Єгипетсько-французькі відносини — двосторонні відносини між Єгиптом і Францією. Відносини між двома країнами охоплюють століття, від середньовіччя до наших днів. Після французької окупації Єгипту (1798-1801) в Єгипті залишилася сильна французька присутність. Єгипетський вплив також очевидний у Франції, у таких пам’ятниках, як Луксорський обеліск у Парижі. Відносини також позначені такими конфліктами, як Алжирська війна (1954-1962) і Суецька криза (1956). Станом на 2020 рік відносини міцні та складаються зі спільних культурних заходів, таких як Культурний рік Франції та Єгипту (2019), туризму, дипломатичних місій, торгівлі та тісних політичних відносин. Такі інституції, як Institut d'Égypte, Французький інститут в Єгипті та Французький університет Єгипту (UFE), також сприяють культурному обміну між Єгиптом і Францією.

Порівняння країн Єгипет ФранціяГербНаселення100,075,48067,087,000Площа1,002,450 км2674,843 км2Густота населення97/ км2116/ км2СтолицяКаїрПарижНайбільше містоКаїр – 7,734,614 (20,901,000 Metro)Париж – 2,234,105 (12,161,542 Metro)УрядУнітарна змішана республікаУнітарна президентсько-парламентська конституційна республікаПоточний лідерПрезидент Абдель Фаттах Ас-СісіПрем'єр-міністр Мустафа МадбуліПрезидент Емманюель Макрон Прем'єр-міністр Елізабет БорнОфіційні мовиАрабськафранцузькаОсновні релігії85% мусульманство, 15% християнство58% християнство, 31% атеїзм, 7% іслам, 1% юзаїм, 1% буддизм, 2% іншеЕтнічні групи99.7% єгиптяни, 0.65% інші86% французи, 7% інші європейці, 7% африканці (північ Африки,Субсахара), індонезійці, азійці, латиноамериканці та інші.ВВП (номінальний)US$1.39 трлн ($4,028 на душу населення)US$2.590 трлн, ($43,550 на душу населення)

Історія

XVI століття Франція підписала перший договір або Капітуляцію з Єгипетським султанатом Мамелюків у 1500 році, під час правління Людовика XII і султана Баязида II,Three years in Constantinople by Charles White p.139Three years in Constantinople by Charles White p.147 в якому султан Єгипту пішов на поступки французам і каталонцям, і який пізніше буде розширено Сулейманом Пишним.

Французька окупація Єгипту

Між 1798 і 1801 роками Наполеон Бонапарт командував французькою кампанією з окупації Єгипту. Можливо, це сталося через нестабільну політичну ситуацію в Єгипті. Цілі кампанії полягали в тому, щоб перекрити торговий шлях Британії до Індії та налагодити торгівлю Франції на Близькому Сході. На початку окупації французи провели в Єгипті масові політичні та соціальні реформи, такі як заснування нового керівного органу під назвою Диван і реконструкція багатьох великих міст.

За наказом Наполеона Інститут Єгипту був створений у 1798 році як копія Національного інституту Франції, щоб заохотити вивчення Єгипту французькими вченими. Institut D'Égypte видавав перші газети в Єгипті Le Courier de l'Égypte і La Décade Égyptienne.

Після відходу Наполеона з Єгипту в 1799 році французькі окупанти в Єгипті розділилися на дві фракції: республіканців, які виступали за вихід з Єгипту, і колонізаторів, які хотіли зберегти присутність Франції в Єгипті. Колоніальні зусилля незабаром зазнали краху, і до 1801 року французькі війська покинули Єгипет.

Розеттський камінь був виявлений під час французької окупації Єгипту в 1799 році Його знайшли в єгипетському місті Розетта (Рашид). Хоча відомості про точні обставини, за яких він був знайдений, відрізняються, загальновизнано, що французькі солдати виявили його випадково під час будівництва форту в дельті Нілу. Після поразки Наполеона Розеттський камінь був захоплений Британією згідно з умовами Александрійського договору 1801 року Зараз він зберігається в Британському музеї в Лондоні.

Луксорський обеліск

Луксорський обеліск (Obélisque du Louxor) — давньоєгипетський обеліск, розташований на площі Згоди в Парижі. Обеліск, якому понад 3300 років, вписаний ієрогліфами, які детально описують правління фараонів Рамзеса II і Рамзеса III. У 1829 році він був подарований Франції Мухаммедом Алі, також відомим як Мехмет Алі Пеша, першим губернатором Єгипту. Він прибув до Парижа в 1833 році і був встановлений на площі Згоди, де стоїть і досі. Він виготовлений із червоного граніту, має висоту 22,5 метри, вагу понад 200 тонн. Спочатку це був один із двох обелісків, які стояли в Луксорському храмі в стародавньому місті Фіви, нині Луксор, в Єгипті. Його пара залишається там у храмі.

Суецький канал

У 1858 році французький дипломат Фердинанд де Лессепс заснував Універсальну компанію морського Суецького каналу або Компанію Суецького каналу для будівництва Суецького каналу, будівництво якого розпочалося 25 квітня 1859 року Хоча Наполеон спочатку задумав побудувати канал у 1799 році, проект так і не був реалізований. Компанії Суецького каналу було надано дозвіл на будівництво каналу та експлуатацію каналу протягом 99 років, після чого її контроль буде повернено уряду Єгипту. Акції компанії спочатку були розділені в основному між французькою та єгипетською сторонами, однак британський уряд придбав акції Єгипту в 1875 році, що призвело до контролю Франції та Британії над каналом.

Криза Фашода, 1890-ті роки

У 1875–1898 роках напруга між Лондоном і Парижем загострилася, особливо через єгипетські та африканські проблеми. У кілька моментів ці проблеми поставили дві нації на межу війни; але ситуацію завжди вдавалося розрядити дипломатичним шляхом.T. G. Otte, "From 'War-in-Sight' to Nearly War: Anglo–French Relations in the Age of High Imperialism, 1875–1898," Diplomacy and Statecraft (2006) 17#4 pp 693–714. Протягом двох десятиліть панував мир, але це був «збройний мир, який характеризувався тривогою, недовірою, злобою та роздратуванням». Під час боротьби за Африку в 1880-х роках британці та французи загалом визнавали сфери впливу один одного. За угодою 1890 року Велика Британія була визнана в Бахр-ель-Газалі та Дарфурі, тоді як Вадаї, Багірмі, Канем і території на північ і схід від озера Чад були призначені Франції.

Суецький канал, спочатку побудований французами, став спільним британсько-французьким проектом у 1875 році, оскільки обидва вважали його життєво важливим для збереження свого впливу та імперій в Азії.Turner p.26-7 У 1882 році триваючі громадянські заворушення в Єгипті ( див. Повстання Урабі ) спонукали Велику Британію втрутитися, простягнувши руку Франції. Французький експансіоністський прем’єр-міністр Жюль Феррі залишився без посади, і уряд не бажав посилати в регіон більше, ніж страхітливий флот. Британія встановила протекторат, як Франція роком раніше в Тунісі, і популярна думка у Франції згодом звела цю дію на дволикість. Єгипет номінально належав Османській імперії, але на практиці британці приймали всі рішення та вважали його основним активом щодо контролю над шляхом до Індії, а також до Судану та Східної Африки.A.J.P. Taylor, "Prelude to Fashoda: The Question of the Upper Nile, 1894-5." English Historical Review 65.254 (1950): 52-80 online

Одна коротка, але небезпечна суперечка сталася під час інциденту у Фашоді в 1898 році, коли невелика група французьких військ намагалася заволодіти територією в Південному Судані. Тієї ж миті прибула значно потужніша британська армія, нібито діючи в інтересах хедива Єгипту.Roger Glenn Brown, Fashoda reconsidered: the impact of domestic politics on French policy in Africa, 1893–1898 (1970) Французи відступили, Британія взяла під свій контроль територію, а Франція визнала британський контроль над Суданом. Франція не досягла своїх головних цілей. PMH Bell каже:

Між двома урядами відбулася коротка боротьба волі, коли британці наполягали на негайному та безумовному виході Франції з Фашоди. Французи були змушені прийняти ці умови, що було публічним приниженням. . . . Фашода довго згадувався у Франції як приклад британської жорстокості та несправедливості» .

Фашода працював на користь обох сторін, оскільки французи зрозуміли, що в довгостроковій перспективі їм потрібна дружба з Британією на випадок війни між Францією та Німеччиною.A.J.P. Taylor, The Struggle for Mastery in Europe, 1848–1918 (1954) pp 381–88D.W. Brogan, France under the Republic: The Development of Modern France (1870–1930) (1940) pp 321–26William L. Langer, The diplomacy of imperialism: 1890–1902 (1951) pp 537–80

Рухи за незалежність у Північній Африці

Після Другої світової війни опозиція французькому імперіалізму в Північній Африці зросла. Ліга арабських держав була заснована в 1945 році, однією з головних цілей якої є незалежність арабських країн. Комітет звільнення Північної Африки, організація, що фінансується Лігою арабських держав, створив свою штаб-квартиру в Каїрі. У 1947 році марокканські та алжирські націоналісти заснували в Каїрі Бюро арабського Магрібу з метою вести антифранцузьку пропаганду. З 1954 по 1962 рік велася Алжирська війна за незалежність Алжиру від французького панування. Під час війни президент Єгипту Гамаль Абдель Насер активно підтримував рух опору та надавав військову допомогу Фронту національного визволення (FLN). Єгипет постачав алжирським повстанцям військову техніку та навчав солдатів. У 1956 році Франція попросила Раду Безпеки ООН заборонити зовнішню допомогу FLN в Алжирі. Це було спрямовано на постачання Єгиптом військового обладнання алжирським повстанцям через корабель, який був перехоплений французьким флотом.

Вторгнення 1956 року

Контроль над каналом був у британських руках, але в липні 1956 року він був націоналізований президентом Єгипту Гамалем Абделем Насером.Pnina Lahav, "The Suez Crisis of 1956 and Its Aftermath: A Comparative Study of Constituons, Use of Force, Diplomacy and International Relations." Boston University Law Review 95 (2015): 1297–1354 online Британці, французи та ізраїльтяни таємно планували вторгнення, незважаючи на вимоги Сполучених Штатів не застосовувати силу. Вони вторглися та захопили Канал у жовтні 1956 року. Сполучені Штати змусили їх швидко вийти, але канал був заблокований роками. Насер став героєм в арабському світі, а Франція і особливо Британія зазнали глобального приниження.Ralph Dietl, "Suez 1956: A European Intervention?." Journal of Contemporary History 43.2 (2008): 259-278 online.Avi Shlaim, "The Protocol of Séevres, 1956: anatomy of a war plot." International Affairs 73.3 (1997): 509-530.

Арабська весна

У 2010 році на Близькому Сході та в Північній Африці виникла низка антиурядових протестів, які стали відомою як «Арабська весна». Продемократичні протести призвели до краху урядів у Тунісі, Лівії, Ємені та Єгипті. Крах авторитарних урядів у регіоні MENA створив низку проблем для Європи та Сполучених Штатів. Наприклад, втрата колишніх авторитарних союзників, побоювання, що ціни на нафту зростуть, і побоювання, що до Європи з Близького Сходу прибуде потік нелегальних мігрантів.

25 січня 2011 року в Каїрі спалахнула серія акцій протесту з вимогою відставки президента Хосні Мубарака. До початку протестів Мубарак вважався близьким союзником Сполучених Штатів і Європи. Сполучені Штати коливалися своєю підтримкою між режимом Мубарака та єгипетським народом, перш ніж стверджувати, що Мубарак повинен піти у відставку, настрої, які незабаром підтримали Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія та Іспанія.

Франція та Єгипет налагодили тісні стосунки після того, як Абдель Фаттах ас-Сісі став президентом у 2014 році, незважаючи на розбіжності щодо прав людини та різку критику Єгипту з боку правозахисників та деяких іноземних держав.Aidan Lewis (June 13, 2021), France agrees to 1.8 bln euros in financing for Egypt Reuters.

Культурні відносини

Культурний рік Франції та Єгипту