Тунгусо-маньчжурські народи — етнолінгвістична група, утворена носіями тунгуських мов (або маньчжурсько-тунгуських мов). Вони походять із Сибіру та Північно-Східної Азії.
Тунгусо-маньчжурський тип поділяється на дві основні гілки: північну (евенську або тунгуську) і південну (чжурчжень — нанайці). Іноді визнається проміжна група (орочі — удеге).
Назва Назва Тунгусо-маньчжурський є штучною і належним чином стосується лише постульованої мовної групи (тунгусо-маньчжурські мови). Походить від російської (), російський екзонім евенків (евенки). Англійське використання тунгуської мови запровадив Фрідріх Макс Мюллер у 1850-х роках на основі попереднього використання німецької Генріхом Юлієм Клапротом. Також використовується альтернативний термін маньчжури-тунгуси ( «тунгусо-маньчжурський»).
Назва Тунгуска, область східного Сибіру, обмежена на заході Єнісеєм і на сході Тихим океаном, походить від тунгусів (евенків).The Languages of the Seat of War in the East, by Max Müller, 1855 Російське , ймовірно, взято від східнотюркських (букв. «дика свиня, кабан», від давньотюрк. ),Tungus. (n.d.) American Heritage® Dictionary of the English Language, Fifth Edition. (2011). Retrieved May 2, 2019 from https://www.thefreedictionary.com/Tungus хоча деякі вчені вважають за краще похідне від китайського слова (, «Східні варвари», див. «тунгуський»).Marie Antoinette Czaplicka, The Collected Works of M. A. Czap p. 88 Ця «випадкова схожість у сучасній вимові призвела до колись широко поширеного припущення, що мова східних ху була тунгуською. Однак у цієї теорії мало підґрунтя»Pulleyblank (1983), p. 452.
Історія Зазвичай припускають, що батьківщина тунгусів розташована в північно-східній Маньчжурії, десь поблизу Приамур'я.С. М. Широкогорова, Sergei Mikhailovich Shirokogorov Тунгусо-маньчжурська мовна сім'я об'єднана в основному з тюркською та монгольською мовами, що утворює запропоновану лінгвістичну область алтайських (або мікроалтайського) мов. Генетичні дані, зібрані в Ульчському районі, вказують на дату мікроалтайської експансії 3500 до н. е.
Тунгуська експансія до Сибіру витіснила корінні сибірські мови, які зараз об'єднані під терміном палеосибірські. Декілька теорій припускають, що паннонські авари Аварського каганату в Центральній, Східній і Південно-Східній Європі були тунгуського походження або частково тунгуського походження (як панівний клас).
Тунгуси на річці Амур, такі як удеге, ульчі та нанайці, перейняли китайський вплив у своїй релігії та одязі з китайськими драконами на церемоніальних шатах, сувоях і спіральних конструкціях масок птахів і чудовиськ, китайський Новий рік, використання шовку та бавовни, залізних каструль і опалення будинків з Китаю.
Маньчжури спочатку походили з Маньчжурії, яка зараз є північно-східним Китаєм і Далеким Сходом Росії. Після встановлення маньчжурської династії Цін у 17 столітті вони були майже повністю асимільовані мовою та культурою етнічного населення Китаю хань.
Південно-тунгуський маньчжурський осілий спосіб життя сильно відрізнявся від способу життя кочових мисливців-збирачів-фуражів їхніх більш північних тунгуських родичів, таких як варка, які покинули державу Цін, щоб спробувати змусити їх осісти й вести сільське господарство, як маньчжури.
У 17 столітті Московське царство поширювалося на схід через Сибір і на тунгуськомовні землі, що призвело до ранніх прикордонних сутичок із китайською династією Цін, що призвело до Нерчинського договору 1689 року. Перший опублікований опис тунгуського народу, який вийшов за межі Росії в решту Європи, був зроблений голландським мандрівником Ісааком Масса в 1612 році. Він передавав інформацію з російських звітів після перебування в Москві. Asia in the Making of Europe, Volume III: A Century of Advance. Book 4. By Donald F. Lach
Етнічні групи
«Тунгуси» (маньчжури-тунгуси) народи поділяються на дві основні гілки, північну і південну.
У південній гілці домінують маньчжури (історично чжурчжені). Китайські імператори Цін були маньчжурами, і маньчжурську групу значною мірою переклали на китайський (маньчжурська мова вмирає, станом на 2007 рік її носіями є 20 осібBradley, David. 2007. East and Southeast Asia. In R. E. Asher & Christopher Moseley (eds.), Atlas of the world's languages, 2nd edn., 159—209. London & New York: Routledge.).
Сибо, ймовірно, були тунгуськомовною частиною (монгольського) шивея і були завойовані розширенням маньчжурів (чжурчжень). Їхня мова взаємнозрозуміла з маньчжурською. Нанайці (голді) також походять від чжурчженів. Ороки (ульта) є відгалуженням нанайців. Іншими меншими групами, тісно пов'язаними з нанайцями, є ульчі, орочі та удеге. Удегейці проживають у Приморському і Хабаровському краях Російської Федерації.
Північну гілку переважно утворюють близькоспоріднені етнічні групи евенків (евенків) та евенів. (Евенки та евени також групуються як «евени». Їхні етноніми відрізняються лише іншим суфіксом — -n для евенів та -nkī для евенків; ендонімічно вони навіть використовують той самий прикметник для себе — ǝwǝdī, що означає «евен» евенською мовою та «евенкійський» евенкійською мовою.) Евенки живуть в Евенкійському автономному окрузі Росії, а також у багатьох частинах Східного Сибіру, особливо в Республіці Саха. Евени дуже тісно пов'язані з евенками мовою і культурою, і вони також населяють різні частини Східного Сибіру. Люди, які класифікують себе як евенки в російському переписі населення, як правило, живуть на заході та на півдні Східного Сибіру, тоді як люди, які класифікують себе як евени, як правило, живуть на сході та півночі Східного Сибіру, з деяким ступенем перекриття в середині (зокрема, в окремих районах Республіки Саха). Незначними етнічними групами також у північній гілці є негідальці та ороки. Ороки, солони і хамнігани населяють деякі частини провінції Хейлунцзян, Внутрішню Монголію та Монголію і можуть розглядатися як підгрупи евенкійської етнічної приналежності, хоча особливо солони та хамнігани тісно взаємодіяли з монгольськими народами (монголами, даурами, бурятами), і вони етнографічно досить відмінні від евенків у Росії.
Демографія
Популяційна генетика
Батьківський Гаплогрупи (значення у відсотках)НародМоваnC C-M217C-M48C-M86/M77C-M407OO-M122O-M119O-M268O-M176NN-TatN-P43R1aR1bQOthersReferenceЕвенки (Китай)Північні тунгусо-маньчжурські4143.943.9 -34.1 -36.624.42.49.82.44.90.02.44.90.09.80.0Hammer 2006Евенки (Китай)Північні тунгусо-маньчжурські2657.757.730.8 -0.034.623.17.73.80.03.8 - -0.00.00.0K-M9(xNO-M214, P-92R7)=3.8Xue 2006Евенки (Росія)Північні тунгусо-маньчжурські9568.468.4 -54.7 -0.00.00.00.00.018.916.82.11.10.04.2I1-P30=5.3J2-M172(xM12)=2.1Hammer 2006Евени (Росія)Північні тунгусо-маньчжурські3174.274.2 -61.3 -0.00.00.00.00.012.912.90.06.50.03.2I2a1-P37.2=3.2Hammer 2006Нанайці (Китай)Амурські тунгусо-маньчжурські4528.922.211.1 - -51.144.40.06.74.420.0 -17.80.00.00.00.0Xue 2006Маньчжури (Китай)Чжурчжень-манчжурські5226.926.9 -0.0 -57.738.53.89.63.85.80.00.01.9 -0.0R2a-M124=3.8R1-M173(xP25, M73, M269, SRY10831b)=1.9J-12f2(xM172)=1.9Hammer 2006Маньчжури (Китай)Чжурчжень-манчжурські3525.725.72.9 - -54.337.12.914.35.714.30.02.90.00.00.0DE-YAP(xE-SRY4064)=2.9K-M9(xNO-M214, P-92R7)=2.9Xue 2006Ороки (Китай)Північні тунгусо-маньчжурські2290.990.9 -68.2 -4.50.00.04.50.04.54.50.00.00.00.00.0Hammer 2006Ороки (Китай)Північні тунгусо-маньчжурські3161.361.341.9 - -29.019.40.06.50.06.50.06.50.00.00.0K-M9(xNO-M214, P-92R7)=3.2Xue 2006Ульчі (Росія)Амурські тунгусо-маньчжурські5269.269.234.626.90.015.411.51.91.9 -5.83.80.00.00.05.8I-P37=1.9 %J1-M267(xP58)=1.9 %Balanovska 2018E. V. Balanovska, Y. V. Bogunov, E. N. Kamenshikova, O. A. Balaganskaya, A. T. Agdzhoyan, A. A. Bogunova, R. A. Skhalyakho, I. E. Alborova, M. K. Zhabagin, S. M. Koshel, D. M. Daragan, E. B. Borisova, A. A. Galakhova, O. V. Maltceva, Kh. Kh. Mustafin, N. K. Yankovsky, and O. P. Balanovsky, «Demographic and Genetic Portraits of the Ulchi Population.» ISSN 1022-7954, Russian Journal of Genetics, 2018, Vol. 54, No. 10, pp. 1245—1253.Сибо (Китай)Джурджень-маньчжурські4126.826.84.9 - -36.626.87.32.42.417.14.90.00.0 - -J-12f2=7.3P-92R7(xR1a-SRY10831.2)=2.4DE-YAP(xE-SRY4064)=2.4BT-SRY10831.1(xC-M130, DE-YAP, J-12f2, K-M9)=2.4Xue 2006 Тунгуси тісно пов'язані з іншими народами Північної Азії та монголами. Основною гаплогрупою евенських народів (евенків, евенів, ороків і негідальців) є субклад C-M48 (і особливо його субклад C-M86) гаплогрупи C-M217. Окрім евенських народів, C-M86 також поширений серед монголів (165/426 = 38,7 % C-M77 у вибірці калмиків, 29/97 = 29,9 % C -M86 у зразку монголів із північно-західної Монголії,Natalia Balinova, Helen Post, Siiri Rootsi, et al. (2019), «Y-chromosomal analysis of clan structure of Kalmyks, the only European Mongol people, and their relationship to Oirat-Mongols of Inner Asia.» European Journal of Human Genetics https://doi.org/10.1038/s41431-019-0399-0 27/149 = 18,1 % C-M86 у зразку з Монголії), казахів (225/1294 = 17,39 % C-M86, з Y — ДНК, що належить до цієї клади, спостерігається в 58/76 = 76,3 % зразка Baiuly, 80/122 = 65,6 % зразка Alimuly та 30/86 = 34,9 % зразка Jetyru, три племені західного Казахстану, які спільно відомі як молодший/малий/кіші джуз або альшиниE. E. Ashirbekov, D. M. Botbaev, A. M. Belkozhaev, A. O. Abayldaev, A. S. Neupokoeva, J. E. Mukhataev, B. Alzhanuly, D. A. Sharafutdinova, D. D. Mukushkina, M. B. Rakhymgozhin, A. K. Khanseitova, S. A. Limborska, N. A. Aytkhozhina, «Distribution of Y-Chromosome Haplogroups of the Kazakh from the South Kazakhstan, Zhambyl, and Almaty Regions.» Reports of the National Academy of Sciences of the Republic of Kazakhstan, ISSN 2224-5227, Volume 6, Number 316 (2017), 85 — 95.), і ульчі (14/52 = 26,9 %). Гаплогрупа C Y-ДНК також є найпоширенішою гаплогрупою серед удегейців (12/20 = 60 % C-M48, 14/21 = 66,7 % C-RPS4Y711,cf. Han-Jun Jin, Ki-Cheol Kim, and Wook Kim, «Genetic Diversity of Two Haploid Markers in the Udegey Population From Southeastern Siberia.» American Journal of Physical Anthropology 142 : 303—313 (2010). 19/31 = 61,3 % C3*(xC3c, C3d) плюс 3/31 = 9,7 % C3c), але частота серед них субкладу C-M86 неясна.
Гаплогрупа N Y-ДНК також зустрічається серед евенкійських народів із різною частотою. Гаплогрупа N Y-ДНК у евенків басейну річки Єнісей і півострова Таймир найчастіше належить до субкладу N-P43, який вони поділяють переважно з самоїдськими та уграми Західного Сибіру. Гаплогрупа N у евенків, евенів і негідальців у Східному Сибіру (басейн річки Лени та частини на південь або схід від неї) належить переважно до субкладу N-Tat, гаплотипи якого вони часто поділяють або з якутами, або з бурятами.
Однак сучасні маньчжури демонструють відносно високу кількість гаплогрупи O2, яка поширена серед китайців хань. Дослідження маньчжурської популяції Ляонін показало, що вони мають тісний генетичний зв'язок і значний сигнал змішування з північними ханцями. Ляонінські маньчжури були сформовані з основного родового компонента, пов'язаного з селянами Хуанхе, і другорядного родового компонента, пов'язаного з стародавніми популяціями з басейну річки Амур чи інших. Таким чином, маньчжури були винятком із узгодженої генетичної структури тунгусомовних популяцій, ймовірно, через масштабні міграції населення та генетичні домішки за останні кілька сотень років.
Матерній Відповідно до загалом 29 зразків із досліджень мтДНК сибо, орокки і хечжени з Китаю: Гаплогрупа Поп. % Примітки Гаплогрупа В 2/29 6,89 % Гаплогрупа С 8/29 27,58 % Гаплогрупа D 6/29 20,68 % Гаплогрупа F 4/29 13,79 % Гаплогрупа М 1/29 3,44 % Гаплогрупа R 1/29 3,44 % Гаплогрупа J 1/29 3,44 % Знайдено 1 із 10 (10 %) зразків ороків Гаплогрупа U 1/29 3,44 % Знайдено 1 із 9 (11,11 %) зразків Сибо Гаплогрупа Y 4/29 13,79 % Усі 4 зразки знайдені тільки у народу Хежен Гаплогрупа Z 1/29 3,44 %% 283 зразки з дослідження мтДНК тунгуських евенків, евенів й удегейців у Росії, опублікованих у 2013 році, їхні основні гаплогрупи мтДНК: