Михайло Іванович Денисе́нко (16 грудня 1917, Слюдянка — 7 грудня 2000, Васильків) — український художник-кераміст; член Спілки радянських художників України з 1962 року. Батько майстра художньої кераміки Сергія Денисенка, дід художника Івана Денисенка.

Біографія Народився року на станції Слюдянці (нині місто в Іркутській області Росії). Дитинство і юність пройшли в селищі Олешні — гончарному центрі Чернігівської області. Упродовж 1931—1934 років навчався у Київському художньому технікумі, де його викладачами зокрема були Іван Їжакевич, Григорій Пивоваров, Карпо Трохименко, Іван Хворостецький. З 1935 по 1941 рік продовжив навчання у Харківському художньому училищі у Леонори Блох, Йосипа Дайца, Михайла Дерегуса і Василя Касіяна. Дипломна робота — гіпсова скульптура «Робітник» (керівник Леонора Блох).

З початком німецько-радянської війни його разом з іншими студентами окупанти вивезли з Харкова до Німеччини, де упродовж 1942—1944 років перебував у концтаборі. Згодом працював плакатистом у радянських військових комендатурах кількох німецьких міст. Протягом 1946—1949 років працював скульптором-керамістом і художником в гончаній артілі в селі Олешні.

У 1949—1982 роках — головний художник Васильківського майолікового заводу. Жив у місті Василькові в будинку на провулку Фрунзе № 8. Помер у Василькові 7 грудня 2000 року. Похований у Василькові.

Творчість Працював в галузі декоративного мистецтва (декоративний ужитковий посуд, пластика малих форм з майоліки). Серед робіт:

декоративні тарелі «Богдан Хмельницький» (1949); «Оксана» (1950); «До 100-річчя від дня народження Івана Франка» (1956); «Павло Корчагін» (1957); «Володимир Ленін і селяни» (1957); «До 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка» (1961); «Караюсь, мучусь, але не каюсь!» (1964); «І мене там мати повила» (1964); з портретом Івана Котляревського (1970); «Слово, чому ти не твердая криця» (1970); серія «Засвіт встали козаченки» (1970); «Там дівчина воду брала» (1971); «Наталка Полтавка» (1971); «З життя козацтва» (1986); «Запорожець» (1971); «Птахи» (1992); композиції «Тарас Шевченко на засланні» (1964, теракота); «Кобзар» (1964, теракота); «Гомоніла Україна» (1986); набори посуду «Хвилька» (1965); «Вечірній» (1968); «Гончарний» (1969); «Засвіт встали козаченьки» (1970); «Добра вечеря» (1970); «Київський» (1970); «Васильківський» (1972); «Слава Києву» (1974); до 1500-річчя заснування Києва (1982); «Кутя» (1988); «Птахи» (1990); «Хорошії друзі у мене» (1993). </div> Розписав і оформив своїми роботами відновлений іконостас Собору Антонія і Феодосія, Миколаївську церкву та церкву Пресвятої Богородиці у Василькові. Також автор пам'ятних знаків у Василькові: Двічі Герою Радянського Союзу Володимиру Лаврененкову у військовому містечку № 11; жертвам Голодомору 1932—1933 років поблизу Собору; художниці-дисидентниці Аллі Горській.

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1950 року, всесоюзних з 1957 року, закордонних з 1959 року (всього в сорока закордонних виставках та сімдесяти вітчизняних). Зокрема за кордоном його роботи експонувалися на Всесвітній виставці в Брюсселі у 1958 році, у США, Франції і Греції у 1959 році, Австрії у 1960 році, Італії і НДР у — 1961 році, Угорщині і Польщі — у 1962 році. Персональні виставки відбулися у Києві у 1978 році та Чернігові у 1984 році.

Вироби майстра зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Одеському, Сумському, Харківському, Херсонському, Чернігівському, Горлівському, Дніпровському, Запорізькому художніх музеях, Тернопільському, Вінницькому, Красноградському краєзнавчих музеях, Чернігівському, Яготинському історичних музеях, Канівському музеї нарного декоративного мистецтва, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяславі» у місті Переяславі, музеях Росії.

Відзнаки, вшанування Золота (1961), срібні (1962, 1968) та бронзова (1965) медалі ВДНГ СРСР; Почесний громадянин Василькова (за відродження гончарного мистецтва та підняття престижу міста Василькова на міжнародній мистецькій арені; рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради № 319 від 21 вересня 1993 року); Заслужений діяч мистецтв України з 1995 року; Премія імені Катерини Білокур за 1998 рік. Школа-студія образотворчого мистецтва, що діє у Василькові з 1992 року, з 2001 року має ім'я Михайла Денисенка.

Примітки

Література Денисенко Михайло Іванович // ; Денисенко Михайло Іванович // ; Денисенко, Михаил Иванович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь в 6 томах / ответственный редактор Т. Н. Горина, главный составитель и библиограф О. Э. Вольценбург и другие — Москва: Издательство «Искусство», 1976. — Том 3 (Георгадзе—Елгин). С. 332 ; Денисенко Михайло Іванович // , С. 186; Данченко Л. Кераміка Михайла Денисенка // Україна. 1978. № 36; Придатко Т. Мастер украинской майолики // Декоративное искусство СССР. 1979. № 4 ; Михайло Іванович Денисенко. Григорій Павлович Денисенко. Кераміка, живопис: Каталог виставки. Чернігів, 1985; Денисенко Михайло. Кераміка: Каталог виставки творів. Київ, 1989; Щербак В. Талант сказав слово і в кераміці // Народне мистецтво. 1999. № 1–2; Олійник Н. Михайло Денисенко: [Некролог] // Український керамологічний журнал. 2001. № 1;