«Леда та лебідь» () — це втрачена картина Мікеланджело темперою на дерев'яній основі, створена в 1530 році; яка збереглася лише в копіях і варіантах. У творі зображено сцену із грецького міфу про «Леду та лебедя».

Історія

1512 року Альфонсо I д'Есте, герцог Феррарський, вирушив до Риму, щоб примиритися з папою Юлієм II, який відлучив його від церкви влітку 1510 року за союз із королем Франції Людовиком XII проти Венеційської республіки. Юлій пробачив його, і Альфонсо провів кілька днів у Римі, перш ніж повернутися до Феррари. 11 липня він відвідав Сікстинську капелу, де Мікеланджело завершував стелю. Він піднявся на риштування і мав довгу та захоплену розмову з Мікеланджело, який пообіцяв йому картину.

Замовлення не оформили офіційно аж до 1529 року, коли Мікеланджело мусив відвідати Феррару, щоб оглянути її міські стіни як «генерал-губернатор укріплень» Флорентійської республіки, готової до очікуваної імперської облоги. Тоді герцог нагадав про обіцянку Мікеланджело, і, згідно зі свідченнями Кондіві та Вазарі, митець створив роботу, повернувшись до Флоренції в серпні 1530 року, після падіння міста, можливо, використавши той час, який йому довелося переховуватися. Це була квадратна робота темперою, яка представляла Зевса (Юпітера) у вигляді лебедя, що кохається з Ледою, що лежить (на основі композиції з давньоримських гем і печаток), яйце, а також Кастора і Поллукса як дітей.

Картина була завершена до середини жовтня 1530 року, але посланець Альфонсо назвав її «дрібницею», тож Мікеланджело відмовився віддати роботу. Її та деякі підготовчі малюнки придбав пізніше (чи отримав у подарунок) Антоніо Міні, який і привіз їх до Франції в 1531 році. У 1533 році він продав картину Франциску I, який пізніше відправив її до палацу Фонтенбло. Подальша доля картини невідома: можливо її спалив міністр короля Людовика XIII, М. Денуайє (), за непристойністьMichel-Ange, in Abrégé de la vie des peintres, Roger de Piles, 1699., хоча є ймовірність, що наказ не виконали — близько 1740 року її бачив у поганому стані колекціонер П'єр-Жан Марієтт, за свідченнями якого картину відреставрував другорядний художник, і її відправили до Англії.

Ідея

На думку британського мистецтвознавця Джона Поуп-Геннессі, поза статуї «Ніч» (1526—1531), однієї із алегорій композиції надгробку Джуліано Медічі у капелі Медічі, походить із того ж римського саркофага, що й композиція «Леди та лебедя», і хоча сам саркофаг не зберігся, його задокументував малюнок XVI століттяJohn Pope-Hennessy, Il Cinquecento e il Barocco (1966), Feltrinelli, tomo I, p. 27, "precisamente a un sarcofago romano con una Leda, oggi scomparso, ma documentato da un disegno cinquecentesco".

За Джоном Аддінґтоном Сімондзом, британським істориком культури, Мікеланджело не цікавився концепціями пристойності чи моральності, йому було цікаво «(…) схопити центральний момент ситуації та підкреслити його значення за допомогою невичерпних засобів, якими він володів, щоб надати ідеї виразну форму»:

Копії Найраніша відома копія була зроблена Бенедетто Бене () у Ліоні, 1532 року. Її доля невідома.

Найвідоміша копія картини приписується Россо Фйорентіно та висить у Національній галереї в Лондоні, а інші — у Галереї старих майстрів (Дрезден), Берлінській картинній галереї і Музеї Коррер у Венеції. Музей Каза Буонарроті у Флоренції зберігає не тільки копію, але й підготовчий малюнок етюдів для голови Леди, який, як вважають дослідники, належить Мікеланджело. Є кілька відбитків, що копіюють цю роботу, найточнішою з яких вважається картина Ніколя Беатрізе, на якій також зображені Кастор і ПоллуксL'incisione di Beatrizet.

Виноски

Для подальшого читання Ettore Camesasca, Michelangelo pittore, Rizzoli, Milano 1966.

Посилання

Lucio Tasca Bordonaro, La Leda di Michelangelo, Bollettino d'Arte, 8, 1909

Джерела