Закон про Європейські Співтовариства 1972 року (c 68), також відомий як ЗЄП 1972 року, — був актом парламенту Сполученого Королівства, який передбачав правове положення про приєднання Сполученого Королівства до трьох Європейських СпівтовариствЄвропейське економічне співтовариство (ЄЕС, «Спільний ринок»), Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) і Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄОВС, яке припинило існування в 2002 році); ЄЕС і ЄСВС згодом стали Європейським Союзом. Закон також включив право Співтовариства (пізніше право Європейського Союзу) у внутрішнє законодавство Сполученого Королівства та його , його договори, регламенти та директиви разом із рішеннями Європейського суду та Митного союзу Співтовариства, Спільної сільськогосподарської політики (CAP) і Спільної рибальської політики (FCP).

Договір про приєднання був підписаний тодішнім консервативним прем’єр-міністром Едвардом Гітом і тодішнім президентом Європейської комісії Франко Марією Мальфатті в Брюсселі 22 січня 1972 року; приєднання Сполученого Королівства до Співтовариств як країни-члена було згодом ратифіковано за допомогою Закону, який набув повної юридичної сили з 1 січня 1973 року.

Відповідно до Закону, право Співтовариства (згодом право Європейського Союзу) стало обов’язковим для всіх законів, прийнятих парламентом Сполученого Королівства (а також для децентралізованих адміністрацій Сполученого Королівства — Асамблеї Північної Ірландії, парламенту Шотландії та парламенту Уельсу (Сенедд Кімру), хоча жоден із них заклади, що існували на момент ухвалення Закону). Це був найважливіший конституційний статут, прийнятий урядом Гіта в 1970–1974 роках, і один із найважливіших конституційних актів Сполученого Королівства, коли-небудь прийнятих парламентом Сполученого Королівства.

На момент скасування Акт був суттєво змінений у порівнянні з його початковою формою, включаючи зміни, внесені Єдиним європейським актом, Маастрихтським договором, Амстердамським договором, Ніццьким договором і Лісабонським договором.

13 липня 2017 року тодішній міністр з питань Brexit Девід Девіс представив парламенту те, що стало Актом про вихід з Європейського Союзу (вихід), який передбачав скасування Акту 1972 року про «день виходу», який був визначений 29 березня 2019 року. 11 вечора (за лондонським часом, GMT), але пізніше рішенням ЄС було перенесено спочатку на 22 травня 2019 року або 12 квітня 2019 року, потім на 31 жовтня 2019 року, а потім знову на 31 січня 2020 року.

Закон було скасовано 31 січня 2020 року Законом про Європейський Союз (Вихід) 2018 року, хоча його дію було «збережено» відповідно до положень Закону Європейського Союзу (Про вихід) 2020 року. Це положення діяло з 31 січня 2020 року (коли Сполучене Королівство офіційно вийшло з Європейського Союзу) до кінця періоду імплементації Brexit 31 грудня 2020 року, коли «ощадливі» положення були автоматично скасовані.

Скасування цих останніх положень, що залишилися, припинило автоматичне включення до законодавства Сполученого Королівства всіх майбутніх законів ЄС (причому всі попередні закони ЄС було збережено та перенесено в законодавство Сполученого Королівства відповідно до Закону про Європейський Союз (вихід) 2018 року), а також більшості майбутніх рішень Суду ЄС. а також регламенти Митного Союзу Європейського Союзу, Єдиного Європейського Ринку, Спільної Сільськогосподарської Політики та Спільної Рибальської Політики, після 48 років у книзі статутів, поклавши кінець десятиліттям політичних дебатів і дискусій щодо конституційного значення Закон та його вплив на принцип парламентського суверенітету.

Передумови

Коли в 1958 році виникли Європейські співтовариства (ЄС), Сполучене Королівство вирішило залишитися осторонь і замість цього приєднатися до альтернативного блоку ЄАВТ. Майже відразу британський уряд пошкодував про своє рішення, і в 1961 році разом з Данією, Ірландією та Норвегією Сполучене Королівство подало заявку на приєднання до трьох Співтовариств. Однак президент Шарль де Голль вважав британське членство троянським конем для впливу США і наклав на нього вето; всі чотири заяви були призупинені. Чотири країни повторно подали свої заявки в 1967 році, і французьке вето було знято з Жоржа Помпіду, який змінив де Голля в 1969 році. У 1970 році відбулися переговори про приєднання між урядом Сполученого Королівства, очолюваним консервативним прем’єр-міністром Едвардом Гітом, Європейські співтовариства та різні європейські лідери. Незважаючи на розбіжності щодо CAP і відносин Сполученого Королівства з Співдружністю Націй, умови були узгоджені. У жовтні 1971 року, після тривалих шестиденних дебатів у Палаті громад щодо законопроєкту про принцип приєднання, депутати проголосували 356–244 за приєднання до ЄС.

Для того, щоб Договір набув чинності після вступу до Співтовариств 1 січня 1973 року, а також для того, щоб Сполучене Королівство прийняло інституції ЄЕС і законодавство Співтовариства, потрібен був парламентський акт. Лише через три дні після підписання Договору законопроєкт про Європейські співтовариства, що складається лише з 12 статей, був представлений Палаті громад Джеффрі Ріппоном. Почав діяти Акт про Європейські Співтовариства, і 22 січня 1972 року Едвард Гіт підписав у Брюсселі Договір про приєднання. Данія та Ірландія також приєдналися до Співтовариства в той же день, 1 січня 1973 року, що й Сполучене Королівство; норвезький народ відмовився від членства на референдумі в 1972 році.

Перше читання (палата громад) 26 січня 1972 року Джеффрі Ріппон, канцлер герцогства Ланкастер, представив законопроєкт про Європейські співтовариства в Палаті громад для першого читання.

Друге читання (палата громад) 17 лютого 1972 року Палата громад проголосувала за законопроєкт у другому читанні (309–301) із невеликим відривом після трьох днів інтенсивних дебатів. Безпосередньо перед голосуванням прем'єр-міністр Едвард Гіт аргументував свою правоту в дебатах такими словами.

Законопроєкт передано на розгляд комітету перед третім читанням.

Третє читання (палата громад) Під час цього обговорення в Палаті громад депутати відзначили, що уряд структурував законопроєкт про Європейські співтовариства таким чином, щоб парламент міг обговорювати технічні питання про те, як відбуватиметься введення в дію договору (як Сполучене Королівство приєднається до Європейських співтовариств), але не міг обговорювати сам договір про приєднання та засудив цю жертву суверенітетом парламенту бажанню уряду приєднатися до європейського проєкту.

13 липня 1972 року Палата громад проголосувала 301–284 за законопроєкт у третьому й останньому читанні перед тим, як передати його до Палати лордів. Перед тим, як відбулося голосування, Джеффрі Ріппон (який розробив законопроєкт) сперечався в Палаті громад безпосередньо перед голосуванням:

Потім законопроєкт перейшов до Палати лордів.

Королівська згода, ратифікація та набуття чинности Акт отримав королівську згоду 17 жовтня, а документ Сполученого Королівства про ратифікацію Договору про приєднання було передано на зберігання наступного дня уряду Італії (традиційний власник договорів Європейських Співтовариств), як того вимагає Договір. Оскільки Договір вказав дату набрання чинності 1 січня 1973 року (у статті 2), а Акт вказав лише «дату вступу» для своїх дій, Акт і Договір набули чинності 1 січня 1973 року, коли Сполучене Королівство офіційно стало державою-членом Європейські співтовариства (згодом Європейський Союз) разом з Данією та Республікою Ірландія.

Акт

Акт про Європейські Співтовариства був інструментом, за допомогою якого парламент Великої Британії вніс зміни, передбачені Договором про приєднання, за яким Сполучене Королівство приєдналася до Європейського Союзу (тоді відомого як Європейські Співтовариства). Акт, прийнятий у його первісному вигляді, був, зважаючи на його конституційне значення, напрочуд коротким і містив лише дванадцять пунктів.

Право співтовариства (право ЄС) Закон зробив історичне правове положення, включивши та обов’язкове право Співтовариства (згодом право Європейського Союзу) та рішення Європейського суду у внутрішнє законодавство Сполученого Королівства разом із його і його положення та директиви. Фактично це законодавство перетворило право Співтовариства (право ЄС) на іншу форму права Сполученого Королівства. Положення для цього були викладені в розділі 2, який гласить:2. Загальне виконання Договорів

(1) Усі такі права, повноваження, зобов’язання, обов’язки та обмеження, які час від часу створюються або виникають відповідно до Договорів, а також усі такі засоби правового захисту та процедури, які час від часу передбачені Договорами або згідно з Договорами, відповідно до Договори без подальшого введення в дію, яким надається юридична сила або використовуються у Сполученому Королівстві, повинні визнаватися та бути доступними в законі, а також виконуватись, дозволятися та дотримуватися відповідно ; а вираз «право Співтовариства, яке має позовну силу» та подібні вирази слід читати як посилання на те, до якого застосовується цей підрозділ.

(2) Відповідно до Додатку 2 до цього Закону, у будь-який час після його ухвалення Її Величність може наказом у Раді, а будь-який призначений міністр або департамент може постановити положення:

(а) з метою виконання будь-яких зобов’язань Сполученого Королівства перед Співтовариством або забезпечення виконання будь-яких таких зобов’язань, або забезпечення реалізації будь-яких прав, якими користується або має користуватись Сполучене Королівство згідно з або в силу Договорів; або(б) з метою розгляду питань, що виникають або пов’язані з будь-яким таким зобов’язанням чи правами, або набуттям чинності або час від часу виконанням підрозділу (1) вище;

і під час виконання будь-яких повноважень чи обов’язків, передбачених законом, включаючи будь-які повноваження давати вказівки чи приймати закони за допомогою наказів, правил, положень чи інших підлеглих документів, особа, на яку покладено повноваження чи обов’язки, може мати на увазі цілі Співтовариств і на будь-які подібні зобов'язання або права, як зазначено вище.

У цьому підрозділі «призначений міністр або департамент» означає такого міністра Корони або урядовий департамент, який може час від часу призначатися наказом у Раді щодо будь-якої справи або з будь-якою метою, але з урахуванням таких обмежень або умов (якщо такі є), як це може бути визначено наказом у Раді.Відповідно до розділу 2(2) урядові міністри Великої Британії дозволяли ухвалювати нормативні акти для транспонування Директив ЄС (тоді законодавство Співтовариства) та рішень Європейського Суду Справедливості в законодавство Великої Британії. Сам Договір говорить, що країни-члени погоджуватимуться з існуючими та майбутніми рішеннями Європейських Співтовариств. Суди Сполученого Королівства тлумачать Акт і Договір про приєднання як такі, що надають перевагу праву ЄС над внутрішнім законодавством Сполученого Королівства.

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) Закон узаконив приєднання Сполученого Королівства до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке на той час було основною міжнародною організацією трьох Співтовариств (більш відомого на той час як Спільний ринок), і включив свої правила та положення до внутрішнього права Сполученого Королівства.

Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) Закон закріпив приєднання Сполученого Королівства до Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) і включив його норми та норми до внутрішнього законодавства Сполученого Королівства.

Європейське співтовариство з атомної енергії (ЄАЕС або Євратом) Закон закріпив приєднання Сполученого Королівства до Європейського співтовариства з атомної енергії (ЄАЕС або Євратом) і включив його норми та норми до внутрішнього законодавства Сполученого Королівства.

Спільна аграрна політика