Погроми у Львові 1932 року — антисемітські заворушення, що відбулись у Львові в листопаді та грудні 1932 року.

Починаючи з кінця 20-х років, Академічний союз «Всепольська молодь» та інші загальнопольські організації активно агітували за введення лавкового гетто та офіційне обмеження кількості єврейських студентів. Їхні дії часто супроводжувалися актами насилля. Восени 1932 року молодь Народно-демократичної партії двічі провокувала масштабні заворушення у Львові (12–13 листопада та 27 листопада — 1 грудня). У першому випадку підставою стала річниця смерті польського студента, який загинув у сутичці з єврейськими студентами у Вільнюсі, у другому — смерть львівського студента, вбитого єврейським батяром у нетверезому стані. Заворушення призвели до численних поранених та арештованих, а також до значної шкоди майну.

Заворушення поширилися всією Польщею, а також за її кордони.

__ЗМІСТ__

Передумови

У міжвоєнний період студентська громада Львова перебувала переважно під впливом націоналістичних сил. Це явище було особливо очевидним в Університеті Яна Казимира, де на зламі 20-х та 30-х років ХХ століття позиція «Всепольської молоді» залишалася, за висловом польського історика , «неймовірно сильною».

У червні 1929 року учнів приватної єврейської гімназії у Львові помилково звинуватили у навмисному порушенні процесії Свята Тіла і Крові Христових. Під приводом захисту релігійних почуттів, національні кола спричинили антисемітські заворушення в місті. Рішуча реакція влади Санації означала, що вона також набула антиурядового характеру. Ці події, охрещені «клоціадою» на честь , мера міста, мали відлуння по всій Польщі.

Від початку «клоціади» почала зростати радикалізація народно-демократичної молоді. В університетах, у тому числі у Львові, та пов'язані з нею організації регулярно влаштовували антисемітські акції. Спочатку вони вимагали запровадити принцип numerus clausus, а потім — numerus nullus. Євреї зазнавали економічного та соціального бойкоту. З грудня 1931 р. Львівський академічний комітет, в якому переважали поляки, також вимагав запровадження лавкового гетто. Нерідко траплялися акти насильства. У травні 1932 р. жертвою нападів став колишній прем'єр-міністр та професор Львівської політехніки Казимира Бартель.

Погроми 12-13 листопада На 10 листопада 1932 року припала перша річниця смерті Станіслава Вацлавського, студента Вільнюського університету імені Стефана Баторія, вбитого каменем під час зіткнень зі студентами єврейського походження. Національні сили вирішили використати це як привід для організації антисемітської демонстрації.

11 листопада з каменярської майстерні Л. Тировича влада вилучила кам'яну дошку на честь Вацлавського, яку націоналістична молодь планувала встановити у стіні будинку Другого Дому техніків Львівської політехніки. Також було вилучено листівки, надруковані в гуртожитку. Того дня на вулицях з'явилися студенти із прикріпленими зеленими стрічками, символом бойкоту євреїв.

12 листопада прихильники народно-демократичних сил почали зривати заняття в університетах. В університеті Яна Казимира єврейських студентів примусово виводили з лекційних залів. Об 11:00 ранку понад тисячу студентів відвідали месу у св. Петра і Павла. Після її завершення, незважаючи на пряму заборону поліції, студенти пішли до Другого Будинку техніків, де повісили імпровізовану дошку на честь Вацлавського та провели мітинг. Тим часом група з близько 100 людей відокремилася від натовпу і почала розбивати вікна в єврейських магазинах в районі Політехнічного університету. Кілька студентів також розгромили кафе «Лувр» на розі вулиць Костюшка та Січових Стрільців (тогочасна вулиця 3 Травня). Незабаром до студентів приєдналися маргінали, які руйнували та грабували магазини. Поліція втрутилася і розігнала мітинг перед Другим Домом техніків.

Увечері члени Всепольської молоді спробували організувати демонстрацію на вул. Академській (нинішній проспект Шевченка) та пл. Святої Марії (нині площа Міцкевича). Поліція, яка вже суттєво контролювала вулиці Львова, розігнала демонстрантів. Тим не менше, у різних частинах міста невеликі групи націоналістів нападали на єврейські магазини, розбиваючи вікна та вітрини. Того дня постраждало 56 магазинів та підприємств, у тому числі й ті, які належали етнічним полякам. Було побито кілька десятків євреїв. Втрутилася поліція. Вісім студентів отримали поранення в результаті зіткнень з поліцейськими, ще 33 були заарештовані. Заворушення тривали до 21:30.

13 листопада напруження у Львові трохи послабилося, хоч це і не означало закінчення заворушень. Того дня поліція кілька разів розганяла групи студентів, які збирались у різних частинах міста, в тому числі і під будівлею університету. На вулиці Жуліньського (нині вулиця Академіка Володимира Філатова) студенти, які тікали від поліції, розбили вікна молочного заводу. В інших частинах міста також вибито вікна в магазинах та на підприємствах, в тому числі у фотомагазині за адресою вул. Легіонів (нині проспект Свободи), на вікні якого був портрет Юзефа Пілсудського. Поліція затримала 23 студента.

Того дня воєвода Юзеф Рожнєцький прийняв ректорів університету та політехніки: Адама Ґерстманна та Казимира Ціпсера. Ректори шкодували про заворушення, але в той же час втрутились у звільнення заарештованих студентів.

14 листопада дев'ятнадцять студентів, які брали участь у заворушеннях, були покарані в адміністративному порядку. До 19 листопада всіх студентів, заарештованих під час заворушень, було звільнено з-під арешту.

Погроми 27 листопада — 1 грудня

Смерть Яна Гродковського У суботу ввечері, з 26 на 27 листопада, група студентів зі студентської корпорації «Лютичі-Венеди» (Lutyco-Venedya) розважалась у ресторані «Адрія» на розі вулиць Сикстуська та Шайнохи (нині Дорошенка та Банківська)В деяких джерелах «Адрія» подається як будинок розпусти- Grzegorz Mazur: Życie polityczne polskiego Lwowa 1918—1939. Kraków: Księgarnia Akademicka, 2007. ISBN 978-83-7188-947-9.. Молоді люди вступили в суперечку з чотирма єврейськими батярами: Моше Кацем, Нухімом Шмером, Шулімом Келлером та Ізраелем Туне. Ситуація загострилася, коли студент четвертого курсу ветеринарної академії Ян Гродковський образив польську повію Стефанію Сурувку, яка супроводжувала батяра. Суперечка незабаром перемістилася з приміщення на вулицю. В певний момент Гродковський вдарив повію, за що Кац ударив його ножем. Студенти Станіслав Петрушко та Єжи Щепановський також отримали легкі поранення. Поліція, яка негайно прибула на місце події, заарештувала власника ножа та Сурувку. Гродковський помер у лікарні.

Звістка про смерть Гродковського блискавично поширилася містом. З'явились листівки із закликом до репресій проти «євреїв та санаційників» (і, згідно з висновками поліції, принаймні деякі з них були виготовлені комуністами), сподіваючись викликати соціальні заворушення. Голова «Лютичі-Венеди» Тадеуш Вінецький та президент Братської допомоги студентам медичної ветеринарної Академії Владислав Боровяк закликали студентів зберігати спокій. Тим не менше, ввечері 27 листопада на вулицях міста почалися заворушення. Студенти нападали на євреїв та намагалися розбити єврейські магазини. Побили близько 50 осіб. Ескалації тимчасово запобігло втручання поліції, яка, придушуючи інциденти, заарештувала близько десятка людей.

Ескалація заворушень Наступний день не приніс ніякого полегшення. Вранці в єврейський гуртожиток за адресою вул. Терези (нині митрополита Андрея). Також були розбиті вікна єврейських будинків та магазинів. Заворушення відбувалися у львівських університетах; На єврейських студентів напали у Львівській політехніці та у Вищій школі зовнішньої торгівлі. Десяток зловмисників також увірвались до єврейського штабу «Взаємодопомоги», де були побиті єврейські студенти. Як наслідок, ректори університету, політехніки та Вищої школи зовнішньої торгівлі вирішили призупинити заняття.

На прохання президента Вацлава Дрояновського міська рада у Львові видала прокламацію, в якій засуджувала заворушення. Незабаром натовп студентів пішов до кам'яниці, де мешкав Дрояновський, і розбили вікна його квартири. До студентів приєдналися представники львівської окраїни, а також комуністичні агітатори, які підбурювали «грабувати багатих». На вулиці Академській (нині проспект Шевченка) кількатисячний натовп розігнали силами кінної поліції. У другій половині дня поліція привезла три пожежні машини і цистерни з водою і у разі зіткнень обливала порушників струменями води. Того дня постраждали щонайменше 80 людей. Близько 20:00 був підпалений стадіон єврейського спортивного товариства «Гасмонея Львів». Заворушення тривали до пізньої ночі.

29 листопада відбувся похорон Гродковського. За офіційними даними, у ньому взяли участь понад 15 000 осіб, у тому числі ректори та викладачі львівських університетів, місцеві керівники з табору націоналістів та численне католицьке духовенство. На вулицях була велика присутність поліції, співробітники якої намагалися встановити та затримати потенційних лідерів. Після церемонії натовп львів'ян рушив з Личаківського цвинтаря до центру міста, де, незважаючи на попередні заклики науковців та ветеранських організацій, розпочались заворушення та напади на євреїв. Польський студент Зигмунт Заморський постраждав під час бійки на вулиці Коперника. По місту ширилася чутка про те, що він був розстріляний євреями, що призвело до ескалації заворушеньЗаморський під присягою стверджував, що два єврея, Йонаш Шьонфельд і Леон Блаустейн підстрелили його з револьвера. Це саме підтверджували й інші свідки. Однак поліцейське розслідування дозволило з'ясувати, що Заморський був поранений від передчасного вибуху петарди, яка вибухнула в його руці. 15 грудня Заморського було заарештовано зі звинуваченнями у використанні петард під час заворушень, а також надання неправдивих свідчень.. На єврейські магазини почалися напади, в квартирах євреїв били вікна, а на вулицях полювали на людей «семітського вигляду». Нападникам допомагали водії львівських трамваїв, які спеціально зупиняли транспортні засоби поза зупинками, дозволяючи зловмисникам увірватися та побити єврейських пасажирів. Поліція була змушена перенести трамвайну зупинку політехніки, щоб запобігти заворушенням та нападам на єврейських пасажирів. Також бойовики нападали на пасажирів, які висаджувались з поїзда на станції Личаків. Поліція багато разів втручалася, заарештувавши близько 80 учасників вибухів. Більше того, близько 40 комуністів та лівих були затримані за звинуваченням у підбурюванні натовпу до пограбування магазинів та кіосків.

30 листопада ситуація у Львові все ще була непростою. Бойовики НДПП об'їжджали вулиці, намагаючись не допустити відновлення роботи єврейських магазинів. Ще були напади на євреїв вулицями міста та у трамваях, при цьому, нападники помилково побили і кілька християн. Дійшло навіть до нападів на євреїв у поїздах, що прямували до Івано-Франківська і Тернополя.

Того дня львівські єпископи римо-католицького (архієпископ Болеслав Твардовський та єпископ Францішек Лісовський) та вірменський (архієпископ Юзеф Теодорович) обрядів видали прокламацію академічній молоді із закликом до миру. З подібним зверненням виступив ректор та сенат Університету Яна Казимира, одночасно попереджаючи, що подальше порушення порядку може змусити університетську владу призупинити з нового року випуск студентів. На практиці залучення до Львова значних поліцейських сил, включаючи курсантів поліцейської школи з Великих Мостів, було набагато ефективнішим. Хоча студенти-націоналісти намагалися знову спровокувати заворушення, ситуація поступово заспокоїлась.