Шлюб у Стародавній Греції полягав менше в особистих стосунках і більше в соціальній відповідальності. Метою та основною ціллю всіх шлюбів було народження дітей, що робило шлюб питанням суспільного інтересу. Шлюби зазвичай влаштовували батьки; іноді використовувалися професійні свати. Кожне місто було політично незалежним і кожне мало власні закони щодо шлюбу. Щоб шлюб був законним, батько жінки або опікун давав дозвіл на відповідного чоловіка, який міг дозволити собі одружитися. Дочок-сиріт зазвичай видавали за дядьків чи двоюрідних братів. Шлюби в зимній період були популярними через значення того часу для Гери, богині шлюбу. Пара брала участь у церемонії, яка містила в собі такі ритуали, як зняття фати, але саме спільне проживання пари робило шлюб законним. Шлюб вважався офіційним переходом жінки від дитинства до дорослого життя.
Доступні історичні записи на цю тему зосереджуються виключно на Афінах чи Спарті і в першу чергу на аристократичних класах. Вчені не впевнені, чи були ці традиції поширеними в решті Стародавньої Греції та для тих, хто належали до нижчих класів, чи ці записи є унікальними для цих регіонів і соціальних класів. Ці записи також переважно зосереджені на класичному періоді. Існує також обмежена інформація про шлюб у місті Гортин у давні часи, у вигляді законодавчого тексту Гортинського кодексу.
Шлюб як суспільний інтерес Давньогрецькі законодавці вважали шлюб справою суспільного інтересу. Шлюби мали бути моногамними. Відповідно до цієї ідеї, герої Гомера за законом ніколи не мають більше однієї дружини,Buttmann, Lexilogus, 73 хоча вони можуть бути зображені проживаючими з наложницями, або маючими сексуальні стосунки з однією чи кількома жінками. Згідно із Законами Платона, будь-який чоловік, який не був одружений до 35 років, міг бути покараний втратою громадянських прав і матеріальними наслідками. Він пропонує, щоб чоловіки, вибираючи дружину, в першу чергу завжди брали до уваги інтереси держави, а не власні бажання.
У Стародавній Спарті У Стародавній Спарті підпорядкування приватних інтересів і особистого щастя благу громадськості активно заохочувалося міськими законами. Один із прикладів юридичної важливості шлюбу можна знайти в законах Лікурга Спарти, які вимагали, щоб проти тих, хто одружився надто пізно (graphe opsigamiou)Pollux, Onomasticon VIII.40. або недоречно (graphe kakogamiou), а також проти підтверджених холостяківPlutarch, Life of Lycurgus 15.1 ., тобто проти тих, хто взагалі не одружився (graphe agamiou), було застосоване кримінальне провадження. Ці положення були засновані на загальновизнаному принципі, що обов’язок кожного громадянина – виховати для держави міцних і здорових законних дітей.Mulller, Dorians., iv. 4. § 3.
Основним об'єктом шлюбу спартанці вважали текнопоіа (виношування дітей). Тому, якщо жінка не мала дітей від власного чоловіка, держава повинна була дозволити їй жити з іншим чоловіком.Xenophon. de Rep. Lac. i. 8. За таких самих причин, і щоб запобігти кінцю родинної лінії, спартанському царю Анаксандріду II дозволили жити з двома дружинами. Він тримав дві окремі установи: це був випадок двоженства, яке, як зауважує ГеродотHerodotus. vi. 39, 40, зовсім не відповідало ні спартанським, ні еллінським звичаям.
У Стародавніх Афінах Щоб шлюб вважався законним в Афінах, і наречена, і наречений повинні були мати вільний статус, а після 451 р. до н.е. обидва мали бути законними дітьми сімей афінських громадян. Діти таких союзів по досягненню повноліття вважалися б законними громадянами Афін. Хоча шлюби не були юридично визнані в Афінах, багаті метики вважалися одруженими тими, хто їх оточує, якщо вони дотримувалися тих самих процедур і церемоній. Ці пари тоді поводилися, як будь-яка одружена пара афін.
У Стародавньому Гортині Ґортинський кодекс дає нам відомості про закони, що стосуються шлюбу в стародавньому Гортині. Хоча кодекс записує закон, науковиця Сью Бланделл нагадує, що ми не повинні вважати, що це в дійсності відображає реальність шлюбів. Здається, кодекс в основному стосується законності шлюбів з урахуванням громадянства та політичного статусу будь-яких дітей. Громадянство дітей рабів і вільних жінок залежало від місця проживання дітей. Діти вважалися рабами, якщо подружжя жило і виховувало дітей у будинку свого батька, роблячи їх власністю свого господаря. Якщо пара жила і виховувала дітей у домі матері, вони вважалися вільними. Діти, народжені від двох батьків-рабів, перебували у власності свого господаря.
Шлюб за домовленістю Про шлюб, як правило, домовлялися батьки нареченої і нареченого. Чоловік вибирав собі дружину за трьома ознаками: посаг, який віддавав батько нареченої нареченому; її передбачувана фертильність; та її навички, такі як ткацтво. Зазвичай не було встановлених вікових обмежень для вступу в шлюб, хоча, за винятком політичних шлюбів, очікування до дітородного віку вважалося належним атрибутом вихованості. Багато жінок вступали в шлюб у віці 14 або 16 років, тоді як чоловіки зазвичай одружувалися приблизно у віці 30 років.
Зять і тесть ставали союзниками ( , etai, «клановики»)Pl. of etes. шляхом обміну подарунками під час підготовки до передачі нареченої до нареченого. Подарунки ( dora)Pl. of doron. означали союз між двома домівками. Обмін також показував, що сім’я жінки не просто продала її чи відкинула; подарунки оформляли законність шлюбу. Подарунки від нареченої ( hedna)Pl. of hednon. зазвичай складалися з великої рогатої худоби.Powers, Jennifer. "Greek Weddings: The History of Marriage." SUNY Albany, 1997. Web. 18 March 2014.
Чоловік міг мати дружину і наложницю. Якщо дружина давала згоду, діти, народжені від наложниці, визнавалися спадкоємцями чоловіка. Ця практика в основному обмежувалася багатими чоловіками з високим статусом, дозволяючим їм мати кількох наложниць і коханок, але лише одну дружину.Apostolou, Menelaos. "Sexual Selection Under Parental Choice: Evidence From Sixteen Historical Societies." Evolutionary Psychology 10.3 (2012): 504-518. Academic Search Complete. Web. 19 Mar. 2014
Шлюби також укладалися через зустріч батьків молодої пари, ґрунтуючи шлюб на їхніх інтересах у розширенні бізнесу чи налагодженні союзу між сім'ями, не турбуючись про те, що думав про ситуацію наречений, або чого бажала наречена.Thompson, James C. "MARRIAGE IN ANCIENT ATHENS." MARRIAGE IN ANCIENT ATHENS. N.p., n.d., July 2010. Web. 19 Mar. 2014.
Вибір подружжя Незалежно від будь-яких суспільних міркувань, існували також приватні чи особисті причини (особливо в стародавні часи), які робили шлюб обов’язком. Платон згадує про один із них як про обов’язок забезпечити продовження представників, що стануть слугами божества (toi Theoi hyperetas an'hautou paradidonai), який покладається на кожну людину. Іншою причиною було бажання, яке відчував майже кожен, не тільки увічнити своє власне ім’я, але й не допустити, щоб його спадщина була спустошена, і його ім’я було знищено, і залишити когось, хто міг би зробити звичайні жертви на його могилі.Isaeus de Apoll. Hered. p. 66. Bek. З цими думками, бездітні люди іноді усиновлювали небажаних дітей, у тому числі дітей, які були залишені вмирати.
За афінським законодавством громадянину не дозволялося одружуватися з іноземкою, і, навпаки, під страхом дуже суворого покарання.Demosth. c.Neaer. p. 1350 Однак близькість по крові (anchisteia) або кровна спорідненість (syngeneia) не була, за деякими винятками, перешкодою для шлюбу в жодній частині Греції.Isaeus, de Oiron. her. p. 72. Таким чином, братам дозволялося одружуватися навіть із сестрами, якщо не гомометріями або народженими від однієї матері, як Кімон зробив з Елпінікою, хоча на подібний зв’язок, очевидно, дивилися з огидою.Becker, Charikles, vol. ii. p. 448.
Немає жодних доказів того, що любов коли-небудь відігравала важливу роль у виборі законного чоловіка, хоча вчені стверджують, що, досить ймовірно, були романи і через кохання.
Спадкоємиці В Афінах у випадку, коли батько вмирав, не залишивши заповіту, і не мав дітей синів, його спадкоємиця не мала вибору вступити в шлюб. Жінка не була спадкоємицею за сучасними західними стандартами, оскільки фактично не могла володіти землею, однак її не можна було відокремити від неї. Це означало, що будь-який чоловік повинен був спочатку одружитися з нею, щоб володіти землею. За законом вона була змушена вийти за свого найближчого родича, як правило, за двоюрідного брата або дядька, який був здатний зачати дітей. Якщо спадкоємиця та/або її потенційний чоловік перебували у шлюбі, вони повинні були розлучитися, якщо батько до смерті не вжив заходів обережності, усиновивши нинішнього чоловіка своєї дочки як свого спадкоємця. За реформами Солона такі пари повинні були займатися сексом не менше трьох разів на місяць, щоб зачати спадкоємця. Якщо спадкоємиця була бідною (тесса), найближчий неодружений родич або мав одружитися з нею, або розділяв її статус. Коли співспадкоємиць було кілька, вони одружувалися відповідно зі своїми родичами, причому найближчий мав перший вибір (див. Епіклерос). Фактично спадкоємиця разом зі спадщиною належала до родичів роду, так що в давнину батько не міг віддати свою дочку (якщо спадкоємицю) без їхньої згоди.Muller, Dorians, ii. 10. § 4. Однак цього не було в пізнішому афінському законіDemosth., C. Steph.; p. 1134., згідно з яким батько мав право розпоряджатися своєю дочкою за заповітом чи іншим чином; так само, як вдови все ще підкорялися волі своїх чоловіків, що досі вважалися їхніми законними опікунами (kyrioi).Demosth. C. Aphob.; p. 814.
Така ж практика шлюбу в родині (ойкос), особливо щодо спадкоємиць, панувала в Спарті. Ці жінки були відомі як patrouchoi. Леонід одружився зі спадкоємицею Клеомена I, як її анхістеї, або найближчий родич, і Анаксандрідою, дочкою його рідної сестри. Крім того, якщо батько не визначився щодо своєї дочки, королівський суд вирішував, хто з привілейованих осіб або членів однієї родини повинен одружитися зі спадкоємицею.Herodotus, vi. 57 ; Muller, /. c.
Лін Фоксхолл навів докази подібної традиції в стародавньому Гортині, де жінки були відомі як патройокі. Ці дівчата вступали в шлюб у віці 12 років, щоб якомога швидше народити спадкоємця. На них могли претендувати спочатку дядьки по батьковій лінії, а якщо дядьків не було, то двоюрідні брати по батькові за віком мали б наступне право одружитися з нею. Якщо досі ніхто не міг претендувати на неї, вона могла вільно вийти за кого забажає «з племені з тих, хто звертається». Однак, якби вона відмовила першому залицяльнику, вона була б винна йому половину своєї спадщини.
Дати одруження Стародавні греки в основному одружувалися взимку, протягом місяця Гамеліон, тобто у січні. Gamelion перекладається як «весільний місяць». Це було зроблено на честь богині шлюбу Гери. Також протягом місяця їй приносили особливі жертви.
Заручини Сватання у давнину залишалося поза межами політико-правового регулювання. Це було повністю залишено на турботу та передбачливість батьків або жінок, які зробили це професією, і тому їх називали promnestriai або promnestrides.Pollux, iii. 31. Проте, ця професія не вважалася дуже почесною і не мала гарної репутації, оскільки вона була надто пов’язана з професією шанувальника (proagogos).Plato, Theaet. 2. p. 150.