Сарайська архієпархія (лат. Dioecesis Sarayensis) - резиденція католицької церкви в Золотій Орді.
Історія Сарай-Бату — важливий торговий центр у нижній течії Волги, заснований в 1240 р., був столицею Монгольського ханства Золотої Орди. Місто було однією з обов’язкових зупинок для західних купців і мандрівників, яким доводилося їхати до Середньої Азії та Китаю.
Традиційно монголи загалом були толерантними до християнської релігіїJean-Paul Roux, La tolérance religieuse dans les Empires turco-mongols, in Revue de l'histoire des religions, vol. 203, n°2 (1986), pp. 131-168., політика «диктувалась усвідомленням економічного значення християн».Lorenzo Pubblici, , Firenze University Press, 2007, p. 188. Наприклад, присутність православного єпископа в столиці Сараї засвідчена з 1280 року. У степах Поволжжя та Середньої Азії, скрізь, де домінували татари, з нічого виникли латинські єпархії: Солтанійська, Нахічеванська, Кумучська (Montis Caspiorum), Самаркандська (Semiscantensis), Армалехська, Урганджська та інші. Домініканський і францисканський ордени направили на ці землі велику кількість місіонерів і було зведено кілька жіночих монастирів.
У цьому контексті ми також знаходимо Престол Сараю, з якого відомі чотири єпископи. Перший — францисканець Стефан, призначений Папою Іваном XXII у 1321 році. Його змінюють Томмазо та Альберто. Останнім єпископом є Косма, який приблизно в 1369 році був переведений у віддалену резиденцію Ханбалик, столицю Китаю, але 11 березня 1370 року ми знаходимо його знову призначеним на кафедру Сараю. Це можна пояснити тим, що в ці роки династія Юань поступилася місцем китайській династії Мін, менш толерантній до християн і іноземців взагалі.Archivio Storico Italiano. Deputazione toscana di storia patria, Terza serie, tomo XXIV, 1876, p. 491
У своєму першому томі Le christianisme en Chine, en Tartarie et au ThibetVolume 1, Parigi 1857, pp. 434-442. місіонер-лазарист Еваріст Гук розповідає про відступництво францисканського брата Стефана Сарайського, про його покаяння та мученицьку смерть у 1334 році.
У провінціалах XIV століття Сарай згадується як митрополича кафедра, зведена в 1362 році.Jean Richard, Évêchés titulaires et missionnaires dans le Provinciale romanae ecclesiae, in Mélanges d'archéologie et d'histoire, 61 (1949), p. 234. Відома лише одна суфраганна єпархія, Анапа (Dioecesis Mappensis), на північно-східному узбережжі Чорного моря: у 1363 році Папа Урбан V доручив єпископу Томасу (пізніше архієпископу Солтанії) вирішувати суперечку між архієпископами Саража і Матреги про територіальне розмежування відповідних суфраганів Тани та Анапи.Jean Richard, La papauté et les missions catholiques en Orient au moyen âge, in Mélanges d'archéologie et d'histoire, vol. 58 (1941), p. 264.
Після 1370 року єпископи більше не відомі. Доля архієпархії невизначена; імовірно, що це місце не пережило прибуття Тамерлана і руйнування Сараю в 1395 році.
Хронотаксис єпископів
Стефан, OFM † (1321 - ?) Тома † (близько 1351 - ? помер) Альберто Блудоні, OFM † (24 травня 1357 р. - ? помер) Косма, OFM † (17 червня 1362 - близько 1369 призначений архієпископом Ханбалика) Косма, OFM † (11 березня 1370 р. - ?) (вдруге)
Примітки
Бібліографія
Pius Bonifacius Gams, Series episcoporum Ecclesiae Catholicae, Leipzig, 1931, p. 432 Konrad Eubel, Hierarchia Catholica Medii Aevi, vol. 1 Archiviato il 9 luglio 2019 in Internet Archive., p. 434