Пандемія коронавірусної хвороби 2019 спричинила серйозний вплив на політичну діяльність у всьому світі. Пандемія вплинула на урядові та політичні системи багатьох країн, спричинивши призупинення законодавчої діяльності, ізоляцію або смерть багатьох політиків, та перенесення виборів у зв'язку з імовірністю пришвидшення поширення хвороби. Пандемія спричинила також широкі дебати щодо політичних питань, таких як відносні переваги демократії та автократії , як держави реагують на кризові ситуації , спричинила виникнення політизації переконань щодо самої хвороби , та обговорення адекватності існуючих рамок міжнародного співробітництва. Крім того, у деяких випадках пандемія кинула кілька викликів демократії, що призвело до підриву та шкоди демократичним устроям суспільства.

Загальний вплив

Популярність лідерів Є докази того, що пандемія спочатку спричинила в багатьох країнах ефект «гуртування навколо прапора», причому рейтинг схвалення уряду між квітнем і липнем 2020 року зріс в Італії (+27 процентних пунктів), Німеччині (+11), Франції (+11) і Великій Британії. Це короткострокове зростання з часом стало менш вираженим, рейтинг схвалення часто змінювався через те, як кожна країна впоралася з пандемією; наприклад, у Великій Британії рейтинг схвалення знизився з 51 % у березні 2020 року до 41 % у липні 2021 року, тоді як у Франції за цей же період цей показник зріс з 27 % до 35 %.

У США схвалення президента Дональда Трампа впало на 6 пунктів, тоді як у губернаторів штатів схвалення зросло, зокрема зафіксовано підвищення на 55 пунктів для губернатора штату Нью-Йорк Ендрю Куомо, на 31 пункт для губернатора Північної Кароліни Роя Купера та на 30 пунктів для губернатора штату Мічиган Ґретхен Вітмер. Огляд опитувань до та за місяць після пандемії свідчить про те, що чинні уряди в усьому світі збільшували в середньому на 4,7 % свою підтримку, оскільки почався ефект «гуртування навколо прапора», а уряди, які пішли на переобрання під час пандемії здебільшого зберігали зазначене покращення підтримки аж до обрання.

В Ізраїлі коронавірусна хвороба розпочала швидко поширюватися після виборів у березні 2020 року. Чинний прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу не отримав достатньо місць для створення коаліції, і президентський мандат на формування коаліції отримав його суперник Бені Ґанц. Однак заходи боротьби з поширенням хвороби уряду Нетаньягу призвела до того, що його партія Лікуд досягла піку громадської підтримки (41-43 пункти під час першої хвилі пандемії у квітні-травні 2020 року), що підштовхнуло Ґанца попросити президента Ізраїлю передати мандат Нетаньяху, щоб останній міг сформувати і очолити новий уряд.

Надзвичайний стан Щонайменше у 84 країнах запроваджено надзвичайний стан унаслідок поширення хвороби, що викликало побоювання щодо зловживання владою. Організація «Репортери без кордонів» стверджувала, що внаслідок цього свободу преси обмежили 38 країн. Інші приклади включають заборону масових протестів, відкладення виборів або їх проведення, коли опозиція не може ефективно проводити кампанію, вибіркове застосування правил карантину щодо політичних опонентів, надання допомоги політичним прихильникам або зроблення козлом відпущення представника опозиції. Багато країн також запровадили широкомасштабні програми спостереження для відстеження контактів, що викликало занепокоєння щодо їх впливу на конфіденційність.

Права і свободи людини Незважаючи на те, що надзвичайні повноваження, запроваджені урядами з метою зупинити поширення пандемії, були зроблені в інтересах захисту громадського здоров'я та мінімізації ризику для економіки країн і життєво необхідних галузей, таких як охорона здоров'я, вони ненавмисно призвели до занепокоєння щодо прав людини та громадянських свобод. Реакція уряду на Філіппінах призвела до звинувачень урядових сил у насильницьких затриманнях, нападах і навіть вбивствах громадян, які порушували закони щодо карантинних обмежень. Жорстокі сутички між громадянами та озброєними представниками влади також спостерігалися в таких країнах, як Греція, Сполучені Штати Америки та Німеччина.

Права людини та громадянські свободи також опинилися під загрозою унаслідок застосування технологій цифрового стеження з боку кількох урядів, що призвело до занепокоєння щодо прав людини на приватне життя, свободу, вираження думок та вступу до об'єднань за інтересами. Уряд Еквадору запровадив нову систему відстеження GPS без відповідного законодавства про обробку даних, залишаючи дані користувачів відкритими та незахищеними. У Південній Кореї органи охорони здоров'я запустили додаток відстеження та пересування, який просив користувачів розкривати особисту інформацію, що викликало занепокоєння як щодо конфіденційності, так і щодо потенційної дискримінації. Крім того, під час пандемії велика кількість урядів країн обмежили право на свободу пересування, а 186 країн ухвалили запровадження обмеження на перетин кордону. У зв'язку з усіма перерахованими причинами триваюча дискримінація, з якою стикаються, зокрема, меншини, також є основною причиною соціально-економічних факторів, які вплинули на свободи та права найбільш уразливих верств населення.

Демократія Згідно зі звітом Freedom House за 2020 рік, «пандемія COVID-19 спричинила кризу для демократії в усьому світі». Пандемія COVID-19 відкрила прогалини в демократичних засобах дії, переважно через серйозні практичні та матеріально-технічні збої, спричинені пандемією і подальшими карантинними обмеженнями. По всьому світу уряди не мали іншого вибору, окрім як призупинити, скасувати або відкласти численні демократичні вибори як на національному, так і на місцевому рівні. У звіті «Freedom House» за 2020 рік також висвітлено різноманітні реакції, пов'язані з неправильною поведінкою уряду під час пандемії всупереч інтересам громадян, зокрема, заперечення існування COVID-19 у Туркменістані та Нікарагуа та пропаганда небезпечних або недоведених методів лікування в Бразилії і Танзанії. Ці порушення також пов'язано з факторами, які послабились під час пандемії, зокрема захист від зловживань владою, захист вразливих груп, прозорість і боротьба з корупцією, вільні засоби масової інформації та вираження думок, а також вибори, які заслуговують на довіру. На думку видання «Newsweek», оскільки уряди були наділені безпрецедентними повноваженнями щодо захисту здоров'я громадян, навіть найсильніші демократії не змогли захистити себе від зловживання владою. Стаття в журналі «Democratic Theory» коментує, що побічний ефект COVID-19 матиме «довгостроковий вплив на усталені демократії в усьому світі». Частиною цього довгострокового ефекту є зростання поширеності демократичного відступу; хоча пропорційні відповіді на пандемію у всьому світі необхідні, надмірні заходи під дією зловживань викликають занепокоєння, що демократія занепадає в усьому світі, а не лише в країнах, де вона вже нестабільна.

Свобода ЗМІ Свобода засобів масової інформації також зазнала значного впливу в багатьох формах під час пандемії COVID-19. З поширенням хвороби та подальшими урядовими заходами, спрямованими на стримування заворушень у багатьох країнах, уряди багатьох країн запровадили нові обмеження на засоби масової інформації, щоб спробувати запобігти поширенню дезінформації, поганому представленню урядів та їхніх країн, та у багатьох випадках від витоку в зовнішній світ дійсної інформації про перебіг епідемії.

Уряд Китаю намагався контролювати опис поширення епідемії в світі відносно свого початкового небажання та неспроможності стримати початковий спалах хвороби, та піддав цензурі мільйони фрагментів контенту, що містив понад 2 тисячі ключових слів, пов'язаних із пандемією, на провідній комунікаційній платформі WeChat і платформі для трансляції в прямому ефірі YY. Крім того, такі країни, як Бангладеш і Єгипет, заблокували міжнародні новинні видання у своїх відповідних Інтернет-системах під виглядом поширення неправдивої інформації. Це позбавлення засобів масової інформації можливості критикувати уряди є порушенням свободи вираження поглядів відповідно до статті 19 Загальної декларації прав людини. Ці обмеження дозволили легше переслідувати засоби масової інформації та ув'язнювати журналістів, часто несправедливо та свавільно.

Політичний дискурс Абюлоф, Ле Пенне та Пу проаналізували публічний дискурс за допомогою корпусу NOW (Новини в Інтернеті) та Google Trends. Їхні висновки вказують на те, що у 2020 році в усьому світі різко зросла думка про «смерть» і «смертність». Вони також виявили, що слова, які найбільше асоціюються з цією захворюваністю з 2004 року, це «Covid» і «коронавірус», і що подібні тенденції спостерігаються в різних мовах. Вони стверджують, що це зростання зумовлене як самою пандемією, так і пандемічною політикою — політики масово підживлюють, використовують і зловживають екзистенціальною тривогою.

В іншому аналізі дискурсу промов Дональда Трампа та Жаїра Болсонару про пандемію показано, що ідеологічна поляризація є найчастішою стратегією, що свідчить про те, що політичний дискурс може бути потенційним джерелом суспільних маніпуляцій. Дослідження промов 20 голів урядів у всьому світі під час пандемії показало, що жінки частіше говорили про вплив пандемії на людину, тоді як чоловіки підкреслювали метафори війни, щоб описати пандемію COVID-19 та свою реакцію.

Вплив на міжнародні відносини

Європейський Союз Прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес заявив, що «якщо ми зараз не запропонуємо єдину, потужну та ефективну відповідь на цю економічну кризу, то не тільки вплив буде сильнішим, але й наслідки триватимуть довше, і ми поставимо під загрозу весь європейський проєкт», а прем'єр-міністр Італії Джузеппе Конте висловився, що «весь європейський проєкт ризикує втратити сенс існування в очах наших громадян». З 4 по 19 березня 2020 року Німеччина заборонила експорт засобів індивідуального захисту, а Франція також обмежила експорт медичного обладнання, що викликало критику з боку офіційних осіб ЄС, які закликали до солідарності. Багато країн Шенгенської зони закрили свої кордони, щоб зупинити поширення хвороби.

Спільно випущені облігації Дискусії щодо того, як реагувати на епідемію та її економічні наслідки, спричинили суперечки між державами-членами ЄС з Північної та Південної Європи, що нагадує дебати щодо європейської боргової кризи 2010-х років. 25 березня 9 країн ЄС — Італія, Франція, Бельгія, Греція, Португалія, Іспанія, Ірландія, Словенія та Люксембург — закликали до випуску «коронаоблігацій» (тип єврооблігацій), щоб допомогти країнам ЄС оговтатися від епідемії. У їх спільному листі зазначалось: «Доводи для такого спільного інструменту є сильними, оскільки всі ми стикаємося з симетричним зовнішнім шоком». Низка країн Європи, зокрема Німеччина, Австрія, Фінляндія та Нідерланди, виступили проти випуску спільних боргових зобов'язань, побоюючись, що їм доведеться повертати їх у разі дефолту. Натомість вони запропонували, щоб країни зверталися за кредитами до Європейського стабілізаційного механізму. Коронаоблігації обговорювалися 26 березня 2020 року на засіданні Європейської ради, яке затягнулося на 3 години довше, ніж очікувалося, внаслідок «емоційної» реакції прем'єр-міністрів Іспанії та Італії. Президент Європейської ради Шарль Мішель і голова Європейського центрального банку Крістін Лагард закликали ЄС розглянути питання про випуск спільних боргових облігацій. На відміну від європейської боргової кризи, частково спричиненої постраждалими країнами, південноєвропейські країни не спричинили пандемію коронавірусу, що усуває заклик до національної відповідальності.

Громадянські свободи