Іван Георгійович Айвазов (13 лютого 1872, Маріуполь, Російська імперія — 17 грудня 1964, Павлоград, СРСР) — православний місіонер, богослов і публіцист.

Біографія Народився Іван Айвазов в сім'ї матроса, в місті Маріуполь Катеринославської губернії.

Навчався в Катеринославській духовній семінарії. У 1898 році закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я.

Із 1899 по 1912 рік служив єпархіальним місіонером у Тамбовській, Катеринославській, Харківській та Московській єпархіях. У 1912 році отримав звання магістра богослов'я та перейшов на посаду місіонера в Петербурзьку єпархію. Викладав у Московській та Санкт-Петербурзькій духовних академіях.

Брав активну участь у монархічному русі, був членом Російських зборів, виступав із доповідями релігійного та суспільно-політичного змісту. Був одним із найближчих сподвижників протоієрея Іоанна Восторгова, перебував у правлінні Братства Воскресіння Христового. Брав участь в організації та діяльності монархічних з'їздів, таких як «Четвертий Всеросійський з'їзд об'єднаного російського народу», «Перший Всеросійський з'їзд представників Союзу правого друку», «З'їзд російських людей» (1909 року), «Петроградська нарада монархістів».

Працював редактором та співробітником журналу «Голос Церкви», також співпрацював з журналами «Душеполезное чтение», «Миссионерское обозрение», «Миссионерский противомусульманский сборник», «Церковный вестник», «Вера и разум», «Голос истины». Написав безліч публікацій та творів за темами місіонерства та викриття сектантів (хлистів, духоборів, молокан, баптистів та інших).

У 1918 році був призначений місіонером-проповідником Московської єпархії. Декілька разів піддавався арештам, у 1928 році був на три роки відправлений на заслання в Йошкар-Олу з конфіскацією бібліотеки.

У 1933 році оселився в Павлограді, у 40-ві та 50-ті роки друкувався в «Журнале Московской патриархии».

Помер 17 грудня 1964 року в місті Павлоград, Дніпропетровської області.

10 жовтня 1995 року реабілітований прокуратурою Ленінграда.

Бібліографія Всемирная задача христианства. Христианское самодержавие. СПб., 1905. Русское сектантство . Харьков, 1906. К диссертации Д. Г. Коновалова: «Религиозный экстаз в русском мистическом сектантстве» . М., 1909. Московские сектанты и московские братцы. М., 1909. Беседа с сектантами о субботе и воскресном дне . М., 1910. Проблема свободы в философии Канта / И. Г. Айвазов. — Москва: Книгоиздательство «Верность», 1910. — 31 с. Власть Всероссийского Царя. М., 1912. Законодательство по церковным делам в царствование императора Александра III-го . М., 1913. Религиозные скитания русской интеллигенции нашего времени . М., 1913. Как вести с заблуждающимися прения о вере (Миссионерская методика). 1915. Материалы для исследования русских мистических сект. 1916. Вып. 1. Т. 1—-3. О соединении Церквей // ЖМП. 1945. № 5. Краеугольный камень Церкви Христовой // ЖМП. 1947. № 6. Догмат искупления // ЖМП. 1952. № 1. О почитании Креста Господня // ЖМП. 1957. № 3. Материалы для исследования русских мистических сект. Выпуск 1. Христовщина. Том 1. — 1915 Материалы для исследования русских мистических сект. Выпуск 1. Христовщина. Том 2. — 1915 Материалы для исследования секты скопцов. — 1916

Примітки

Література Некролог // ЖМП. 1965. № 4. Федорович Я. Анализ противосектантских трудов И. Г. Айвазова, прот. Д. Боголюбова и И. К. Перетрухина: Курс. соч. / МДА. Загорск, 1980. Новые материалы о преследованиях за веру в Советской России // ЦИВ. 1999. № 2—3. С. 33—34, 152.

Посилання Біографія в «Великій енциклопедії російського народу» Стаття в «Православній енциклопедії»