Кораблі вікінгів — судна унікальної конструкції, які використовували у середньовічній Скандинавії за часів доби вікінгів (VIII—XI ст).
Загальний опис Параметри кораблів вікінгів різнились в залежності від їх призначення, але загалом їх можна характеризувати як видовжені, легкі та гнучкі човни з низькими бортами, широким розвалом бортів, справжнім кілем, симетричними гострими носом і кормою та високо піднятими штевнями. Обшивка їх корпусу здійснювалась за характерною клінкерною технологією (внапусток), коли дошки обшивки корпуса човна частково перекривали нижній шар і скріплювались між собою металевими заклепками. Штевні деяких найбільших і найпрестижніших військових кораблів могли прикрашатись головами драконів та інших звірів, через що такі кораблі отримали назву дракари, хоча про це відомо лише з історичних джерел та зображень і дотепер не знайшло свого археологічного підтвердження. Кораблі вікінгів використовували як у військових цілях, так і для дальньої торгівлі, розвідки та колонізаціїJones, Gwyn, A history of the Vikings (Oxford 2001)..
У літературі кораблі вікінгів зазвичай поділяються на дві великі групи: округліші й місткіші торгові кораблі та військові «довгі кораблі» з меншою вантажопідйомністю, але більшою швидкістю. Однак ці категорії частково збігаються і деякі транспортні кораблі також входили до складу військових флотів. Головні морські шляхи в Скандинавії пролягали в прибережних водах, тому більшість кораблів вікінгів мали легку конструкцію, тоді як деякі типи кораблів, такі як кнор, мали міцнішу й надійнішу конструкцію і підходили для довгих плавань у відкритому океані. На своїх кораблях вікінги плавали зі Скандинавії до Балтійського моря, Британських островів, Ісландії, Фарерських островів, Гренландії, Ньюфаундленду, Середземного моря, Чорного моря та АфрикиWere also seen in the Egypt Red Sea.
Особливою перевагою кораблів вікінгів була їх порівняно невелика вага, що робило можливим їх транспортування волоком по суші, наприклад, щоб увійти або вийти з Балтійського моря, кораблі могли перетягувати напряму через півострів Ютландія замість огинати його навколо по морю, а також подорожувати континентальними річковими мережами Східної Європи, перетягуючи кораблі волоком від однієї річки до іншої. Історія
Протягом тисячоліть кораблі перебували в центрі уваги скандинавської культури, слугуючи як щоденним прагматичним, так і релігійним цілям, і ще до початку доби вікінгів їх особливе значення вже було глибоко вкорінене в скандинавській культурі. Скандинавія — регіон рясно вкритий довгими і глибокими фіордами із відносно високими гірськими хребтами та густими лісами. Складність пересування по берегу і наявність легкого доступу до моря з багатьма природними портами призвела до того, що шляхи сполучення, зокрема торговельні шляхи переважно проходили по морю, оскільки внутрішні подорожі були довшими, складнішими і небезпечнішими.
На багатьох наскельних петрогліфах Скандинавської кам'яної і бронзової доби зображені численні кораблі різних розмірів. В той же час, принаймні з часів Скандинавської залізної доби в регіоні набула поширення практика приносити кораблі в жертву як частину церемоніальних жертвоприношень, про що свідчать приклади Йортспринзького та Нидамського човнів.
В епоху вікінгів відбулися перші локальні перетворення торговельних портів в укріплені прибережні міста, виживання та розвиток яких сильно залежали від морських шляхів у Північному та Балтійському морях. Контроль над водними шляхами мав велике економічне та політичне значення, і, отже, кораблі мали великий попит. Через їх надзвичайну важливість кораблі стали ключовим елементом релігії вікінгів, оскільки вони перетворилися на символи влади та доблесті. Монети Хедебю, одна з найдавніших відомих датських валют, несуть зображення кораблів, що демонструє важливість військово-морських суден у цьому регіоні. Завдяки такому культурному та практичному значенню корабель вікінгів став найпотужнішим, передовим військово-морським судном у Європі за часів доби вікінгів.
Попередники кораблів вікінгів
Вже за часів бронзової доби петрогліфи в скандинавських країнах, наприклад, наскельний рельєфи в Танумі та в Хяльєстя (провінція Вестманланд) у Швеції та наскельні малюнки в Альті та в Стейнх'єрі в Норвегії зображували човни значних розмірів з екіпажами до 30 осіб.
Із залізної доби походить 19-метровий зшитий Йортспринзький корабельCrumlin-Pedersen ao (2003), Hjortspring. A Pre-Roman Iron-Age Warship in Context, Ships and Boats of the North 5. Roskilde, Viking Ship Museum and the National Museum of Denmark, який було знайдено в Ютландії в Данії і датовано 350 роком до нашої ери. Це найстаріший знайдений дощатий човен у Скандинавії. Корпус цього човна був майстерно виготовлений лише з 7 широких довгих дошок липи, скріплених між собою шкіряними мотузками без використання залізних цвяхів чи скоб.
Дубовий Нидамський човен датується початком IV століття і має 23 метри в довжину та 3,50 метри в ширину. Цей човен був знайдений у 1863 році в ютландському торф'яному болоті поблизу Шлезвіга, в сучасній Німеччині. Дошки обшивки корабля все ще кріпились до шпангоутів за допомогою мотузок, але між собою вже були склепані металевими заклепками. Човен мав 15 пар весел і управлявся за допомогою кермового весла, розташованого збоку човна(en) L.P. Paine (2000), Warships of the World to 1900, Houghton Mifflin Books, p. 121.На Нидамський човен схожий на 100 років старший за нього Галснейський човен — зшитий човен, виявлений у 1896 році в західній Норвегії на острові Галсней. Згідно радіовуглецевому датуванню, човен був виготовлений приблизно в середині V століття і він є одним з найдавніших човнів, виявлених на території Норвегії.
Ця форма видовжених кораблів, призначених для використання в захищених водах (фіордах, річках і озерах) розвивалась до початку доби вікінгів. Археологічним прикладом цього є два Квалсунські кораблі завдовжки 10 і 18 метрів, побудовані приблизно в 700 роціNordeide, S.W.; Bonde, N.; Thun, T. (2020). At the threshold of the Viking Age: New dendrochronological dates for the Kvalsund ship and boat bog offerings (Norway). Journal of Archaeological Science: Reports 29: 102192. doi:10.1016/j.jasrep.2020.102192.. Вони були знайдені в 1920 році в норвезькому фюльке Мере-ог-Ромсдал. Дерев'яні частини Квалсунських кораблів кріпились між собою за допомогою металевих заклепок, дерев'яних шипових з'єднань і мотузок з органічних матеріалів.
Поховальні кораблі
Видатних представників скандинавського суспільства, як чоловіків, так і жінок іноді ховали на кораблі. Тіло померлого готували й одягали в гарний одяг, а потім перевозили до місця поховання у фургоні, запряженому кіньми. Покійного поміщали на корабель разом із багатьма цінними речами. Коней, собак, іноді рабів і домочадців також могло бути принесено в жертву та поховано разом із покійним. Походження та значення цих звичаїв залишаються невідомими. Було розкопано кілька прикладів поховальних кораблів вікінгів, наприклад, Усеберзький корабель у Норвегії, що містить останки двох жінок, Гокстадський корабель у Норвегії та Лалбійський корабель в Данії.Існують такі літературні джерела, як скандинавські Сага про Скелдунга та Сага про Інглінгів, які описують буквальніші «корабельні поховання», під час яких покійного та поховальні подарунки клали на човен, після чого судно спускають у море, іноді підпалюючи стрілами. Однак Ноткотт Толлер стверджує:
Поховання кораблів є давньою традицією в Скандинавії, що тягнеться принаймні до скандинавського залізного віку, про що свідчать, наприклад, Йортспринзький човен (400—300 рр. до н. е.) або Нидамський човен (200—450 рр. н. е.). Кораблі та водойми мали велике духовне значення в скандинавських культурах принаймні з Північної бронзової доби.
Техніка будівництва
Кораблі вікінгів відрізнялися від інших суден того часу, загалом вони були придатнішими для мореплавства та легшими. Це було досягнуто завдяки використанню клінкерної (внапусток) технології обшивки корпуса судна. Дошки для будівництва кораблів вікінгів розколювали з стовбурів великих старих дерев — особливо дуба. Оскільки дошки, отримані шляхом розколювання міцніші за розпиляні дошки (які використовували для будівництва човнів пізніше), товщина обшивки корпуса корабля вікінгів могла бути не більше, ніж 2,5 см., що забезпечує міцний, але легкий і гнучкий корпус.
Каркас судна, збудований з міцного дубового кіля та шпангоутів, корабельні майстри обшивали дошками, скріплюючи їх металевими заклепками з кованого заліза та посилювали додатковими опорними ребрами. Кожен ярус дошок обшивки перекривав нижній на декілька сантиметрів, а для гідроізоляції швів між дошками їх конопатили просмоленим клоччям або грубою вовною.
Традиційна скандинавська техніка клінкерної обшивки корпуса дозволяла будувати дуже великі судна. Не були рідкістю кораблі завдовжки понад 30 метрів, що могли одночасно перевозити 100 воїнів.
На початку доби вікінгів відкриті кочети для весел були замінені весловими портами в бортах, що забезпечило краще збереження весел і ефективніші кути для веслування. Найбільші кораблі тієї епохи могли рухатися зі швидкістю 5-6 вузлів за допомогою весл і до 10 вузлів під вітриломRichard Hall, The World of the Vikings (New York, 2007), 55..
Навігація
Завдяки технологічним удосконаленням вікінги почали здійснювати дедалі більше океанських подорожей, оскільки їхні кораблі були придатнішими для мореплавства. Однак для того, щоб плавати в океанських водах, вікінгам потрібно було розробити методи відносно точної навігації. Найчастіше лоцман користувався традиційними знаннями, щоб встановити курс судна. По суті, вікінги просто використовували попереднє знайомство з припливами, часом плавання та орієнтирами, щоб прокладати курси. Наприклад, вчені стверджують, що спостереження за китом дозволяло вікінгам визначити напрямок корабля. Оскільки кити харчуються у дуже поживних водах, які зазвичай зустрічаються в регіонах, де глибоководні течії підштовхнули до мілководних ділянок, спостереження кита функціонувало як сигнал про те, що суша близько.. З іншого боку, деякі вчені припускають, що вікінги також розробили досконаліші засоби навігації, такі як використання сонячного компаса. Дерев'яний напівдиск, знайдений на берегах Нарсарсуак, Гренландія, спочатку, здавалося, підтверджував цю гіпотезу. Однак подальше дослідження об'єкта виявило, що щілини, вписані в диск, розташовані непропорційно, і тому об'єкт насправді не міг функціонувати як точний компас. Швидше було припущено, що інструмент є «диском для сповіді», який використовують священники для підрахунку кількості сповідей у своїй парафіїHall, The World of the Vikings, 54.. Подібним чином дослідники та історики постійно обговорюють використання сонячного каменю в навігації вікінгів. Оскільки сонячний камінь здатний поляризувати світло, це вірогідний метод визначення напрямку. Показуючи, в якому напрямку коливаються світлові хвилі, сонячний камінь має потенціал показувати положення сонця, навіть коли сонце закрите хмарами. Камінь змінює колір на певний, залежно від напрямку хвилі, але лише тоді, коли об'єкт тримається в зоні прямого сонячного світла. Таким чином, більшість вчених сперечаються про надійність і правдоподібність використання навігаційного інструменту, який може визначати напрямок лише в таких обмежених умовах.