Порохові імперії або ісламські порохові імперії — збірний термін, введений Маршаллом Г. С. Ходжсоном і Вільямом Макнілом із Чиказького університету, що стосується трьох тюрко-перських мусульманських імперій: Османської імперії, Імперії Сефевідів та Імперії Великих Моголів у період, коли вони процвітали з XVI по XVIII століття. Ці три імперії були одними з найсильніших і найстабільніших економік раннього нового періоду, що призвело до комерційної експансії та більшого патронажу культури, тоді як їхні політичні та правові інститути були зміцнені зі зростаючим ступенем централізації. Імперії зазнали значного збільшення доходу на душу населення та чисельності населення, а також сталих темпів технологічних інновацій. Вони простягалися від Центральної Європи та Північної Африки на заході до Бенгалії та Аракана на сході. Колега Ходжсона Вільям Макнейл розширив історію використання пороху в багатьох цивілізаціях, включаючи держави Східної Азії, Південної Азії та Європи, у своїй «Епосі Імперій Пороху». Величезні території були завойовані ісламськими пороховими імперіями з використанням і розробкою нововинайденої вогнепальної зброї, особливо гармат і стрілецької зброї, під час імперської експансії. Як і в Європі, впровадження порохової зброї спричинило такі зміни, як поява централізованих монархічних держав.

За словами Г. С. Ходжсона, в порохових імперіях ці зміни вийшли далеко за межі військової організації. Моголи, які базувалися на Індійському субконтиненті, частково успадкували Тимуридське Відродження і відомі своєю розкішною архітектурою та тим, що проголосили в Бенгалії епоху, яку деякі описують як протоіндустріалізацію. Сефевіди створили ефективну та сучасну державну адміністрацію для Ірану та спонсорували великі розробки в образотворчому мистецтві. Султани Османської імперії, також відомі як Кайсар-і Рум, контролювали священні міста Мекку та Медіну, а отже, були визнаними халіфами ісламу; їх могутність, багатство, архітектура та різноманітні внески суттєво вплинули на хід історії Євразії. Колега Годжсона Вільям Х. Макнейл розширив історію використання пороху в багатьох цивілізаціях, включаючи держави Східної Азії, Європи та Південної Азії, у своїй праці 1993 року «The Age of Gunpowder Empires».

Концепція Ходжсона–Макніла Фразу придумали Маршалл Г. С. Ходжсон і його колега Вільям Х. Макніл з Чиказького університету. Годжсон використав цю фразу в назві Книги 5 («Другий розквіт: Імперії порохових часів») своєї надзвичайно впливової тритомної праці «The Venture of Islam» (1974). Годжсон вважав порохову зброю ключем до «держав військового патронату пізнього середнього періоду», які замінили нестабільні, географічно обмежені конфедерації тюркських кланів, які переважали в постмонгольські часи. Ходжсон визначив «державу військового патронажу» як державу, яка має три характеристики:по-перше, узаконення незалежного династичного права; по-друге, концепція всієї держави як єдиної військової сили; по-третє, спроба пояснити всі економічні та високу культуру уділами головних військових родів.Такі держави виросли «з монгольських уявлень про велич», але «такі уявлення могли повністю дозріти та створити стабільні бюрократичні імперії лише після того, як порохова зброя та її спеціалізована технологія зайняли першочергове місце у військовому житті».

Макнейл стверджував, що щоразу, коли такі держави «були здатні монополізувати нову артилерію, центральна влада могла об'єднати більші території в нові або нещодавно об'єднані імперії». Ключовою була монополізація. Хоча Європа була піонером у розробці нової артилерії в XV столітті, жодна держава не монополізувала її. Ноу-хау лиття зброї було зосереджено в Нідерландах поблизу гирл річок Шельда та Рейн. Франція та Габсбурги поділили ці території між собою, що призвело до протистояння у сфері зброї. Навпаки, такі монополії дозволили державам створювати мілітаризовані імперії в Західній Азії, Росії та Індії, а також «у значно модифікованому вигляді» в Китаї, Кореї та Японії.

Сучасні погляди на концепцію Нещодавно гіпотезу Ходжсона–Макніла про «імперію пороху» засудили як «неправильне та неакуратне» пояснення, хоча цей термін залишається вживаним. Причини, відмінні від (або на додаток до) військової технології, були запропоновані для майже одночасного підйому трьох централізованих військових імперій на суміжних територіях, де домінували децентралізовані тюркські племена. Одне з пояснень, назване істориками Європи XV століття «конфесіоналізація», передбачає дослідження того, як відносини між церквою та державою, «опосередковані через конфесійні твердження та церковні обряди», призводять до витоків абсолютистських держав. Дуглас Стрейзанд використовує Сефевідів як приклад:Сефевіди з самого початку нав'язали своєму населенню нову релігійну ідентичність; вони не прагнули розвивати національну чи мовну ідентичність, але їхня політика мала такий ефект.Однією з проблем теорії Ходжсона–Макніла є те, що придбання вогнепальної зброї, схоже, не передувало початковому загарбанню території, що становить імперську критичну масу будь-якої з трьох ранніх сучасних ісламських імперій, за винятком імперії Великих Моголів. Більше того, здається, що прихильність до військового автократичного правління передувала придбанню порохової зброї в усіх трьох випадках. Також не здається, що на придбання порохової зброї та її інтеграцію в армію вплинуло те, який різновид ісламу пропагувала конкретна імперія. Незалежно від того, чи був порох невід'ємно пов'язаним з існуванням будь-якої з цих трьох імперій, не можна сумніватися в тому, що кожна з трьох придбала артилерію та вогнепальну зброю на початку своєї історії та зробила таку зброю невід'ємною частиною своєї військової тактики.

Майкл Ексворті зазначив, що ярлик вводить в оману у випадку Сефевідів, оскільки, на відміну від сучасних європейських армій, військові Сефевідів переважно використовували мечі, списи та луки аж до середини XVIII століття. Лише за часів правління династії Афшаридів Надер Шаха більшість іранських військ вперше озброїлися вогнепальною зброєю.Axworthy, Michael. "The Army of Nader Shah." Iranian Studies 40, no. 5 (2007): 635-46. Pages 636, 645.

Порохові імперії мусульманського світу

Османська імперія

Першою з трьох імперій здобула порохову зброю була Османська імперія. До XIV століття османи взяли на озброєння порохову артилерію.Nicolle, David (1980). Armies of the Ottoman Turks 1300-1774. Osprey Publishing, . Прийняття порохової зброї османами було настільки швидким, що вони «випередили як своїх європейських, так і близькосхідних супротивників у створенні централізованих і постійних військ, які спеціалізуються на виробництві та поводженні з вогнепальною зброєю ». Але саме їх використання артилерії шокувало їхніх противників і спонукало дві інші ісламські імперії прискорити свої програми озброєння. Османи мали артилерію принаймні до правління Баязида I і використовували її під час облоги Константинополя в 1399 і 1402 роках. Остаточно вони довели свою цінність як облогові машини під час успішної облоги Салонік у 1430 р. Османи використовували близькосхідні, а також європейські ливарні заводи для відливання своїх гармат, а під час облоги Константинополя в 1453 р., у них були досить великі гармати, щоб розбити стіни міста, на подив захисників.

Регулярне використання вогнепальної зброї османськими військовими випереджало темпи їх європейських колег. Яничари були охороною піхоти, яка використовувала лук і стріли. Під час правління султана Мехмеда II вони були вишколені з вогнепальною зброєю і стали «можливо, першою постійною піхотою, оснащеною вогнепальною зброєю у світі». Таким чином яничари вважаються першими сучасними постійними арміями.Lord Kinross (1977). Ottoman Centuries: The Rise and Fall of the Turkish Empire. New York: Morrow Quill Paperbacks, 52. .Goodwin, Jason (1998). Lords of the Horizons: A History of the Ottoman Empire. New York: H. Holt, 59,179–181. . Комбінація артилерії та вогневої потужності яничар виявилася вирішальною у Варні в 1444 році проти сил хрестоносців, Башкенті в 1473 році проти Ак-Коюнлу та Мохачі в 1526 році проти Угорщини. Але битва, яка переконала Сефевідів і Великих Моголів в ефективності пороху, була в Чалдірані.

Аркебуза із сірником почала використовуватися яничарським корпусом у 1440-х роках. Пізніше мушкет з'явився в Османській імперії в 1465 році. Дамаська сталь пізніше використовувалася у виробництві вогнепальної зброї, наприклад мушкета з XVI століття. У битві під Мохачем у 1526 році яничари, озброєні 2000 тюфенками (зазвичай перекладається як мушкет), «утворили дев'ять послідовних рядів і стріляли зі зброї ряд за рядом», «у положенні на колінах або стоячи без потреби в додатковій опорі чи відпочинку». Пізніше китайці прийняли Османську позицію для стрільби з коліна. У 1598 році китайський письменник Чжао Шижень описав турецькі мушкети як кращі за європейські. Пізніше китаєць Ву Пей Чі (1621) описав турецькі мушкети, у яких використовувався зубчатий механізм, який, як відомо, не використовувався в жодній європейській чи китайській вогнепальній зброї того часу.

Дарданелльська гармата була розроблена та відлита з бронзи в 1464 році Муніром Алі. Дарданелльська гармата все ще була на службі понад 340 років потому, у 1807 році, коли з'явилися війська Королівського флоту та розпочали Дарданелльську операцію. Турецькі сили зарядили стародавні реліквії паливним паливом і снарядами, а потім обстріляли ними британські кораблі. Британська ескадра зазнала 28 втрат від цього бомбардування.Schmidtchen, Volker (1977b), "Riesengeschütze des 15. Jahrhunderts. Technische Höchstleistungen ihrer Zeit", Technikgeschichte 44 (3): 213–237 (226–228)

У Чалдірані османи вперше зустрілися в битві з Сефевідами. Султан Селім I рушив на схід зі своєю польовою артилерією в 1514 році, щоб протистояти тому, що він сприйняв як шиїтську загрозу, спровоковану Шахом Ісмаїлом на користь суперників Селіма. Ісмаїл поставив на ставку свою репутацію божественного правителя на відкриту кавалерійську атаку проти фіксованої османської позиції. Османи розмістили свої гармати між возами, які їх везли, що також забезпечувало прикриття для озброєних яничар. Результатом нападу стали нищівні втрати сефевідської кавалерії. Поразка була настільки серйозною, що османські війська змогли просунутися далі та на короткий час зайняли столицю Сефевідів Тебріз. Лише обмежений радіус кампанії османської армії завадив їй утримати місто та покласти край правлінню Сефевідів.

Імперія Сефевідів Хоча поразка в Чалдірані поклала кінець програмі територіальної експансії Ісмаїла, шах, тим не менш, негайно вжив заходів для захисту від реальної загрози з боку Османського султанату, озброївши свої війська пороховою зброєю. Протягом двох років після Чалдірана Ісмаїл мав корпус мушкетерів ( тофанчі) чисельністю 8 000, а до 1521 року, можливо, 20 000. Після того, як Аббас Великий реформував армію (близько 1598 року), сили Сефевідів мали артилерійський корпус із 500 гармат, а також 12 000 мушкетерів.

Сефевіди вперше застосували свою порохову зброю проти узбеків, які вторглися в східну Персію під час громадянської війни, що послідувала за смертю Ісмаїла I. Молодий шах Тахмасп I очолив армію, щоб допомогти Герату, і зіткнувся з узбеками 24 вересня 1528 року. при Джемі, де Сефевіди рішуче розбили узбеків. Військо шаха розгорнуло гармати (поворотні гармати на возах) у центрі, захищені возами з кіннотою на обох флангах. Імператор Великих Моголів Бабур описав утворення в Джамі як «в анатолійському стилі». Кілька тисяч піхотинців зі зброєю також скупчилися в центрі, як і яничари османської армії. Незважаючи на те, що узбецька кіннота вступила в бій і розвернула армію Сефевідів на обох флангах, центр Сефевідів утримався (оскільки узбеки не вступали в прямий бій). Згуртувавшись під особистим керівництвом Тахмаспа, піхота центру вступила в бій і розсіяла узбецький центр і закріпила поле.

Імперія Великих Моголів