Гавриїл Дмитрович Єфімов — радянський і якутський громадський діяч, педагог, письменник, поет.
Біографія Гавриїл Єфімов народився в Сулгачинському наслігу Амгінського району (нині Ожулунський насліг) 24 лютого 1920 року. У 1940 закінчив Чурапчинське училище, в 1954 — Якутський педагогічний інститут за спеціальністю «Вчитель історії середньої школи» .
Трудова діяльність Гавриїла Дмитровича розпочалася в 1940 році з призначення вчителем Чурапчинської, потім Хаяхситської семирічних шкіл. У 1942 році призваний до лав Червоної армії і воював на Північно-Західному фронті зв'язківцем 20 окремої лижної бригади 1234 стрілецького полку 370-ї стрілецької дивізії. Брав участь на боях у районі Старої Руси, під час битви на Ільменському озері був тяжко поранений . Нагороджений орденом Червоної Зірки та повернувся на батьківщину на двох милицях. Тоді його земляки-учні на вечорі заспівали пісню «Ієбер» («Матері») на його вірші, які він надіслав з фронту до журналу «Хотугу сулус» («Полярна зірка»).
В 1944 Єфимов був обраний 1-м секретарем Чурапчинського райкому комсомолу і пробув на цій посаді до 1946. Він проводив велику роботу серед молоді з турботою про дітей-сиріт, вдів війни.
Працював директором Китанахської (1947—1952), Ожулунської (1953—1954) семирічних шкіл, Чурапчинської середньої (1954—1957, 1961—1966) школи, Республіканської мовної школи-інтернату (1973), ПТУ-7 м Якутська (1978—1982).
1989 року Юхимів був обраний на посаду голови Республіканського товариства інвалідів. Він розпочав активну роботу з пенсійного забезпечення, брав участь у розробці нормативних актів, постанов щодо підтримки інвалідів.
1992 року в Якутії було прийнято Закон «Про соціальний захист інвалідів у Республіці Саха (Якутія)». Вважається, що завдяки Гавриїлу Юхимову у всіх районах республіки з'явилися громадські організації інвалідів та почали працювати виробничі цехи інвалідів. З 1992 року Республіканське товариство інвалідів під керівництвом Гавриїла Дмитровича стало проводити фестивалі «Запали свою зірку» для дітей-інвалідів, з 1993 року — спартакіаду інвалідів, тоді ж посилилася робота із забезпечення житлом інвалідів.
Гавриїл Єфімов також був письменником, писав нариси та статті про тяжку долю переселенців Чурапчинського улусу на Крайній Півночі, висвітлював соціальні питання, захоплювався віршами.
Особисте життя Був батьком дев'ятьох дітей. Багато дітей, онуків Юхимових стали педагогами та працюють у дошкільних, загальноосвітніх закладах, вищій школі та відзначені знаком «Династія педагогів Республіки Саха (Якутія)» — Єфімови (2010).
Нагороди
Медаль «За перемогу над Німеччиною» (1946); Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1946); Медаль «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя від дня народження В. І. Леніна» (1970); Знак «Відмінник народної освіти» (1970); Почесний громадянин Чурапчинського улусу (1970); Орден Вітчизняної війни І ступеня (1985) ; Заслужений працівник культури ЯАССР (1990); Орден Дружби (1998); Почесний знак Російського комітету ветеранів війни (1999); 10 ювілейних медалей, почесні грамоти президії Верховної Ради ЯАССР, президента РС(Я).
Пам'ять У селі Чурапча названо вулицю його ім'ям, у Чурапчинській середній школі щороку проводяться районні змагання серед юнаків старших класів. Про його життя брат Микола Єфімов випустив документальну повість «Алаас уола Аратаа» (2005), написані статті в республіканських, районних газетах, книгах про ветеранів ВВВ.
У лютому 2020 року Якутська республіканська організація Загальноросійської громадської організації «Всеросійське товариство інвалідів» до 100-річчя Гавриїла Єфімова провела низку заходів по Якутії: фестивалі творчості, спортивні змагання, акції, зустрічі та передачі телебачення та радіо.
Примітки