перші дві партії людей з Джерсі прибули до колишнього літнього табору Гітлерюгенда, але тепер складався з 23 баракових хатин, оточених колючим дротом та сторожових веж. Кожна хатина вміщувала по 84 людини в кімнатах, призначених для 18 осіб. Чоловіків тримали окремо від жінок та дітей. Були дві лікарняні хатини, комори, їдальня, куховарка, мийка та душова кабіна, міліція та табір для в’язниць. У хатині була створена школа, в якій були німецькі офіцери. Наприкінці 1942 року після подання скарг санітарні умови покращились. У таборі було багатолюдно, хоч і не так сильно, як у концтаборі Берген-Бельзен, де подібні хатини вміщували по 500.

У жовтні / листопаді 1942 року одиноких чоловіків відправили до Лауфена, а низку сімей було відправлено до Вюрзаха, звільнивши місце для сімей з Дорстена. Залишилось 1011 інтернованих; 429 чоловіків, 437 жінок і 145 дітей, усі, крім 20 островів острова Норманд. Кількість інтернованих зростатиме з лютневим прийомом депортації, згодом трохи євреїв і, нарешті, група з 200 арабів. Ряд із цих пізно прибулих людей загинув внаслідок поганого лікування раніше.

Медсестра Гернсі Гледіс Скіллетт, яка була п’ятим місяцем вагітности на момент депортації до Бібераха, стала першою островкою на каналі, яка народила в полоні в Німеччині. Матерів не розважало, коли на свідоцтвах про народження було нанесено свастику.

Вурцах-Аллгау

Тепер Idle V-C називався Bad Wurzach та був філіальним табором Ilag VB. Це було приблизно в 30 милях на південь від Бібераха, а також раніше було офіцерським табором. У жовтні 1942 Туди з Бібераха було перевезено 618 жителів острова Норманд. Більше прибуло в листопаді з Дорстена. Їх розмістили в особняку 17 століття, який раніше був католицьким навчальним коледжем. Їх змусили очистити брудні будівлі протягом тижня. Він містив лікарню, театр, комори, погреби та житлові приміщення для чоловіків та жінок у різних комунальних кімнатах до 30 із двоярусними ліжками. Деякі сім'ї з дуже маленькими дітьми мали приватну кімнату. Була створена школа для 130 дітей, але вони не мали кваліфікованого вчителя.

Представники Червоного Хреста, які час від часу відвідували табір, не були задоволені розміщенням, хоча німці забезпечували вугілля для пожеж, коли мав відбутися візит. Була перенаселеність, сирість, щури, миші та блохи, але окрім поліпшення санітарних умов, мало змін.