Облога форту Тікондеро́га () — битва між британськими й американськими військами, частина війни за незалежність США. Тривала з 2 по 6 липня 1777 року й стала першою битвою Саратогської кампанії. Армія генерала Джона Бергойна підійшла до форту з двох боків — із заходу та сходу, виявила неукріплену височину і підняла на неї гармати. Командир гарнізону, Артур Сент-Клер, усвідомивши, що не зможе витримати штурм, вирішив евакуювати форт у ніч на 6 липня. Через поспішну евакуацію у форті було кинуто багато зброї та боєприпасів, і навіть артилерію не встигли привести в непридатність. Війська Великої Британії чекали довгої та кровопролитної облоги, проте в результаті вранці 6 липня вони зайняли форт без жодного пострілу.

Здача Тікондероги викликала хвилю обурення в американській громадськості та у військових колах, адже була поширена думка, що форт важливий і неприступний. Генерал Сент-Клер і командир Північного департаменту генерал Філіп Скайлер були широко розкритиковані Конгресом. Обох зрештою амністували у військових судах, але їхня кар'єра постраждала. Скайлер був усунений Конгресом від командування ще до початку судового процесу, а Сент-Клер до кінця війни командував, хіба що, польовими підрозділами.

Опис форту Тікондерога (від ірок. , раніше — Форт Карильон) — форт бастіонної системи XVIII століття, побудований французьким військовим інженером Мішелем Шартьє на місці злиття озер Шамплейн і Джордж на півночі штату Нью-Йорк. Форт мав стратегічне розташування для конкуренції за торгові шляхи між долиною річки Гудзон, контрольованою Великою Британією, та долиною річки Святого Лаврентія, контрольованою Францією.

Передісторія Форт Тікондерога був уперше взятий американською армією 10 травня 1775 року, а гармати форту американці переправили до Бостона, в якому були оточені британські війська. В результаті це призвело до капітуляції міста і залишення його військами Сполученого Королівства. Взяття Тікондероги відкривало американській армії шлях на північ, в Канаду, і генералу Скайлеру було доручено підготувати вторгнення. 25 серпня 1775 року армія під командуванням генерала Монтогомері розпочала наступ на Квебек, але атака Квебеку у грудні була відбита. У травні 1776 року на допомогу Квебеку прибули британські полки під командуванням генерала Джона Бергойна та німецькі полки під командуванням генерала Фрідріха Рідзеля. 6 червня 1776 року британська армія, під командуванням генерала Карлтона, зайняла Монреаль, а 4 жовтня почала наступ на форт Тікондерога. Їй вдалося розбити американський флот на озері Шамплейн 11 жовтня (Бій при острові Валькур), але наближалася зима і генерал Карлтон вирішив згорнути кампанію. Це обурило Джона Бергойна, який наполягав на захопленні Тікондероги.

Бергойн повернувся до Квебеку, звідки 9 листопада відплив до Англії. 9 грудня він прибув до Лондона, а 12 грудня зустрівся з королем Георгом III, виклав йому свій погляд на майбутню кампанію і зумів справити на короля гарне враження. Король затвердив план наступу через озеро на форт, і велів поставити Бергойна на чолі корпусу.

10 червня 1777 Бергойн почав наступ від на південь, розраховуючи захопити форт Тікондерога і в результаті вийти до Олбані, де з'єднатися з арміями генералів Гау і Сен-Легера. 18 червня армія була вперше повністю сконцентрована у Камберленд-Гед. 20 червня армія завантажилася на транспорти й перемістилася озером на на південь і стала табором у Букет-Ривер. Звідси залишалося 45 миль до форту Тікондерога. У таборі Бергойн влаштував огляд армії та відправив звіт лорду Джермейну. Форт Тікондерога був вже близько, і Бергойн знав від шпигунів, що форт охороняється гарнізоном генерала Сент-Клера чисельністю 4500 осіб.

Підготовка до оборони форту

25 березня 1777 Конгрес відправив генерала в розпорядження Скайлера, припускаючи, що Гейтс очолить гарнізон форту. Але, у зв'язку з тим, що Скайлер у цей час поїхав до Філадельфії, Гейтс залишився в Олбані й неформально став командиром Північного департаменту, що внесло плутанину в управління та завадило підготовці до оборони. Тільки 22 травня Конгрес визнав Скайлера командувачем департаменту, обмовив межі департаменту, і ухвалив, що Гейтс буде другим за старшинством. Скайлер повернувся в Олбані 4 червня і виявив, що за його відсутности нічого не було зроблено для підготовки до відбиття наступу британських військ.

Форт Тікондерога розташовувався на основній лінії комунікації між Канадою та Нью-Йорком. Будь-яка армія, що рухається зі , мала неминуче пройти через форт або повз нього. Старий форт розташовувався на висоті 193 фути (59 метрів) над рівнем моря, а гора Маунт-Індепенденс, де були основні укріплення американської армії, мала висоту 306 футів (93 метри) над рівнем моря і домінувала над старим фортом. Американці побудували також укріплення на північний захід від форту, біля висоти Маунт-Гоуп. На південний схід від старого форту розташовувалася височина Маунт-Дифайнс () або Шугалоаф-Маунтін (), настільки крута, що на карті 1758 вона була позначена як «недоступна». Її висота становила 260 метрів над рівнем моря. У червні 1777 року підійматися на цю гору треба було через густий підлісок і по крутих кам'янистих осипах. Нині туди веде дорога, довжиною в кілометр, яка йде з набором висоти 152 метри, тому навіть зараз підійматися нею важко.

Всю весну 1777 року американці удосконалювали укріплення форту. Головний інженер форту, полковник Ідіфун Болдуїн, зосередив усю свою увагу на укріплені висоти Маунт-Гоуп та Маунт-Індепенденс. Для зв'язку між цими височинами він побудував дерев'яний міст і загорожу з колод та ланцюгів, щоб не дати британським кораблям прорватися в озеро на південь від форту, до Скайнсборо, де знаходилися склади та корабельня. Фортом командував Антоні Вейн, який наприкінці квітня повідомляв, що загорожа повністю готова. 12 травня (коли Джон Паттерсон тимчасово заміщав Вейна) до форту прибув за дорученням Гораціо Гейтса молодий армійський інженер Тадеуш Костюшко, який проінспектував збудовані укріплення, і виявив, що основна височина, Маунт-Дифайнс, не укріплена. Він особисто піднявся на гору і розсудив, що гармати з цієї гори зможуть легко дістати до всіх укріплень. Багато іншого, побудоване Болдуїном, Костюшко вважав зайвим. Дерев'яний блокгауз, побудований для захисту водного загородження, був непотрібним без підтримки важкої артилерії, а згідно з правилами військової науки, всі загородження повинні прикриватися артилерійським вогнем. Костюшко мав свої пропозиції щодо виправлення укріплень, але звання не давало йому права втручатися, тому він вирішив дочекатися приїзду генерала Гейтса.

Депутати Конгресу вважали, що Гейтсу треба прибути до форту. Генерала Вейна було переведено в інше місце, командиром форту призначили Артура Сент-Клера, але він ще не прибув, через що форт залишався без командира. Один з офіцерів писав Гейтсу, що Болдуїн ігнорує поради Костюшка, а генерали Пур та Паттерсон некомпетентні, тому Гейтсу треба приїхати принаймні на кілька днів. Гейтс, перебуваючи в Олбані, дав наказ Болдуїну прислухатися до рекомендацій Костюшка, але сам так і не приїхав.

Сент-Клер отримав призначення 1 квітня, але прибув у форт лише 12 червня. Вивчивши форт, Сент-Клер був стурбований його станом. Дуже мало було зроблено за зиму та весну, а британська армія вже почала наступ. Почалися перші напади індіанців. На початку червня командування Північним Департаментом прийняв Філіп Скайлер, який 19 червня відвідав форт і теж залишився незадоволеним його станом. 20 червня Скайлер зібрав військову раду, яка вирішила, що гарнізон надто малий, тому треба залишити старий форт, укріпитися на Маунт-Індепенденс і тримати там оборону до підходу підкріплень. Того ж числа він подав запит на підкріплення, заявивши, що у випадку здачі форту нікому буде обороняти Нью-Йоркський напрямок, адже на позиціях, розташованих південніше форту перебуває не більше 700 осіб. Скайлер залишив форт 23 червня.

Плани відступу американських військ На нараді, що була проведена Скайлером і Сент-Клером, було розроблено два шляхи відступу: Перший був по воді до Скайнсборо, найпівденнішої судноплавної точки на озері. Другий був на суші по нерівній дорозі, що вела на схід до Габбардтона в Нью-Гемпширські земельні ділянки (сучасний Вермонт).

Гарнізон форту Гарнізон форту Тікондерога складався з бригад , та Роше де Фермоя і налічував 4553 особи:

Бригада Еноха Пура 1-й Нью-Гемпширський піхотний полк. 2-й Нью-Гемпширський піхотний полк. 3-й Нью-Гемпширський піхотний полк. Бригада Джона Паттерсона 10-й Массачусетський піхотний полк. 11-й Массачусетський піхотний полк. 12-й Массачусетський піхотний полк. 14-й Массачусетський піхотний полк. Бригада Роше де Фермоя Континентальний полк полковника 8-й Массачусетський піхотний полк Полк нью-гемпширського ополчення Два полки массачусетського ополчення

Британські війська Після прибуття Генерала Джона Бергойна до Квебеку в травні 1777 року він підготувався очолити зібрані там британські війська з метою отримати контроль над Тікондерогою та долиною річки Гудзон. На меті він мав відділити Нову Англію від решти бунтівних провінцій. Залучена британська піхота включала: 9-й, 20-й, 21-й, 24-й, 47-й, 53-й, 62-й піхотні полки. Британські війська також складалися зі значних (3000 осіб) німецьких сил, у складі яких були: Драгунські та Шпехтські полки принца Людвіга, егерські полки фон Ретца, фон Рідзеля, принца Фредеріка, Ербпринца та Бреймана. Цю армію Бергойн розділив на три корпуси: Передовий корпус, Праве крило та Ліве крило. Передовим корпусом командував Саймон Фрезер, Ліве крило складалося з німців під командуванням Фрідріха Рідзеля, а Праве з британців під командуванням генерала Вільяма Філіпса.

Більшість цих сил прибула в 1776 році, і багато з них брали участь у кампанії, в результаті якої американську армію було відкинуто з Квебеку.

Загалом у розпорядженні Бергойна було 7000 осіб.

Облога

30 червня передовий корпус Фрейзера підійшов на три милі до форту, а решта армії слідувала за ним. 1 липня генерал Бергойн розташував свою армію навколо форту: крило Філліпса підійшло до фортеці із західного боку, а крило Фрідріха Рідзеля — зі східного. Британці увійшли до зони досяжності вогню гармат форту, і американці почали обстріл, однак без відчутного результату. Індіанці захопили в полон кількох американських військовиків, які розповіли, що гарнізон готовий чинити завзятий опір. 2 липня люди Філліпса підійшли ближче і зайняли висоту Маунт-Гоуп в 1000 метрах на північний захід від основного форту. Вони атакували найближчу американську позицію, вбивши одного офіцера, чотирьох рядових і поранивши 11 людей. Згодом сторони два дні вели артилерійську дуель, але втрати були незначні.

У цей час генерал Скайлер перебував в Олбані, звідки писав листи генералу Вашингтону, зокрема, він переслав йому листа від Сент-Клера від 25 червня, в якому генерал писав, що змушений буде залишити старий форт і відступити на висоту Маунт-Індепенденс, хоча його, напевно, виб'ють і звідти. Вашингтон, нарешті, поступився його проханням і направив до форту бригаду «Я не бачу причин думати, — писав він, — що Тікондерога може потрапити до рук ворога найближчим часом, навіть якщо той збере всю свою армію». Вашингтон навіть сподівався, що Сент-Клер зможе контратакувати, якщо підвернеться слушний момент.