Па́фос, або па́тос ( — відчуття, емоція), також пате́тика — риторична категорія, що відповідає стилю поведінки, манери чи способу передавання відчуттів, які характеризуються емоційним піднесенням, натхненням.
Пафос — це стан душевного збудження, почуття піднесеності, натхнення та зовнішній прояв такого почуття. Синонімами до слова «пафос» є патетика, ентузіазм, натхнення, екзальтація тощо.
Буває також фальшивий пафос, коли в людини надмірно піднесенний тон мови і вона вдає запал, який насправді відсутній.
Категорію вперше повністю розробив Арістотель, який поряд із пафосом виділяв такі елементи риторики, як етос і логос. В трактуванні Арістотеля, пафос є прийомом, за якого естетика оповідання передається через трагедію героя, його страждання й емоції глядачів у відповідь.
У своїх працях Гегель розширив поняття пафосу, включаючи до нього не лише трагічну, а й урочисту піднесену естетику, загальний настрій твору. До пафосу традиційно вдаються автори од, епосів, трагедій.
Почали виділяти такий пафос: героїчний, трагічний, романтичний, сентиментальний, сатиричний.
Примітки
Джерела
В. М. Лесин, О. С. Пулинець Словник літературознавчих термінів.
Посилання
.