Відносини між Великою Британією та Сполученими Штатами коливалися від двох ранніх воєн до конкуренції за світові ринки. З 1940 року країни були близькими військовими союзниками, користуючись особливими відносинами, побудованими як союзники під час війни та партнери по НАТО. Їх пов'язує спільна історія, збіг релігії, спільної мови, правової системи та споріднених зв'язків, які сягають сотень років, включаючи спорідненість, родові лінії серед англійських американців, шотландців, валлійців, корнуольських американців, шотландсько-ірландських американців, ірландські американці і американські британці. Сьогодні велика кількість експатріантів проживає в обох країнах.

На початку XXI століття, Британія підтвердила свої відносини зі Сполученими Штатами як «найбільш важливим двостороннім партнером» у нинішній британській зовнішній політиці, і американська зовнішня політика також підтверджує свої відносини з Англією, як його найбільш важливі відносини, про що свідчить узгодженість політичних питань, взаємне співробітництво в сферах торгівлі, комерції, фінансів, технологій, науковців, а також мистецтва і науки; спільне використання державних і військової розвідки, а також спільних бойових дій і миротворчих місій здійснюється між збройними силами США і британських збройних сил. Канада історично була найбільшим імпортером американських товарів і основним експортером товарів до Сполучених Штатів. Станом на січень 2015 року Велика Британія була п'ятою за обсягом експорту та сьомою — за імпортом товарів. У довгостроковій перспективі історик Пол Джонсон назвав відносини Сполученого Королівства та Сполучених Штатів "наріжним каменем сучасного, демократичного світового порядку ".

Ці дві країни також мали значний вплив на культури багатьох інших країн. Вони є двома основними вузлами англо-сфери, із сукупним населенням трохи менше 400 мільйонів у 2019 році. Разом вони надали англійській мові домінантну роль у багатьох секторах сучасного світу.

Особливі відносини Особливі відносини характеризують виключно тісні політичні, дипломатичні, культурні, економічні, військові та історичні відносини між двома країнами. Він спеціально використовується для стосунків з 1940 року

Історія

Походження Після кількох невдалих спроб перше постійне англійське поселення на материковій частині Північної Америки було засновано в 1607 році в Джеймстауні в колонії і домініоні Вірджинії. До 1624 року Колонія та Домініон Вірджинії перестали бути чартерною колонією, якою керувала Лондонська компанія Вірджинія, і стали коронною колонією. У 1630 році пуритани заснували колонію Массачусетської затоки ; вони підкреслюють не лише чисту релігійність, а й освіту та підприємливість.

Менші колонії з'явилися в провінції Мен (1622), провінції Мериленд (1632), колонії Род-Айленд і плантації Провіденс (1636) і колонії Коннектикут (1636). Пізніше відбулося заснування провінції Кароліна (1663) (поділена в 1729 р. на провінцію Північна Кароліна і провінцію Південна Кароліна). Провінції Нью — Гемпшир була заснована у 1691 році, нарешті прийшла провінція Грузії в 1732 році заснував і управляється Джеймсом Оглторп.

Британці створили провінцію Нью-Йорк із завойованої голландської колонії Нові Нідерланди. У 1674 році провінція Нью-Джерсі була відокремлена від Нью-Йорка. У 1681 році Вільям Пенн був нагороджений королівською грамотою короля Карла II про заснування провінції Пенсільванія. Це приваблювало квакерів Пенна, а також багатьох німецьких фермерів та шотландсько-ірландських мешканців.

Міграція У 17 столітті близько 350 000 англійських і валлійських мігрантів прибули як постійні мешканці в Тринадцять колоній. У столітті після Актів Союзу це було перевершено за швидкістю та кількістю шотландських та ірландських мігрантів.

Під час британської колонізації були запроваджені ліберальні адміністративні, юридичні та ринкові інститути, позитивно пов'язані з соціально-економічним розвитком. У той же час колоніальна політика була також квазімеркантилістською, заохочуючи торгівлю в межах Імперії, не заохочуючи торгівлю з іншими державами та стримуючи зростання виробництва в колоніях, яке було створено для збільшення торгівлі та багатства населення. мати країну. Велика Британія отримувала набагато більші прибутки від торгівлі цукром своїх комерційних колоній у Карибському басейні.

У колоніальний період також було введено кабальний підневільний стан і рабство. Усі тринадцять колоній були залучені до работоргівлі. Раби в середніх колоніях і колоніях Нової Англії зазвичай працювали домашніми прислугами, ремісниками, робітниками та ремісниками. На початку раби в південних колоніях працювали переважно в сільському господарстві, на фермах і плантаціях, вирощуючи індиго, рис, бавовну та тютюн на експорт.

Французька та індійська війна, велася між 1754 і 1763, був Північноамериканський театр війни Семирічній. Конфлікт, четверта така колоніальна війна між Францією та Великою Британією в Північній Америці, призвів до придбання Британією Нової Франції у французів. Згідно з Паризьким договором, підписаним у 1763 році, французи передали британцям контроль над французькою Луїзіаною на схід від річки Міссісіпі, яка стала відома як Індійський заповідник у Королівській прокламації 1763 року.

Релігія Були яскраво виражені релігійні зв'язки батьківщини з колоніями. Більшість церков були пересаджені з Європи. У пуритани Нової Англії рідко підтримували зв'язок з нонконформістів в Англії. Набагато ближчими були трансатлантичні відносини, які підтримували квакери, особливо в Пенсільванії. Підтримували тісні зв'язки і методисти.

Англіканська церква була офіційно заснована в південних колоніях, що означало, що місцеві податки сплачували платню міністра, парафія мала громадянські обов'язки, такі як допомога бідним, а місцева шляхта контролювала парафію. Церква була ліквідована під час американської революції. Англіканські церкви в Америці перебували під владою єпископа Лондона, і тривали дебати про те, чи засновувати англіканського єпископа в Америці. Інші протестанти заблокували будь-яке таке призначення. Після революції новостворена єпископальна церква обрала свого єпископа і трималася на відстані від Лондона.

Американська революція Тринадцята Колонія поступово отримує більше самоврядування.  Британська меркантилістська політика стала жорсткішою, що принесло користь материнській країні, що призвело до торговельних обмежень, тим самим обмежуючи зростання колоніальної економіки та штучно обмежуючи потенціал заробітку колоніальних купців. Суми були невеликими, але парламент наполягав на тому, що він є остаточним розпорядником і може в будь-який момент ввести податки. З 1765 по 1775 роки напруженість загострилася через питання оподаткування без будь-якого американського представництва в парламенті. Починаючи з Бостонської різанини 1770 року, коли семеро чоловіків 29-го піхотного полку відкрили вогонь по натовпу ворожих бостонів, які переслідували їх, розмови про революцію поглинули обурених колоністів. Парламент ввів низку податків, таких як Закон про марку, а потім і Закон про чай 1773 року, проти якого розгніваний натовп колоністів протестував на Бостонському чаювання, скидаючи скрині чаю Ост-Індської компанії в Бостонську гавань. Парламент у відповідь ухвалив те, що колоністи назвали «Нетерпимими актами» у 1774 році, які мали на меті позбутися самоврядування в Массачусетсі. Тринадцять колоній стояли разом. Коли в 1775 році в битвах при Лексінгтоні та Конкорді пролунали перші постріли, почалася війна за незалежність Америки. Потім патріоти повільно взяли під контроль всі тринадцять колоній, вигнавши всіх британських чиновників до середини 1776 року. Хоча більшість, відома як патріоти, прагнула досягти незалежності, меншість, відома як лоялісти, хотіла залишитися британськими підданими, вірними королю. Коли Другий Континентальний конгрес зібрався у Філадельфії в травні 1775 року, обговорення, проведені такими відомими діячами, як Бенджамін Франклін, Томас Джефферсон, Джон Хенкок, Семюел Адамс і Джон Адамс, привели до рішення про повну незалежність. Таким чином, Декларація незалежності, одноголосно ратифікованого 4 липня 1776 р., став радикальним і вирішальним розривом. Сполучені Штати Америки стали першою колонією у світі, яка успішно здобула незалежність у сучасну епоху.  За словами Р. Р. Палмера, нова американська нація:

надихнув відчуття нової ери. Це додало нового змісту концепції прогресу. Це дало абсолютно новий вимір ідеям свободи та рівності, які стали звичними в епоху Просвітництва. Це привело людей до звички більш конкретно думати про політичні питання і зробило їх більш готовими критично ставитися до власних урядів і суспільства. Вона скинула з престолу Англію і поставила Америку взірцем для тих, хто шукає кращого світу.

У 1775 році патріоти створили Континентальну армію як оборонну силу. Британська армія повернулася в силу в серпні 1776 року, і захопили місто Нью-Йорк, який став їх базою, поки війна не закінчилася в 1783 році англійці, використовуючи свій потужний флот, може захопити великі порти, але 90 % американців жили в сільській місцевості де вони мали повний контроль. Після захоплення британськими силами вторгнення, які рухалися з Канади під час кампанії в Саратогі 1777 року, Франція вступила у війну як союзник США і додала Нідерланди та Іспанію, як союзники Франції. Британія зазнала втрат, які вона не могла замінити, і не мала великих союзників і кількох друзів у Європі. Потім британська стратегія була переорієнтована на Південь, де вони очікували, що велика кількість лоялістів буде воювати разом із завсідниками. Набагато менше лоялістів взяло зброю в руки, ніж було потрібно Британії; спроби королівства контролювати сільську місцевість на Півдні зазнали невдачі. Коли британська армія намагалася повернутися до Нью-Йорка, її рятувальний флот був повернутий французьким флотом, а її армія була захоплена об'єднаними французько-американськими силами під командуванням генерала Джорджа Вашингтона під час облоги Йорктауна в жовтні 1781 року. Думка в Шотландії часто виступала на користь американської справи або критикувала погану роботу британської армії.

Мирний договір Ключові події відбулися у вересні 1782 року, коли міністр закордонних справ Франції Вержен запропонував рішення, проти якого рішуче заперечували його союзники США. Франція була виснажена війною, і всі хотіли миру, крім Іспанії, яка наполягала на продовженні війни, поки не захопить Гібралтар у англійців. Вергеннес уклав угоду, яку прийме Іспанія замість Гібралтару. Сполучені Штати здобудуть незалежність, але будуть обмежені районом на схід від Аппалачських гір. Велика Британія займе територію на північ від річки Огайо. У районі на південь від нього буде створена незалежна індійська держава під контролем Іспанії. Це була б індійська держава-бар'єр. Під час цих переговорів американці зрозуміли, що французька дружба марна: вони могли б отримати кращу угоду безпосередньо з Лондона. Джон Джей негайно сказав британцям, що він готовий вести з ними прямі переговори, відрізавши Францію та Іспанію. Прем'єр-міністр Великої Британії лорд Шелберн погодився. Він повністю відповідав за британські переговори, і тепер він бачив шанс відокремити Сполучені Штати від Франції і зробити нову країну цінним економічним партнером. Західні умови полягали в тому, що Сполучені Штати отримають всю територію на схід від річки Міссісіпі, на північ від Флориди та на південь від Канади. Північна межа була б майже такою ж, як і сьогодні. Сполучені Штати отримають право на риболовлю біля атлантичного узбережжя Канади і погодилися дозволити британським купцям і лоялістам спробувати повернути своє майно. Це був дуже сприятливий договір для Сполучених Штатів, і навмисно так з британської точки зору. Шелберн передбачав дуже прибуткову двосторонню торгівлю між Великою Британією та Сполученими Штатами, що швидко розвиваються, що дійсно сталося.

Кінець революції