Група компаній «Калашников» — багатопрофільний холдинг з виробництва продукції цивільного та військового призначення, підприємство в складі стрілецького сектора ОПК Росії, виробник бойової автоматичної та снайперської зброї, керованих артилерійських снарядів, а також високоточної зброї. Сегмент цивільної продукції включає мисливські рушниці, спортивні гвинтівки, верстати та інструменти.

Продукція виробляється під трьома продуктовими збройовими брендами: «Калашников» — бойова та цивільна зброя, «Байкал» — мисливська та цивільна зброя, «Іжмаш» — спортивна зброя. З 2015 року ведеться розробка дистанційно керованих бойових модулів, безпілотних літальних апаратів і катерів спеціального призначення, а також розробка спеціального одягу та спорядження. Продукція групи компаній постачається більш ніж у 27 країн.

Штаб-квартира розташовується в Іжевськові (Удмуртська Республіка), офіційне представництво знаходиться в Москві.

51 % акцій концерну належить держкорпорації «Ростех», 49 % — приватним інвесторам (Олексію Криворучку, Андрію Бокареву та Іскандеру Махмудову).

Історія

Заснування (1807 рік)

У 1754 році указом Єлизавети Петрівни її фавориту графу П. І. Шувалову були на вигідних умовах передані Гороблагодатські заводи з вимогою збільшити виробництво металу. 15 вересня 1757 року Шувалов отримав від Берг-колегії дозвіл на будівництво трьох молотових заводів: двох у Казанської губернії на Вотці та Частій та одного в Уфимській провінції на Кутмасі. З цих заводів був побудований тільки один — на Вотці, замість двох інших Шувалов побудував Іжевський залізоробний завод, в 70 верстах на північний захід від першого. Рішення будувати два нових заводи для перероблення Гороблагодатського чавуну в районі Ками на Іжі та Вотці було прийнято з огляду на те, що на Уралі в той час вже відчувалася нестача паливних і водних ресурсів. Доставляти чавун планувалося по річках Чусовій, Камі. Камські заводи будувалися під безпосереднім керівництвом А. С. Москвіна та були запущені в 1759 (Стрийський) і 1760 (Іжевський) роках. На будівництві обох заводів і гребель (Воткинского та Іжевського ставків) були зайняті приписні селяни з довколишніх поселень і майстрові з Гороблагодатських заводів. П. С. Палас, який відвідав Іжевський і Стрийський заводи в 1769—1770 роках, зазначив наявність великих лісових дач, вдале розташування заводів, їх високу організованість і порядок, вказуючи на заслуги Москвіна в цьому.

У 1763 році завод перейшов в казенне управління. У 1774 році в ході Пугачевського повстання завод був захоплений і зруйнований. 27 червня в завод увійшов сам Пугачов. Начальник заводу Венцель і інших керівників (всього 42 особи) було вбито.

Загострення військово-політичної обстави в Європі наприкінці XVIII століття призвело до необхідності будівництва нового збройового заводу в східних районах країни. З подачі А. Ф. Дерябіна новий завод вирішили будувати на базі наявного залізоробного заводу на Іжі. 28 жовтня 1808 року Іжевський залізоробний завод був переданий у відання Військового міністерства. Надалі Дерябінові було доручено керівництво будівництвом і самим заводом. Указ про будівництво Іжевського збройового заводу дано Олександром I 6 лютого 1807 року. Відкриття заводської збройової контори відбулося 10 червня 1807 року. Цей день вважається днем народження Іжевського збройового заводу.

Перші роки (1807—1866)

Збройний завод успішно освоював виробництво стрілецької зброї. Залучені Дерябіним іноземні фахівці (близько 200 бельгійців, французів і німців) не тільки працювали самі, а й навчали свого ремесла російських майстрових. Оскільки збройовий завод територіально був об'єднаний з залізоробним, він не відчував труднощів з забезпеченістю сировиною.

Восени 1807 року на заводі було створено першу зброю — солдатські гладкоствольні семилінійні (калібру 17,7 мм) кременеві, що заряджаються з дула рушниці. Всього за 1807 рік було вироблено 7 рушниць, 5 пістолетів і 6 тесаків; в 1808 році — 25, 14 і 14 відповідно. Велику увагу Дерябін приділяв уніфікації деталей зброї. До початку війни 1812 року під керівництвом Є. Є. Грена на заводі був налагоджений серійний випуск стрілецької та холодної зброї для російської армії. У перші чотири роки війни підприємство виготовило 2 тисячі рушниць, а вже під час війни завод зумів поставити армії М. І. Кутузова понад 6 тисяч «кремнівок», збільшивши випуск зброї в десять разів. За 1812—1814 роки на заводі було вироблено рушниць і 8536 штук тесаків, що становило відповідно 11 і 16 % від усього обсягу російського виробництва вогнепальної зброї.

До 1812 року заводські роботи в цехах Іжевського заводу виконувалися за тижневими уроками. Робочий день тривав з 4 до 19 годин. Зброярі отримували відрядну оплату праці за підсумками виконання уроку. Зарплата іжевських зброярів становила 2-6 рублів на місяць, що було в 3 рази було менше, ніж на Тульському і в 6 разів менше, ніж на Сестрорецькому заводі.

Наймасовішим виробом стала російська піхотна гладкоствольна рушниця калібру 17,7 мм зразка 1808 роки для уніфікації озброєння піхоти. Проводилися також штуцери — єгерські, уланські, кінногвардійські, карабіни — кірасирські та гусарські, драгунські мушкети, рушниці гвинтувальні та єгерські, мушкетони кременеві зразка 1809 року що заряджаються картеччю (в 1810 — 2,5 тисячі штук, в 1811 році — близько 10 тисяч, в 1812 році — 13,5 тисяч). Вироблялося і холодна зброя — солдатські тесаки та піхви до них (в 1812 році — 2,2 тисячі штук), гвардійські та піонерські тесаки, кірасирські палаші, драгунські шаблі, короткі алебарди, артилерійські та кавалерійські піки.

Збільшення виробництва зброї потребувало переведення складів, роль яких раніше виконували невеликі пристосовані приміщення, в спеціальну містку будівлю. У 1823—1825 роках за проєктом архітектора Дудіна для цих цілей споруджений Арсенал, в будівлі якого з 1986 року знаходиться Національний музей Удмуртії. Зі збройовим заводом пов'язане будівництво та інших історичних будівель Іжевська — в тому числі зведеного в 1823 році Собору Олександра Невського, святого покровителя зброярів.

У 1812—1814 роках завод виробив 24 тисяч рушниць (11 % всіх вироблених в країні), чим зробив свій внесок в перемогу над Наполеоном. У 1816 році на заводі працювало 2847 осіб, в тому числі 18 іноземних майстрів. З них 412 осіб були зайняті в залізовиробництві, 2435 — в збройовому.

До початку 1820-х років обсяги виробництва рушниць досягли 20 тисяч штук на рік. У 1845 році завод освоїв виробництво капсулів рушниць і пістолетів, з 1857 року приступив до випуску нарізної зброї. У 1855 на заводі був впроваджений контуазький спосіб отримання заліза, що витіснив на заводі інші способи кричної переробки.

Гідравлічне господарство заводу складалося з 60 дерев'яних водяних коліс в 1840-х роках, в 1850-х — 57 коліс. У 1858 році було встановлено перше металеве колесо в цівкосвердловій фабриці. У 1841 році була зроблена безуспішна спроба установлення парової машини (перша парова машина була встановлена на заводі лише в 1875 році). Чавун в обсязі 120—130 тисяч пудів завод отримував з Гороблагодатських заводів, мідь до 1 тисячі пудів — з Пермських заводів. В якості палива використовувалися дрова, з яких щорічно заготовлювати до 45 тисяч 20-пудових коробів деревного вугілля.

Світським покровителем Іжевського збройового заводу вважався той, за чиїм розпорядженням він був заснований, — імператор Олександр I, який приділяв підприємству велику увагу. У деяких офіційних документах завод навіть іменували Камсько-Іжевським Олександрівським. 4-5 жовтня 1824 року його особисто відвідав Іжевський завод.

Крім піхотних почали випускати рушниці кирасирские, гусарські, кінно-єгерські, драгунські. У 1830-1840-х роках завод давав армії штуцер системи . Вироблялася також казнозарядна фортечна рушниця системи Фаліса й абордажна рушниця для Балтійського флоту. Створювалися і піхотні старого і нового зразка пістолети нові та переправні, холодна зброя, офіцерські та солдатські кіраси.

У 1835 році випуск холодної зброї був офіційно припинений — вирішено було сконцентруватися на виробництві вогнепальної зброї, і виробництво «білої» зброї було передано в Златоуст.

Поступово було розпочато випуск більш досконалих зразків зброї. У 1843 році на озброєння був прийнятий перший зразок нарізної зброї — «лютіський штуцер» зразка 1843 роки для стрілецьких батальйонів. У 1844 році було прийнято рішення про перероблення перебувалих на озброєнні кремінних рушниць в капсульні, надійніші та скорострільні. З 1845 року на заводі почали виробляти нову ударну рушницю з капсульним замком і вже за 1854 рік було вироблено понад 39 тисяч рушниць.

У роки Кримської війни на Іжевському заводі було вироблено 130,5 тисяч рушниць, з них майже третина — нарізні. Створювалися і пам'ятні рушниці, які дарувалися членам імператорської фамілії, і призова зброя, що вручається офіцерам за відзнаку в службі. Випускалося також мисливська зброя. Але основним напрямком завжди залишалося виробництво бойової зброї.

Всього за перші півстоліття роботи Іжевського заводу було вироблено кремінних рушниць і пістолетів, ударних рушниці та пістолета, нарізних рушниці, безліч холодної зброї. З дня заснування до 1866 завод виготовив близько 1 млн рушниць (33 % всієї продукції збройових заводів).

Пізніше, на Іжевському заводі стали виготовляти капсульну гвинтівку зразка 1856 року, яка стала першою масовою нарізною гвинтівкою, прийнятою на озброєння російською армією.

Оренда У 1867 році іжевські зброярі «отримали вільну» і з цього часу підприємство було віддано в орендно-комерційне управління. З 1867 по 1884 роках заводом керували три орендарі — , П. А. Більдерлінґ і Г. І. Стандершельд, внесок в розвиток виробництва вніс також брат знаменитого винахідника Людвіг Нобель, який керував підприємством разом з Більдерлінга.

Орендарям вдалося серйозно модернізувати завод. На 1873 рік було завершено перебудову заводу на набагато більший, ніж раніше, випуск зброї. А з 1874 року Іжевський завод став називатися не тільки збройовим, але і сталеливарним. У роки оренди отримав серйозний розвиток верстатний парк і заводська енергетика. Вперше була відкрила телеграфна станція, з'явилися телефонні лінії, внутрішньозаводский залізничний транспорт. Саме в ці роки на заводі (з початком виробництва берданок по військових замовленнях, в тому числі для забезпечення армії в російсько-турецькій війні) остаточно склалася спеціалізація праці, обумовлена машинним виробництвом всіх частин рушничного механізму. Завдяки цьому виробництво нових рушниць зросла з 30-50 тисяч гвинтівок до 150 тисяч штук на рік, відповідно наростав і випуск сталі.

У 1876 році на заводі був запущений перший паровий молот, 1 лютого 1877 року запущена мартенівська піч з добовою продуктивністю до 250 пудів сталі. У 1882 році були встановлені 2 прокатні стани.

Виросла і номенклатура випускається зброї. Після Кримської війни армія вимагала зброю, яка стріляла б без відмови та могло заряджатися з казни. Було потрібно переробити до 700 тисяч дульних гвинтівок, хто перебував в 1866 році на обліку в військах і арсеналах. Велика кількість переробної зброї поставив російської армії Іжевський завод — ударних рушниць системи Террі-Нормана, голчастих гвинтівок зміненої системи Карлі. Але наймасовішим переробником зброї періоду оренди стала скорострільна шестилінійна гвинтівка системи Крнка казенного заряджання — перша в Росії під унітарний набій системи Бердана з капсульою-завогнювачем центрального бою. Завод випускав також фортечну рушницю системи Крнка-Гана, робив в невеликих кількостях мисливські штуцери для Сибіру і на замовлення окремих полків постачав холодну зброю.

Наймасовішим виробом Іжевського збройового в ті роки стала малокаліберна чотирьохлінійна гвинтівка системи Бердаа, яка випускалася з 1874 по 1891 роки.

Казенне підприємство