Дієслівна система праслав'янської мови Дієслово у праслов'янській мові характеризувалося такими категоріями: число (однина, двоїна, множина), особа (перша, друга, третя), спосіб (дійсний, наказовий, суб'юнктив), час (теперішній і чотири минулих — аорист, імперфект, перфект і плюсквамперфект). Час розрізнювався тільки у дійсному способі.
У дієслів було дві основи: інфінітива і теперішнього часу. В основі теперішнього часу в деяких дієслів з'являється носовий інфікс, відсутній в основі інфінітива: *sędǫ (< *sendām) «сяду», *lęgǫ (< *lengām) «ляжу», *bǫdǫ (< *bundām) «буду».
Мовознавці виділяють для праіндоєвропейської мови (предка праслов'янської) дві серії дієслівних закінчень, які традиційно зовуть первинними і вторинними. Праслов'янська мова зберегла стародавнє розрізнення: первинні вживали в теперішньому часі, а вторинні — у минулих.
Німецький науковець А. Лескін розділив праслов'янські дієслова на п'ять класів — відповідно до їхніх тематичних елементів:
З тематичними голосними *-o- і *-e-; З тематичним елементом *-no-/*-ne-; З тематичним елементом *-jo-/*-je-; З тематичним голосним *-i-; Атематичні дієслова. Їх було всього чотири: *byti («бути»), *jěsti («їсти»), *věděti («відати», «вісти»), *dati («дати») (вони зберегли свій характер відмінювання і в сучасній українській мові). Проте, встановлено, що атематичних дієслів колись було більше: у слов'янських мовах засвідчені релікти їхніх дієслівних форм. Так, атематичними були дієслова *viděti («бачити», «видіти»), *gorěti («горіти») та деякі інші
До дієслівної системи староукраїнської мови належали:
власне дієслова, що виражали дію або стан предмета і відмінювалися за особами; слова, що мали іменні форми (інфінітив, супін, дієприкметники).
Пізніше утворилися дієприслівники і безособові форми на -но, -то, які також належать до системи дієслова.
Дієслівні форми в праслав'янській мові В староукраїнській мові були такі дієслівні форми:
особові: форми дійсного, умовного і наказового способів; неособові: інфінітив, супін, дієприкметник.
За структурою особові дієслівні форми староукраїнської мови поділяються на
прості: деякі особові форми дійсного способу (теперішній час, аорист, імперфект, форми майбутнього часу доконаного виду) та форми наказового способу; складні: інші особові форми дійсного способу (перфект і плюсквамперфект, майбутній час недоконаного і доконаного виду) та особові форми умовного способу.
Граматичні категорії дієслів праслав'янської мови Для дієслів староукраїнської мови були притаманні такі граматичні категорії:
Час (співвідносність дії і стану з моментом мовлення, передавалась у формах минулого, теперішнього й майбутнього часу); Особа (відношення дії до особи виражались у формах першої, другої і третьої особи однини, множини і двоїни); Число (однина, множина, двоїна); Спосіб (відношення дії чи стану до об‘єктивної дійсності виражалось у формах дійсного, умовного і наказового способів); Вид (значення завершеності чи незавершеності дії в спільнослов‘янській і частково староукраїнській мові виражалось чергуванням кореневих голосних у дієсловах і словотворчими дієслівними суфіксами. З цим пов‘язана і система часових дієслівних форм староукраїнської мови. Проте завдяки тому, що дієслівні префікси, які спочатку вказували лише напрям дії, почали набувати абстрактного значення, для вираження дії, обмеженої в часі, накреслилося розрізнення видів дії — доконаного і недоконаного); Стан (порівняно слабко була виражена в староукраїнській мові категорія дієслівного стану, у дієслівних формах пасивний стан виражався або за допомогою афікса -ся або сполученням пасивного дієприкметника минулого часу з формами допоміжного дієслова быти) Рід для деяких дієслівних форм (за категорією роду розрізнялися дієслівні форми минулого часу, виражені нечленним дієприкметником минулого часу на -лъ, -ла, -ло і допоміжним дієсловом быти у формах теперіш- нього (перфект) чи минулого (плюсквамперфект) часу).
Основи дієслів У дієсловах староукраїнської мови розрізняють дві основи:
основу теперішнього часу, яка виступає у формах теперішнього часу і наказового способу, основу інфінітива, яка виступає у формах інфінітива, минулого часу і супіна.
Основи теперішнього часу Основи теперішнього часу. Щоб виокремити основу теперішнього часу, потрібно від форми 2 особи однини теперішнього або простого майбутнього часу відкинути закінчення -ши (-шь).
Залежно від кінцевих суфіксів основи теперішнього часу поділяються на 5 класів:
І клас — дієслова з основою на е/о: нєс-є-тє, нєс-уть < нєс-о-нть; ІІ клас — дієслова з основою на не/но: съх-нє-тє, съх- нуть< съх-йо-нть; ІІІ клас — дієслова з основою на йе/йо: зна-ѥ-тє, зна- ють< зна-йо-нть; IV клас — дієслова з основою на и: нос-и-тє, нос-ѩть< но-с-і-нть; V клас — дієслова без суфіксів (атематичні): єс-тє, суть < с-о + нть, да-с-тє < дад-тє, дад- ѩть < дад-нть; ѣс-тє, ѣд- ѩть; вѣс-тє < вѣд-тє, вѣд-ѩть < вѣд-нть.
Від основ теперішнього часу утворилися такі дієслівні форми:
1. Особові:
теперішнього часу, наказового способу.
2. Іменні (відмінкові):
активні дієприкметники теперішнього часу; пасивні дієприкметники теперішнього часу.
Перші три класи відповідають сучасній І дієвідміні, четвертий — ІІ дієвідміні. До п‘ятого класу належать архаїчні дієслова.
Основи інфінітіва Основи інфінітива. Основу інфінітива можна визначити, якщо від неозначеної форми відкинути суфікс -ти.
За характером кінцевого суфікса інфінітивні основи поділяються на 6 класів:
І клас — безсуфіксні дієслова з кореневим голосним або приголосним: зна-ти, плет + ти; II клас — дієслова з суфіксом –ну- (< -но-): съх-ну-ти, доу-ну-ти; ІІІ клас — дієслова з суфіксами -ѣ- (сѣд-ѣ-ти, вид-ѣ-ти), -а-, -ѩ-<ѣ (бѣж-а-ти, крич-а-ти, сто-я-ти); IV клас — дієслова з суфіксом -и-: вод-и-ти, нос-и-ти; V клас — дієслова з суфіксом -а-: пис-а-ти, дѣл-а-ти; VI клас — дієслова з суфіксами -ова-, -єва-: коуп-ова- ти, врач-єва-ти.
Від основ інфінітива утворилися такі дієслівні форми:
1.Особові:
аорист, імперфект.
2.Іменні (відмінкові):
активні відмінювані дієприкмет- ники минулого часу, активні невідмінювані дієприкметни- ки минулого часу, пасивні дієприкметники минулого часу, супін, інфінітив.
Відмінювання дієслів Староукраїнське дієслово, успадкувало від праслов‘ян- ської мови досить розвинену й розгалужену систему відмінювання, яка містила більше форм, ніж сучасна українська мова. Особові займенники при дієвідмінюванні дієслова вживалися рідко: показником особи в простих часових формах виступали особові закінчення дієслів.
Дійсний спосіб Дійсний спосіб означав реальне відношення дії до дійсності, охоплював такі часові форми: теперішній час, чотири минулих часи і три майбутніх.
Форми теперішнього часу Форми теперішнього часу творили додаванням до основ теперішнього часу особових закінчень. Різне було відмінювання тематичних і атематичних дієслів. Дієслова другої особи однини 1–4 класів мали варіативні закінчення — ши (-шь). Тематичні дієслова в 3 особі однини мали закінчення -ть. Форми 2 і 3 особи двоїни збігалися.
Форми минулого часу У староукраїнській мові вживалися успадковані з спільнослов‘янської мови чотири форми дієслів для вираження минулого часу: дві форми були простими (аорист, імперфект) і дві — складними (перфект, плюсквамперфект).
Аорист Аорист — це проста форма минулого часу, яка вживалася тоді, коли йшлося про минулу дію, що мислилася як єдиний, повністю завершений в минулому акт. Аорист означав одиничну дію, повністю віднесену в минуле. Ця дієслівна форма доконаного виду вживалася в описових жанрах. Іноді вважають, що в пам‘ятках XIII—XIV ст. формами аориста позначалася взагалі дія, що відбувалася в минулому. У спільнослов‘янській і старослов‘нській мовах розрізняли два види аориста: простий і складний. У староукраїнській мові був лише складний аорист. Поодинокі випадки вживання простого аориста в наших найдавніших пам‘ятках пояснюються старослов‘янським впливом.
Складний аорист творився за допомогою суфікса -с-. Тому цей аорист називають сигматичним (від назви грецької букви сигма — ρ, яка була суфіксом при творенні грецького аориста). За допомогою суфікса -с- утворювалися всі особові форми аориста. Цей суфікс зберігається в староукраїнській мові в закінченні деяких форм аориста: чита-стє, нєсо-стє, вєдо-стє; чита-ста, нєса-ста, вєдо-ста. У формах 1-ї особи всіх чисел і 3-ьої особи множини суфікс -с- змінився на -х-: чита-с-ъ — чита-хъ. Сигматичний аорист утворювався від основи інфінітива дієслів, що закінчувалися на голосний.
Сигматичний аорист мав такі форми: Однина Множина Двоїна
1 ос. ведохъ ведохомъ ведоховѣ
2 ос. веде ведосте ведоста
3 ос. веде ведоша ведосте (-а)
Імперфект Імперфект (від лат. imperfectum — незавершене) позначав минулу не обмежену в часі довготривалу або повторювану дію. Форми імперфекта в староукраїнській мові утворювалися переважно від дієслів недоконаного виду: зъва-ти — зъва-хъ; писа-ти — писа-хъ і под.
У спільнослов‘янській мові імперфект складався з основи інфінітива, рівної кореневі або суфіксованої, і особових закінчень; наприклад, 1 особа однини: чиста- + ахъ — читаахъ; видѣ- + ахъ — видѣахъ; 2 особа однини: чита + аше — читааше; видѣ + аше — видѣаше і под. Такі своєрідні нестягнені форми імперфекта засвідчені в староукраїнських пам‘ятках: из млада прилежаху.
Імперфект мав такі форми: Однина Множина Двоїна
1 ос. читахъ бяхъ читахомъ бяхомъ читаховѣ бяховѣ
2 ос. читаше бяше читасте бясте читаста бяста
3 ос. читаше (-ть) бяше читаху (-ть) бяху читаста бяста
Перфект Перфект (від лат. perfectum — завершене) називав таку дію в минулому, наслідки якої тривають і в момент мовлення. Перфект почав заміняти аорист та імперфект після їх занепаду. Він узяв на себе функції цих двох часів, зберігаючи і свої. Крім перфекта, складеною дієслівною формою минулого часу, був ще й плюсквамперфект. Перфект виявився історично перспективною формою, з якої утворилися сучасні форми минулого часу. Він став універсальною формою вираження минулої дії і замінив усі інші форми минулого часу діеслова, які виражали дію, що відбувалася до моменту мовлення.
Форми перфекта утворювалися поєднанням особових форм допоміжного дієслова бути в теперішньому часі та родових форм активного дієприкметника на -лъ, -ла, -ло минулого часу: Однина Множина Двоїна
1 ос. читалъ, -ла, -ло есмь читали, -лы, -ла есмъ читала, -лѣ, -лѣ есвѣ
2 ос. читалъ, -ла, -ло еси читали, -лы, -ла есте читала, -лѣ, -лѣ еста
3 ос. читалъ, -ла, -ло есть читали, -лы, -ла суть читала, -лѣ, -лѣ еста
Перфект поступово зазнав змін: у ньому відбулося опускання допоміжного дієслова. Від давніх перфектних форм збереглися активні дієприкметники минулого часу, які змінються за родами і за числами. Таким був шлях творення 98 сучасних форм минулого часу: із складеної (аналітичної) форми минулого часу утворилася проста форма.
Плюсквамперфект Плюсквамперфект (від лат. plusquamperfectum — передминуле) означав минулу дію, яка передувала дії, що теж відбувалася в минулому. У староукраїнській мові були відомі дві форми плюсквамперфекта. Перша (давніша) форма складалася з нечленного активного дієприкметника минулого часу на -лъ, -ла, -ло і особових форм імперфекта від дієслова. Ці старі форми дуже рано занепали. Причиною цьому була втрата імперфекта і аориста, форми яких від дієслова бути входили до складу плюсквамперфекта. У староукраїнській мові поширювалися пізніші форми плюсквамперфекта, що складались із дієприкметника на -лъ, -ла, -ло і перфекта від дієслова быти: Однина
1 ос. читалъ, -ла, -ло былъ, -ла, -ло есмь
2 ос. читалъ, -ла, -ло былъ, -ла, -ло еси
3 ос. читалъ, -ла, -ло былъ, -ла, -ло есть
Множина
1 ос. читали, -лы, -ла были, -лы, -ла есмъ
2 ос. читали, -лы, -ла были, -лы, -ла есте
3 ос. читали, -лы, -ла были, -лы, -ла суть
Двоїна
1 ос. читала, -лѣ, -лѣ была, -лѣ, -лѣ есвѣ
2 ос. читала, -лѣ, -лѣ была, -лѣ, -лѣ еста
3 ос. читала, -лѣ, -лѣ была, -лѣ, -лѣ еста
Форми майбутнього часу