Помилка прихованих мотивів — це неформальна помилка акцентування уваги, в якій стверджується, що результати були спричинені прихованою неправомірною поведінкою чи неправомірними діяннями осіб, які приймають рішення. Історик визначив її як переконання, що значущі факти історії неодмінно є зловісними, і що «сама історія є розповіддю про причини, переважно підступні, і результати, в основному огидні». Це більше, ніж теорія змови, оскільки вона не просто розглядає можливість прихованих мотивів і вчинків, а наполягає на них. У своїй крайній формі помилка представляє загальну параною.
Фішер визначає декілька прикладів помилки, зокрема роботи Чарлза-Остіна Бірда. У кожному випадку Фішер показує, що історики надали детальні зображення історичних постатей, які брали участь у неофіційних зустрічах і демонстрували низьку мораль, на основі малої кількості доказів або їх відсутності. Він зазначає, що помилка прихованих мотивів не обов'язково означає навмисну фальсифікацію історії; це може випливати із щирого (але хибного) переконання, що нічого не відбувається випадково чи помилково.
обговорював цю помилку перед Фішером, хоча й не по імені. Розглядаючи історії з ери прогресивізму, Хофштадтер зауважив, що прогресивні історики схильні вважати, що реальність завжди приховувалась і ігнорувалась, визначаючись хабарами, знижками та таємними діловими угодами.
Модифікація помилки прихованих мотивів стверджує, що коли історичні записи не містять доказів, що пояснюють певний набір подій, це саме по собі є доказом прихованої причини.
Ідею прихованої помилки критикував Джеффрі М. Бейл, автор книги «Найтемніші сторони політики», який посилався на ризик недооцінки істориками впливу політичних таємних товариств, авангардистських партій та спецслужб.
Див. також
Бритва Генлона Теорія змови
Примітки
Джерела