Гера́сим Бори́сович Капло́нський, у різних джерелах також згадується як Ера́зм Капло́нський, Каплу́нський, Каплуно́вський, Борисе́нко (невідомо — 1664, невідомо) — український козацький військовий і політичний діяч доби Гетьманщини, полководець, дипломат, чигиринський полковник (1659) і генеральний писар Війська Запорозького (1663).
Життєпис
Про життя полковника Герасима Каплонського відомо вкрай мало.
Як зазначає Юрій Мицик, майбутній полковник народився не пізніше 1636 року. Він походив із православної шляхетської родини, завдяки чому зумів здобути добру освіту.
Перша згадка про Каплонського датується листопадом 1657 року, коли до Чигирина прибув царський посланець Дмитро Рогозін із грамотою до гетьмана Виговського, яку останній доручив читати саме Каплонському, що служив підписком у Генеральній військовій канцелярії.
У 1658 році, коли Іван Богун не зміг здобути Полтаву, яку обороняли антигетьманські війська Мартина Пушкаря, Виговський відправив юного Каплонського до царського боярина Хитрово з метою налагодження контактів із московськими елітами. Того ж року майбутній чигиринський полковник брав активну участь у підготовці Гадяцького договору, особисто їздив разом із Павлом Тетерею та Іваном Ковалевським до польського табору Яна ІІ Казимира під Торунем для узгодження пунктів майбутньої угоди.
У вересні 1658 року прибічники Виговського схопили одного з лідерів антигетьманського повстання Якова Барабаша та дізналися про активну підтримку заколотників з боку Москви. Тоді ж Каплонський вирушив разом із Юрієм Немиричем до московського посланця Івана Кікіна для висловлення протесту та вимоги припинити втручання у внутрішні справи Гетьманщини. Після безуспішних переговорів Герасим повернувся до Чигирина й отримав нове завдання від гетьмана — доставити польському королеві листа на підтвердження готовності уряду Виговського до укладення Гадяцького договору за умови перетворення козацької України на рівноправного члена нової союзної держави.
Навесні 1659 року Каплонський здобув пернач чигиринського полковника. Перед цим він певний час, імовірно, обіймав уряд чигиринського полкового писаря.
Після початку війни з Московією Каплонський продовжив підтримувати Івана Виговського та брав активну участь у бойових діях. Із листа гетьмана, написаного в серпні 1659 року під Яготином, дізнаємося, що чигиринському полковникові вдалося успішно обложити під Говтвою московські війська та козаків Івана Силки, який став на бік царя. Приблизно в той самий час кримський хан Мухамед Ґірей IV написав з Говтви два листи до полтавського полковника Кирика Пушкаренка, схиляючи останнього приєднатися до військ Івана Виговського. Він радив відправити двох своїх послів до «Каплонського, полковника чигиринського», а той мав переслати їх до хана для здійснення взаємної присяги.
Разом зі своїм полком Каплонський брав участь у легендарній Конотопській битві, яка завершилася майже повним знищенням військ князя Трубецького та повстанців Івана Безпалого. Після цього полковник вирушив із військом до Полтави, що встигла стати головним осередком антигетьманських сил. Лише прибувши під стіни міста, він разом з ігуменом Єпіфанієм зміг переконати полковника Пушкаренка перейти на бік Виговського. Проте незадоволена таким розвитком подій старшина заарештувала Пушкаренка та обрала собі нового полковника — Федора Жученка. Усвідомивши марність своїх дій, Каплонський вирушив до Говтви, а звідти — на Правобережжя.
У червні 1659 року Каплонського було нобілітовано разом із братами польським королем.
На козацькій раді під Германівкою Каплонський склав пернач полковника.
За правління Юрія Хмельницького він виконував різні дипломатичні доручення, разом із гетьманом брав участь у битві під Чудновом та від імені неписьменної козацької старшини власноруч засвідчив Слободищенський трактат.
У липні 1661 року Каплонський отримав від короля підтвердження довічного права на млин у селі Гордашів, а також дістав у спадкове володіння села Мошурів і Нерубайку та містечко Торговицю.
1662 року разом із Григорієм Гуляницьким, Іваном Креховецьким і Василем Глосинським клопотав перед Сеймом у Варшаві про повернення православним вірянам церков, захоплених уніатами.
1663 року Каплонський обійняв посаду генерального писаря в уряді правобережного гетьмана Павла Тетері, згодом їздив із дипломатичною місією до короля в Чернівці. 1664 року став писарем Генерального військового суду.
Коли Умань повстала проти Тетері, гетьман відправ саме Каплонського вмовляти уманців скласти зброю, проте ті його заарештували («а Умонь де... от Тетери заперлася, и Тетеря де послал уговаривать Каплонского с товарищи, и их де... умонцы переймав перековали»). З часом його звільнили й він брав участь у поході польських військ на Лівобережжя.
У лютому 1665 року король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир передав Торговицю у власність фелінському старості Олександру Вольфу, що опосередковано свідчить про передчасну смерть Герасима Каплонського.
Примітки
Джерела Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Чигиринський полк // Гілея: науковий вісник. — №35. — 2010. Крикун М., Кулаковський П. У згасаючому світлі Гадяча: козацька інструкція на сейм 1662 року // Вісник Львівського університету. Серія історична. Спецвипуск. — 2019-2021.