Марсельське вбивство

Марсельське вбивство () було здійснено 9 жовтня 1934 року в Марселі, Франція. Це одне з найкраще організованих вбивств у 20-му столітті, яке багато в чому спричинило перелом у міжнародних відносинах і ознаменувало початок діяльності, яка стала вступом до Другої світової війни.

Виконавцем замаху був Владо Черноземський, член Внутрішньої македонської революційної організації«Povijest Nezavisne Države Hrvatske», Drugo dopunjeno izdanje, (Naklada P.I.P. Pavičić, Zagreb, 2002.), ISBN 953-6308-39-8.Povijest Jugoslavije : 1918—1991 : hrvatski pogled, 1998. Naklada Paviĉiĉ, Hrvoje Matković. Під час нападу загинув король Югославії Олександра I Карагеоргієвича та міністр закордонних справ Франції Луї Барту, а також смертельно було поранено ще чотирьох людей, включаючи самого нападника.

Черноземський покинув Болгарію влітку 1932 року за наказом ВМРО, і його подальше місцезнаходження було невідоме. Ймовірно, відтоді почалася підготовка до вбивства короля. Безпосередніми спільниками терориста ВМРО у виконанні замаху були члени усташської організації Мійо Крал, Іван Раїч і Звонимир Поспішил, а безпосереднім керівником акції був один із лідерів цієї хорватської організації Еуген Кватерник. Останні приготування до вбивства почалися в Швейцарії в кінці вересня 1934 року.

Суд засудив Звонимира Поспішіла, Мійо Краля та Івана Раїча до довічного ув'язнення з примусовими роботами за участь у вбивстві. Заочно також було винесено смертну кару щодо лідерів усташської організації Анте Павелича та Євгена Кватерніка, що мало задовольнити та заспокоїти югославські державно-політичні кола.

Вбивство короля Олександра Карагеоргієвича стало найгучнішим з усіх вбивств, які вчинила ВМРО в період між двома світовими війнами.

Передумови

ВМРО та Устаська організація

19 травня 1934 року новий уряд Болгарії на чолі з Кімоном Георгієвим законодавчо заборонив існування ВМРО Івана Михайлова, після чого вся її організаційна мережа на території Болгарії була розпущенаПетър Петров, «Македония. История и политическа съдба», том II, Издателство «Знание», София. (1998). стр. 140.–141.. Більшість її членів були заарештовані болгарською владою, а Михайлов разом зі своєю дружиною Менчою Карнічевою та своїм соратником Петаром Ацевом втік з країни до Туреччини. З розпуском ВМРО вважалося, особливо в політичних колах Королівства Югославії, що терористична діяльність цієї організації припиниться, але це не справдилось.

За кілька років до свого розпуску та після нього ВМРО зв'язалася з деякими організаціями та рухами в самій Югославії, що боролися проти її конституційного устрою та за відокремлення територій і утворення незалежних державHrvatska u Jugoslaviji , Приступљено 12. 4. 2013..

З цією метою 20 квітня 1929 року, як запрошені гості Національного комітету македонських братств, до Болгарії прибули лідери організації усташів з Хорватії, д-р Анте Павелич і Густав Перчец, і там з керівництвом ВМРО обговорювалася спільна боротьба проти великосербської гегемонії в Королівстві Югославія. Після цієї зустрічі, на якій була прийнята Декларація про створення незалежної Македонії та ХорватіїIvan Vanča Mihajlov: makedonski revolucionar uskraćen za domovinu i korijene , Приступљено 12. 4. 2013., влада Белграда засудила Павелича та Перчеця до страти і вони змушені були піти у підпілля.

Одночасно македонська та хорватська емігрантські організації в Америці досягли згоди про співпрацю для спільної боротьби проти великосербського режиму в Югославії. У Женеві знову відбулася зустріч Анте Павелича та Івана Михайлова, на якій, окрім розмов про продовження співпраці, Павелич запропонував вбити югославського короля Олександра Карагеоргієвича у співпраці з організацією усташів та ВМРО, на що Михайлов висловив стриманість.

У 1930 році за сприяння Анте Павелича в арсенал ВМРО надійшло 1000 автоматичних рушниць, які були закуплені на заводі «Генріх Фольмер». В свою чергу, ВМРО направило в розпорядження спеціаліста з використання та поводження з вибуховими речовинами. Організація Усташів та Кирил Дрангов пішли як інструктори терористів-усташів у їхній тренувальний табір, який був створений в Янка-Пусті в Угорщині в 1931 році. Співпраця між двома організаціями продовжилася тим, що 12 лютого 1933 року в місті Горна Джумая на Великій раді македонської еміграції було висунуте гасло створення незалежної Македонії, а депутат від устаської еміграції Марко Дошен також виступив на підтримку цієї ідеї.

Міжнародна політична ситуація

Різні європейські держави мали свої власні інтереси і по-своєму хотіли використати ревізіоністські вимоги, спрямовані проти держав і територій Королівства Югославії. Франція, як одна з великих європейських держав, підтримала створення так званої Малої Антанти, до складу якої входили Югославія, Румунія та Чехословаччина, оскільки була зацікавлена у збереженні кордонів Балкан, визначених Версальською мирною конференцією у 1919 році. З таким же наміром Франція також підтримала створення Балканського пакту 9 лютого 1934 року між Югославією, Румунією, Грецією та Туреччиною, головним завданням якого сторони взаємно гарантували непорушність своїх кордонів.

На противагу інтересам Франції щодо незмінності кордонів на Балканах стояли тенденції європейських держав, які вважали, що настав час, коли слід провести нові європейські кордони. Особливо такий інтерес виявляли Німеччина та Італія, де в 20-30-х роках було встановлено фашистський уряд. Апетити Німеччини були особливо великими з приходом до влади Адольфа Гітлера в 1933 році, який був особливо зацікавлений у витісненні французького впливу з Балкан і особливо з Югославії.

Водночас Італія як сусідня з Югославією країна також була зацікавлена у зміні кордонів за рахунок свого сусіда. Територіальні претензії фашистського уряду в Італії були спрямовані на Далмацію, все узбережжя Адріатичного моря, півострів Істрія та Юліанську Країну, а югославсько-італійські інтереси також стикалися щодо Албанії.

Італія, на відміну від Німеччини, намагалася нейтралізувати вплив Франції в Югославії шляхом поліпшення відносин між двома країнами, що спочатку вдалося, але згодом відносини охолонули, оскільки Італія дозволила створити на своїй території тренувальні табори усташів, що боролись проти територіальної цілісності Югославії. Німеччина, зі свого боку, на початку 1934 року зуміла поліпшити відносини з Югославією, що було мотивовано спробами Німеччини розірвати Малу Антанту та Балканський пакт, який був перешкодою для домінування Німеччини на Балканах.

Через це вплив Франції в Югославії знаходився під дедалі більшою загрозою, що призвело до спроб французької дипломатії поновити відносини між Белградом і Парижем..

Ці спроби поліпшити позиції Франції в Югославії змусили Німеччину та Італію, які чинили опір і допомагали організаціям, які боролися проти югославського державного та конституційного ладу, особливо ВМРО та організації усташів, активізувати сили, які б завдали удару таким зусиллям. Такими були міжнародні відносини напередодні оголошеного візиту югославського короля Олександра І до Франції, запланованого на жовтень 1934 року.

Вбивство

Підготовка

Черноземський покинув Болгарію влітку 1932 року за наказом ВМРО, і його місцезнаходження було невідоме. Ймовірно, відтоді почалася підготовка до вбивства короля Олександра.

Відповідно до наклейки, яка була знайдена на його багажі з угорського міста Печ, вважалося, що він перебував на території Угорщини, але в якій частині, точно визначити не вдалося.

Згідно з інформацією, що надійшла з кіл, наближених до ВМРО, Владо Черноземський деякий час перебував в устаському тренувальному таборі для терористів у Янка-Пусті, де був інструктором зі стрільби. Зв'язок хорватської устаської організації з ВМРО підтвердив Анте Павелич, який також зазначив, що табори для підготовки терористів були відкриті в Угорщині, в Янка-Пусті, куди Владо Черноземскі приїхав як інструктор. Павелич зазначив, що такі табори планується відкрити і на території Англії, оскільки терористичні дії спрямовані не тільки проти Югославії та Франції.

Безпосередніми співавторами терориста ВМРО у виконанні замаху були члени організації усташів Мійо Крал, Іван Раїч і Звонимир Поспішіл, тоді як безпосереднім керівником акції був один із керівників цієї хорватської організації Еуген Дідо Кватерник. Останні приготування до вбивства почалися у Швейцарії наприкінці вересня 1934 року, коли група з п'яти осіб зібралася в готелі Saint Gotthard у Цюриху.

Потім група на чолі з Кватерником вирушила до Лозанни, де купила новий одяг для трьох усташів і Черноземського, після чого 29 вересня змовники перепливли на човні Женевське озеро на територію Франції. Тут група розділилася на дві частини, і для ще більшої секретності Кватерник роздав їм нові чехословацькі паспорти.

У Парижі до змовницької групи приєдналася одна людина, особу якої встановити не вдалося. Кватерник познайомив його з членами групи під ім'ям Петар, і він заселився в готель, де зупинився з чехословацьким паспортом на ім'я Яна Вудрачека, разом зі своєю дружиною Марією Вудрачек. Слідчі дії французької поліції показали, що особі було 45 років і вона добре володіє італійською мовою, на підставі чого були деякі твердження, що це, ймовірно, Анте Павелич. За іншими твердженнями, роль Павелича добре зіграв хорватський усташ Антун Година разом зі своєю дружиною. Деякий час Антун жив у Чикаго, де входив до гангстерської банди Аль Капоне та був спеціалістом із підробки документів.

6 жовтня група з семи осіб знову розділилася, оскільки Звонимир Поспішіл і Раїч отримали наказ виїхати до Версаля, а потім до Парижа, щоб чекати подальших інструкцій, так що після цього вони були повністю ізольовані і нічого не знали про подальший хід дій. З іншого боку, Кватерник разом з Черноземським і Кралем виїхав до Авіньйону, забезпечений револьверами та бомбами та новими чехословацькими паспортами. 7 жовтня вони прибули автобусом до Марселя, де Кватернік надав Георгієву та Кралю компас і карту міста.

8 жовтня особа з псевдонімом Петар (Ян Вудрачек), Кватерник, Георгієв-Черноземський і Крал вивчили маршрут, яким мав їхати король Олександр, і згідно з наказом Черноземський мав убити короля, а Мійо Крал отримав завдання підірвати бомбу в натовпі людей, щоб перший міг втекти. Отримавши останні інструкції, Еуген Кватерник покинув Францію ввечері 8 жовтня і наступного дня благополучно перебував у Швейцарії.

Вранці 9 жовтня, відібравши зброю у подружжя Вудрачек, Георгієв і Крал змішалися з людьми, які зібралися вітати югославського короля. За цей час таємничі Вудрачеки, які фактично були керівниками операції, зникли з міста, як і Кватерник, щоб забезпечити собі алібі після вбивства.

Офіційний візит короля Олександра до Франції

У жовтні 1934 року уряд Франції очікував прибуття короля Югославії Олександра І Карагеооргієвича з його першим офіційним візитом до Франції. 9 жовтня до порту міста Марселя прибув теплохід «Дубровник», який привіз високопоставлених гостей з Югославії«Политика», 5. окт. 1934, стр. 1.

Щоб надати події більшої урочистості, країна-господар подбала про те, щоб югославський пароплав супроводжували французькі військові кораблі, а в момент входу в марсельський порт пролунав салют.

Французька делегація піднялася на палубу югославського пароплава, який зустрічав короля Олександра. Югославського короля, одягненого в адміральський мундир, на березі зустрічав міністр закордонних справ Франції Луї Барту. Після офіційного вітання король Олександр сів у підготовлену для цього машину, поруч із ним сів міністр Барту, на одному з сидінь машини також сів генерал Жорж. В іншій машині їхали югославський міністр закордонних справ Єфтич і французький міністр П'єтрі, а за ними королівська свита та люди, які організовували прийом. Королева Югославії Марія, яка страждала від морської хвороби, поїхала до Франції поїздом.

Чутки про можливе вбивство