Опера́ція «Марі́та» () — операція німецьких військ з захоплення Греції в 1941 році. Битва за Грецію — це продовження Італо-грецької війни, розпочатої восени 1940 р. 28 жовтня 1940 р. Італійське королівство вторглось в Грецію з Албанії, яку вона вже займала з квітня 1939 р. Однак грецька армія довела, що вона може протистояти агресії і контратакувала, змушуючи італійську армію відступати. Близько середини грудня греки, в свою чергу, займають чверть території італійської Албанії. У березні 1941 року новий італійський наступ зазнав невдачі, закінчивши італійські претензії в Греції та змусивши Німеччину втрутитися, щоб допомогти своєму союзнику.
6 квітня 1941 року Німеччина вторгнулася в Грецію з Болгарії, щоб забезпечити свій південний фронт. Грецька армія, значно менша за кількістю та обладнанням, здається. Афіни впали 27 квітня 1941 року, тоді як Співдружності вдалося евакуювати майже 50 000 чоловіків. Битва при Греції закінчилася 28 квітня 1941 року з падінням Каламата. Наприкінці битви при Греції країна була розділена на три окупаційні зони між німцями, болгарами та італійцями, до виведення італійських військ у 1943 році та відступу німців у жовтні 1944 року.
Битва за Грецію вважається певними істориками вирішальною в ході Другої світової війни, оскільки вторгнення в Грецію затримало вторгнення Німеччини в СРСР і змістило його з весни на середину літа, що надалі завело війну в зиму. Опір грецьких солдатів визнавали як союзники, так і німці.
Передумови 28 жовтня 1940 року фашистська Італія оголосила війну Греції. Стратегічним плацдармом для нападу на країну була окупована ще в 1939 році Албанія. Наступ на Грецію вели італійські дивізії «Тосканські вовки», «Феррарські геркулеси», «Напівбоги з Італії», «Червоні дияволи з П'ємонту». Війна розвивалася невдало для Муссоліні - 5 листопада 1940 р. грецька армія завдала поразки італійській армії і витіснила її на територію Албанії. Муссоліні звернувся до Гітлера по допомогу у війні проти Греції. Італія отримала допомогу від Німеччини в обмін на військову присутність Німеччини у східній частині Середземного моря (це був для Гітлера найближчий шлях в Індію).
Англійське командування з воєнних баз в Єгипті в листопаді 1940 р. активізувало бойові дії проти італійського флоту. 11 листопада 20 англійських бомбардувальників завдали серйозного удару по італійському флоту, що перебував в бухті Таранто. З цих пір Англія змогла вільно проводити свої конвої через усе Середземне море.
У Німеччині були завчасно розроблені (в жовтні 1940 р. генералом Гальдером) плани оволодіння Балканами. Німецькі агенти проникли в державний апарат Югославії, а воєнна розвідка діяла на усій території Югославії. До того ж німецька національна меншина в Югославії створила свої штурмові загони типу (СА) для захисту своїх поселень у разі війни.
Греція в 1940 році
Політичний контекст Грецьке політичне життя міжвоєнного періоду було хаотичним. Під час Першої світової війни Греція під поштовхом Елефтеріоса Венізелоса приєдналася до табору союзників, тоді як король Греції Костянтин I, зять німецького імператора Вільгельма II, був скоріше германофілом. Це згуртування дозволило Греції потрапити до табору переможців у конфлікті та оговтатися від захоплення Болгарією Західної Фракії та узбережжя Егейського узбережжя навколо Олександріполя у недавніх Балканських війнах. У 1920 р. Севрська угода, що приписує їй, на шкоду Туреччині, Східну Фракію, острови Імброса та Тенедоса та регіон Смірна. Тільки Епір, наданий Албанії, рятується від неї.
Але в 1921 році Греція вступила у війну проти Туреччини, і конфлікт стає катастрофою для Греції. Поразка змушує короля Костянтина до вигнання, в той час як Греція втрачає всі свої території в Малій Азії та частину Фракії, глава уряду та начальник штабу армії вважаються винними у цій поразці під час процесу Шести та страчені. Крім того, Лозаннський договір призводить до обміну населенням між двома країнами: 1300 000 греків з Малої Азії репатрійовані до Греції. Цей приплив населення для країни, яка має лише 4,5 мільйона жителів, закінчується серйозною економічною кризою та політичною нестабільністю.
Після невдачі комуністів захопити владу в листопаді 1923 року Венізелос відновив владу, а король Жорж II зрікається влади. Але молода грецька Республіка пережила цілу низку криз, і до 1935 року не менше п'ятнадцяти урядів змінюють один одного до 1935 року, року скасування Республіки Георгіосом Кондлісом та повернення Жоржа II. У 1936 році Метакс Іоанніс, відомий своїм антикомунізмом та антипарламентаризмом був покликаний до влади королем. Він встановлює диктатуру, яка закінчує десять років політичної нестабільності. Він скасував Конституцію, розпустив парламент, заборонив політичні партії і підносить грецьку велич.
Економічний контекст Греція в 1940 році — сільська країна, із заборгованістю та економічно залежна. Можна вважати, що це майже британський протекторат, настільки політична, економічна та фінансова роль Великобританії є великою. У 1940 році ВНП на душу населення становив 61 долар, тобто приблизно в дев'ять разів менше, ніж 560 доларів на душу населення ВеликобританіїEn 2006, le PNB/habitant de la Grèce est de , celui de la Grande-Bretagne (source: CIA Factbook ). Стан бідності країни зробив, що 40 % населення живе за межею бідності, відповідно до державних стандартів, через її погану дієту та наявність ендемічних захворювань, таких як туберкульоз (майже 15 000 нових випадків щороку) та малярія (Греція споживає 5 % хіни, що продається в усьому світі).
З 7 344 000 жителів країни майже 5 мільйонів — це селяни. Існують також сильні контрасти між трьома основними містами та рештою країни. Афіни, Салоніки та Патрас знають промисловість, електроенергію та трамвай, але в горах, які становлять 70 % території, села не мають основних послуг, таких як школи, дороги або поштові відділення. Третина населення неграмотна, а половина не закінчує чотири роки обов'язкової освіти.
Греція сильно постраждала від економічної кризи 1930-х років. Більшість експорту країни (71,5 %) надходить з трьох продуктів: тютюну (50 % експорту), родзинок та оливкової олії, звідки крихкість країни перед обличчям глобальної кризи 1930-х років, яка в першу чергу вплинула на ці напівлюксові товари. Починаючи з 1932 року, вона оголосила себе нездатною відшкодувати проценти від свого боргу, 70 % якого належить Великобританії. Німеччина, яка купує в Греції набагато більше, ніж продаєL'Allemagne importe entre 1936 et 1940 la moitié de la production grecque de bauxite ce qui fait d'elle le premier client de la Grèce . використовує ці обставини, щоб укласти торгові угоди з Грецією, імпортуючи тютюн замість промислових продуктів, потім військової техніки, що провокує протести Британії проти уряду, що вважається германофільним. Дійсно, прем'єр-міністр та диктатор фашистського типу, Іоанніс Метакс, професійний солдат, навчався в Німеччині; його вважали настільки пронімецьким, що після політичної кризи Етнікоса Дікхасмоса («Національний розкол») 1915—1916 рр. він був засланий одночасно з королем.
Зовнішні загрози Греція усвідомлює, що її сусіди загрожують її суверенітету. Якщо з моменту проголошення республіки в 1924 р. дипломатія зменшила напругу з Югославією та Туреччиною і гарантувала кордони Греції, залишається болгарська небезпека. Болгарія шкодувала про час великої Болгарії, яку встановлював договір Сан-Стефано, Західна Фракія, болгарська з 1913 по 1918 рр. та східна Македонія, яку вона окупувала під час Першої світової війни. З 1936 році Іоанніс Метаксас, який побачив у цьому сусіді найнебезпечнішого ворога, побудовав лінію Метаксаса, укріплену лінію вздовж кордону з Болгарією, натхненну лінією Мажіно. Але Метаксас змушений визнати, що Муссоліні став пріоритетним ворогом. Грецькі та італійські імперіалізми вже виступили проти першої світової війни в Албанії та Малій Азії; і бомбардування Корфу у вересні 1923 року показало, що спірні питання не були закриті. Італійські претензії уточнюються під час вторгнення в Албанію Італією в квітні 1939 року. Італія потім побудовала на півдні Албанії аеропорт та дороги, спрямовані на Грецію.
Італійське вторгнення і грецька контратака Італо-Грецька війна розпочалася 28 жовтня 1940 року, коли італійський посол у Греції Емануеле Грацці представляє ультиматум грецькому прем'єр-міністру, Іоаннісу Метаксасу. Муссоліні вимагає вільного проходження своїх військ, щоб зайняти не визначені стратегічні місця на грецькій території. Метаксас відкидає ультиматум, факт, що відзначається з тих пір як день Охі. Італія вторлагся в Грецію з Албанії ще до кінця ультиматуму.
Італійці перетинають річку Каламас і прямують до Іоанніни, але їх швидко витіснили, перш ніж переслідувані грецькою армією, спочатку в самій Греції, потім на Албанській території. Після трьох тижнів наступу грецька територія звільнена, і контратака триває. Це успішно здійснюється греками, італійські підкріплення мали мало ефекту. Корсте, найбільше місто в Албанії, займається греками 13 листопада, Поградек та Аргірокастро 4 грудня, Хімаре 24 та Кельціре 10 січня.
Другий італійський наступ Після тижнів невдалої боротьби взимку 1940—1941 рр. Італія розпочала другий наступ 9 березня 1941 р. Незважаючи на чисельну перевагу італійської армії наступ знову зазнає невдачі, через тиждень Мусоліні припиняє другий наступ. Через дванадцять днів він залишає Албанію і дозволяє Німеччині втрутитися. Після шести місяців боротьби проти Італії грецька армія, хоч і переможна, виснажена і не може протистояти можливому німецькому вторгненню. Крім того, більша частина армії зосереджена в Албанії і не може ефективно боротися проти нового вторгнення .
Гітлер вирішує вторгнутися в Грецію Гітлер не планував вторгнення у Грецію, перш ніж атакувати Радянський Союз. Дійсно, він, принаймні частково, пов'язує поразку сил Центральної Європи під час Першої світової війни з їх прив'язаністю до Балканів. Однак йому важко відмовитися від свого італійського союзника, ставшого у лютому 1941 р сателітом Рейху. Крім того, британська присутність у Греції — це те, що найбільше стосується фюрера, оскільки вона становить у своїх проектах до Радянського Союзу, загрозу на його південному фланзі — зокрема щодо румунських нафтових полів. Таким чином, політичні та військові лідери Рейху хочуть витіснити англійців з грецької території, і вони готують в цій перспективі, усі можливі рішення: дипломатія та війна. У листопаді 1940 р. Глава Абверу Вільгельм Канаріс зустрівся з грецьким послом у Німеччині, адміралом Аргіропулосом і запропонував йому німецьке посередництво в конфлікті з Італією. Берлін запровадив би припинення вогню та ввів би війська між воюючими сторонами, Греція збереже завойовані албанські території. В обмін, Афіни зобов'язані змусити британські війська, розміщені в Греції, евакуюватися з країни. Ця ж пропозиція робиться послом Німеччини в Афінах грецькому міністру внутрішніх справ. В обох випадках Греція не відповідає, вважаючи за краще, щоб пропозиції були зроблені офіційним дипломатичним шляхом, щоб надати їм більше ваги.
Гітлер також паралельно вирішує підготувати військове втручання. 4 листопада 1940 року, через сім днів після початку вторгнення в Грецію Італією, він попросив свій генеральний штаб підготувати вторгнення на півночі Греції з Румунії, проходячи через Болгарію. Він планує позбавити Велику Британію всіх її баз у Середземномор'ї, саме тому вторгнення в Грецію є частиною більшого плану, включаючи окупацію Гібралтару та Північної Африки. Станом на 12 листопада Директива № 18 запланувала одночасні операції проти Гібралтару та Греції на січень 1941.