Лев Якович Лур'є (; 19 квітня 1950, Ленінград) — російський історик, петербурзький краєзнавець, письменник, журналіст. Кандидат історичних наук. Засновник Санкт-Петербурзької класичної гімназії, де викладає історію. Чотири рази перемагав у конкурсі петербурзьких журналістів «Золоте перо», лауреат «Анциферовської премії».

Біографія Син історика Якова Соломоновича Лур'є і засновника першої кардіологічної реанімації в СРСР, професора Ірини Юхимівни Ганеліної (1921—2010)Женщина, насмерть сбитая снегоуборщиком, — известный кардиолог и мать историка Льва Лурье // «Фонтанка», 15 декабря 2010, онук філолога Соломона Яковича Лур'є. Як сам розповів в одній з телепередач, правнук петербурзького купця I гільдії, якому належала мережа кінотеатрів у дореволюційному Санкт-Петербурзі, зокрема-кінотеатр «Саламандра», в радянські роки перейменований в «Іскру». Бабуся Льва Лур'є — Лідія Соломонівна була "лишенкою "(тобто більшовики позбавили її громадянських прав).

У 1967 році закінчив фізико-математичну школу № 30.

У 1973 році закінчив економічний факультет Ленінградського державного університету (виключений на рік із денного відділення за чернетку політичної листівки, працював фрезерувальником на заводі). Працювати екскурсовод і науковим співробітником у Музеї історії міста. Куратор виставок «Петербург часу Ломоносова» та «Стара Петербурзька сторона».

У 1987 році в ЛДУ захистив дисертацію на ступінь кандидата історичних наук за темою «Фактори лідерства в російській визвольному русі».

У 1989 році з групою друзів заснував Санкт-Петербурзьку класичну гімназію (школу № 610). Був її завучем, працює в ній учителем історії.

У 1991—1993 роках — професор російської історії в американських коледжах.

Із 1995 року — журналіст (статті були надруковані в журналах і газетах: «Сеанс», «Пчела», «Pulse», «Карьера-Капитал», «Коммерсантъ», «Календарь», «Огонёк», «Деловой Петербург»), автор низки статей з історії.

З 2000-ведучий програми на радіо «Відлуння Петербурга», з 2014 року-автор історичних передач на радіо"Нева". У 2001-лауреат конкурсу «Золоте перо» за кращу роботу на радіо і телебаченні.

Із 2002 року Лев Лур'є — засновник і редактор журналу «Квартальный надзиратель» (Видавничий дім «Собака.ru»).

У 2005 році нагороджений Анциферовською премією за роботи з історії Петербурга.

У 2009 — володар гран-прі «Журналіст року» конкурсуобладатель гран-при «Журналист года» конкурса «Золотое перо-2009» «Золоте перо».

Із 2004 (за іншими даними — з 2006) по 2009 рік директор дирекції документального мовлення «П'ятого каналу» — автор і ведучий телепроектів (включаючи передачу «До дошки»Лениздат.ру: Светлана Крючкова ведущая телеигры «К доске!»).

З 2011 року — засновник «Будинку культури Лева Лур'є».

Сім'я Одружений, має двох дітей: сина Даніеля і дочку Софію.

Творчість

Публікація

Лурье Л. Панорама левого Петербурга // Пчела. 1996. № 7. Ноябрь. Лурье Л. Этнография левых // Пчела. 1996. № 7. Ноябрь. Лурье Л. Как Невский проспект победил Площадь Пролетарской Диктатуры // Звезда. 1998. № 8. С.210—213. Лурье Л. Запесоцкий как воплощение русской интеллигенции // Санкт-Петербургские ведомости. 2007. 15 ноября.

Книга Грибанов В. И., Лурье Л. Я. Аптекарский остров. Л.: Лениздат, 1988. — 174 с., илл. (Серия: «Туристу о Ленинграде») — ISBN 5-289-00119-0 Лурье Л. Я. Язвы Петербурга: Сборник газетного фольклора конца XIX-начала XX вв. / Сост. Л. Я. Лурье. Л., 1990. Кобак А., Лурье Л. Дом Мурузи. Биография одного дома. Л.: Тов-ство «Свеча», 1990. — 32 с. (Серия «Петербург весь на ладони») Губин Д., Лурье Л., Порошин И. Реальный Петербург. СПб.: Лимбус-Пресс, 1999. — 288 с. — ISBN 5-8370-0226-X Лурье Л., Набокова О., Тарнавская Ю. Петербург. Путеводитель. М.: Афиша, 2006. — 352 с. (Серия «Путеводители „Афиши“») — ISBN 5-91151-009-X Лурье Л., Маляровая И. 1956 год. Середина века. СПб.: Нева, 2007. — 704 с. — ISBN 978-5-7654-4961-5 Ковалова А., Лурье Л. Довлатов. СПб.: Амфора, 2009. — 441 с. (Серия «Главные герои») — ISBN 978-5-367-00943-9 Лурье Л. 22 смерти, 63 версии. СПб.: БХВ-Петербург, 2011. — 288 с. (Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0549-9 Лурье Л. Питерщики. Русский капитализм. Первая попытка. СПб.: БХВ-Петербург, 2011. — 288 с. Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0662-5 Лурье Л., Маляров Л. Ленинградский фронт. СПб.: БХВ-Петербург, 2012. — 272 с. Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0749-3 Лурье Л.  Хищницы. СПб.:  BHV, 2012 г. — 272 с. Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0750-9 Лурье Л. Без Москвы. СПб.:  BHV, 2014 г — 416 с. Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0752-3

Робота на телебаченні

«Історія однієї події», 57-серійний серіал (сценарист) «У порівнянні з 1913 роком» (ведучий) «Булат і злато» (ведучий) «Парадокси історії» (телеканал «Культура», ведучий) «Лабіринти історії» (ведучий) «Злочин у стилі Модерн»(сценарист, ведучий) «Культурний шар» (автор проєкту, сценарист, ведучий) «Жива історія» (автор проєкту, сценарист, ведучий) «Гра розуму» (автор, ведучий) «Після Смерті» (автор проєкту, один із ведучих) Брав участь у записі уроків історії для 10, 11 класів для телеканалу Школяр ТВ «Ленінградські історії» (автор проєкту, ведучий)

Примітки

Посилання «Диалог с городом» (дискуссия с губернатором В. Матвиенко о проблемах застройки Санкт-Петербурга) — «Эхо Москвы», 8 июля 2008 Лев Лурье: «История — принципиально неточная наука» (интервью) // Невское время. 1999. 23 апреля. № 74 (1955) Лев Лурье на сайте «Личности Петербурга» Лев Лурье на сайте клуба «Контекст» Лурье, Лев Яковлевич в электронном архиве Центра Андрея Белого Юбилейный сайт к 70-летию Льва Лурье Лев Лурье: невероятная история главного города России. Биографическое интервью о нем в контексте жизни Ленинграда — Санкт-Петербурга на канале YouTube «Еще не Познер»