Сучасна сексуальна культура Японії дуже тісно пов'язана з традиційною культурою Японії і з соціально-економічними перетвореннями, які японське суспільство пережило в XX столітті.
Традиційна сексуальна культура Сексуальна культура в Японії протягом століть розвивалася окремо від континентальної Азії. В Японії домінуючою релігією є синтоїзм, який не вважає сексуальний зв'язок гріховним і не забороняє його. З'єднання жіночого та чоловічого початків уявлялося джерелом всього сущого, тому традиційна японська релігія не засуджувала статевий зв'язок, а навпаки — заохочувала статеві стосунки.
Саме уявлення в японській міфології про створення світу і держави нерозривно пов'язане з сексуальним актом. Згідно з двома найдавнішими літературними пам'ятками Японії, Кодзікі і Ніхон Сьокі, Японські острови були створені з піни, яка впала в океан з дорогоцінного списа, яке боги Ідзанагі і Ідзанамі занурили в морську безодню. Саме створення держави стало результатом статевого акту між божествами.
Так це описано в Кодзікі: Схожа історія описана в Ніхон Сьокі.
Оголене тіло, так само як і любовні відносини, ніколи не вважалися предметом сорому в Японії, проте також і не були предметом «високого мистецтва» чи естетичного милування. Японці не створювали нічого подібного творам античної культури, де предметом зображення було тіло як таке. Висока література і поезія епохи Токугава були геть позбавлені любовної складової, а такі популярні «весняні картинки» мали радше суто практичне призначення, ніж естетичне. Такі зображення ніколи не вішали на стіни, де традиційно головне місце займали картини і каліграфічні малюнки. Манйосю:
В Японії аж до Реставрації Мейдзі цнотливість дівчини не була обов'язковою умовою для шлюбу, а серед простого населення були широко поширені дошлюбні статеві контакти (йобаї). Досить своєрідно до цнотливості підходили аристократи, які не докоряли дружині, якщо її першим чоловіком ставала більш впливова людина. І тільки серед військового стану, що багато в чому зазнав конфуціанського впливу, цнотливість була однією з важливих вимог для жінки для укладання шлюбу. Якщо ж наречена виявлялася не незайманою, то ганьба в першу чергу лягала на всю сім'ю, а суспільство особливо засуджувало її мати, оскільки саме вона не змогла дати належного виховання дочціДикарёв С. В. Положение женщины в Японии в период правления сёгуната Токугавы // Гендерная история: pro et contra : межвузовский сборник материалов и программ. — СПб., 2000. — С. 108—111..
Разом з появою європейських місіонерів сексуальна культура Японії отримала нові табу. Втім, сталося це не відразу і європейські мандрівники другої половини XIX століття відзначали живописні картини, коли молода дівчина могла купатися на порозі свого будинку, зовсім не бентежачись поглядів перехожих чоловіків (при цьому й самі перехожі чоловіки так само не відчували ніякого збентеження від побаченого). 1883 року був виданий закон, що забороняє утримання наложниць. Під значним впливом західних ідей почали формуватися правила моралі та етикету для жінок, які раніше поширювалися лише на жінок самурайського класу.
Поділ соціальних ролей
«Безневинні» чоловіки Протягом віків в японському суспільстві з його досить суворими нормами поведінки чоловіче сексуальне бажання було природним і самим собою зрозумілим, тому у випадках з будь-якими проявами чоловічої похоті (японці використовують термін сукебе, тобто розпусність), включаючи навіть девіантні прояви, такі як побаченнями зрілих чоловіків зі школярками (ендзьо-косай), продаж ношеної білизни статевозрілих дівчат (бурусера), докучаннями в громадському транспорті (тікан), засудження викликають лише самі дівчата і жінки, які володіють «порочними» тілами, однак ні в якій мірі не самі чоловіки, чия сексуальність заохочується в будь-яких формах, навіть маргінальних.
«Непорочні» жінки З початку епохи Едо японські чоловіки стали суворо поділяти жінок на тих, чиї тіла можуть бути об'єктом сексуального потягу (гейші та повії), і на тих, чиї тіла позбавлені сексуальної привабливості (матері і дружини). «Жіноча сексуальність не могла поєднуватися з материнством, — писала японська дослідниця Тіеко Аріга. — Сексуальні жінки не повинні були ставати матерями, а матері не могли бути сексуальними».
На початку XX століття в Японії стали насаджуватися уявлення про «хорошу жінку і мудру мати». Згідно з новими законами і сформованим в масовій свідомості образом, роль благочестивої і цнотливої дружини в сім'ї зводилась до виконання виключно сімейних обов'язків. Причому з юридичної точки зору навіть всередині сім'ї жінка не мала будь-яких прав: без згоди чоловіка вона не могла позичати гроші, дарувати і отримувати подарунки тощо. За висловом професора , правоздатність жінки мало чим відрізнялася від правоздатності розумово відсталогоTanaka, Hideo (1980) 'Legal Equality Among Family Members in Japan — The Impact of the Japanese Constitution of 1946 on the Traditional Family System ', South Carolina Law Review 53(2): 611—644.. Жінки не могли подавати на розлучення, за зраду чоловікові передбачалося позбавлення волі, в той час коли щодо подібних правопорушень з боку чоловіків закон залишався німимGaron, Sheldon (1997). Molding Japanese Minds: The State in Everyday Life. — Princeton: Princeton University Press. — P. 99.. Дещо забиті й інфантильні дружини в уявленні японців виступали як партнери життя, але не як об'єкти сексуального бажання. Їх участь в політичному житті країни здійснювалося народженням і вихованням синів — нових солдатів Імперії. З цієї ж причини будинок і внутрішні покої не виступали сферою інтимного, приватного життя, а секс з дружиною був спрямований на виконання репродуктивної функції, а не на отримання сексуального задоволення.
У повоєнний час суворе розмежування соціальних ролей («дружина-домогосподарка» і «чоловік-годувальник») привело до кризи японських сімей, яка з одного боку проявлялася в кризі відносин у подружжі (в тому числі і в сексуальному плані), а з іншого боку — в зміщенні сексуального бажання чоловіків на молодих «девіантних» дівчат, які в свою чергу були продуктами тих самих нещасливих сімей.
«Порочні» жінки Інститут повій існував в Японії протягом багатьох віків. 1872 року був виданий " ", що дозволяв повіям за бажанням звільнятися від експлуатації сутенерами. Втім прогалина в законодавстві призвела до того, що повії стали надавати послуги в приватному порядку. У той же період була накладена заборона на спільне купання в лазнях, продаж Сюнг, та оголення в публічних місцях.
Відразу після закінчення війни в Японію почали прибувати американські окупаційні війська. При спільному фінансуванні японського уряду і підприємців для них була заснована Асоціація спеціальних розваг (), а саме — мережа публічних будинків, жінки для яких підбиралися в сільській місцевості. Однак у зв'язку з швидким поширенням венеричних хвороб серед військовослужбовців було заборонено користуватися цими закладами. У січні 1946 р. окупаційна влада направила японському уряду пам'ятну записку про скасування системи проституції в Японії (Ніхон ні океру косе сейдо хайсі ні кансуру обоегакі), Міністерство внутрішніх справ сповістило губернаторів про необхідність введення заборони на проституцію. У січні 1947 року був опублікований Імператорський указ № 9 про покарання осіб, що змушують жінок займатися проституцією (Фудзе ні баїн сасета моно надо-но сьобацу ні кансуру текуго). Таким чином в законодавчому порядку система проституції була ліквідована. В листопаді 1951 року 80 жіночих організацій з ініціативи Християнського жіночого товариства тверезості створили Раду проти відродження системи ліцензованої проституції (Косьо сейдо фуккацу кьогікай) і рух за перетворення Імператорського указу № 9 в закон. Цей рух діяв до 1956 року, коли був прийнятий Закон про запобігання проституції (Байсюн босіхо).
У сучасній Японії, згідно з чинним законодавством, яке забороняє вчинення статевого акту за грошову винагороду, платні сексуальні послуги надаються лише у завуальованій формі.
Школярки як соціальна верства і їхній сексуальний образ
Образ школярок, як представниць модерного суспільства, був сформований в Японії ще на початку XX століття. У повоєнний час привабливий для чоловічої аудиторії образ молодої невинної дівчини став активно експлуатуватися в масовій культурі — як в музиці, так і в кінематографі. Поп-ідол 1970-х Момое Ямагуті отримала популярність в 13 років, коли виконала пісню «» з приспівом «Роби зі мною, що хочеш. Нехай всі говорять, що я погана». У кінематографі образ школярок, що піддаються насильству, в тому числі сексуальному, став активно експлуатуватися з початку 70-х рр. Одними з перших так званих «рожевих фільмів», вироблених однією з найбільших японських кінокомпаній Nikkatsu, стали трилогія «Жіноча старша школа» з в головній ролі і " " (1971). У наступному році компанія Toei, головний конкурент Nikkatsu, зняла серію сексплуатацій «» (1972—1973). Режисер Норіфумі Судзукі визнав: «Я робив те, що вимагала від мене компанія. Будь ласка, не шукайте в цих фільмах якогось авторського самовираження. Я був торговцем в індустрії низькопробного кіно, ремісником, вільним від ідеології»Japanese School Girl Confidential P.64. Японський кінокритик так пояснював сплеск інтересу кіноіндустрії до школярок: «Взяти щось чисте і невинне, на кшталт школярок, і помістити їх в небезневинну ситуацію — це мрія кожного чоловіка». На його думку, фільми з голими, підданими насильству школярками були ідеальною приманкою для кіноаудиторії, яка на 100 % складалася з чоловіківJapanese School Girl Confidential P.60. З початку 1990-х років образ школярок почав активно використовуватися в японській порнографії.
На початку 90-х років ХХ століття на тлі гострої економічної кризи нове покоління школярок усвідомило «ринкову вартість» своїх тіл, через що поширення набула практика ендзьо-косай — оплачуваних побачень, на яких чоловіки середнього і старшого віку проводять час з дівчатами, купуючи їхній час за гроші та/або подарунки. Однією з причин цього явища дослідники вважають формування суспільства споживання в Японії, що зумовило прагнення молодих дівчат до підвищення соціального статусу шляхом придбання дорогих брендових речей, кошти на які вони не могли отримати від своїх батьків. Також причиною поширення ендзьо-косай став неблагополучний сімейний фон: у більшості японських сімей батьки й матері рідко беруть спільну участь у вирішенні домашніх проблем та у вихованні дітей.
Примітки
Література