СКА (Львів)

Це стаття про спортивний клуб. Про базу спортивного клубу є стаття Навчально-спортивна база літніх видів спорту Міністерства оборони України (Львів) Спортивний клуб армії (СКА «Львів») — колишній радянський армійський спортивний клуб спорткомітету Міністерства оборони СРСР зі Львова, який представляв Прикарпатський військовий округ (ПрикВО). Створений 1949 року. Спортивний клуб був більш відомий своєю командою майстрів футболу, яка була головною командою Львова до створення «Карпат». Був розформований у 1989 році під час переведення команди до Дрогобича, коли МО СРСР відмовилося фінансувати її.

У 1972 — 1976 роках команда майстрів футболу спортивного клубу армії (ПрикВО) базувалася у Луцьку, до якої були переведені декілька гравців команди майстрів футболу ДСО «Торпедо».

У 1982 — 1989 роках команда майстрів футболу спортивного клубу армії (ПрикВО) була об'єднана з командою майстрів футболу «Карпати».

Всі спортивні армійські осередки на території Прикарпатського військового округу підпорядковувалися спортивному клубу армії (СКА «Львів»).

Досягнення

Чемпіонат УРСР 1965 — чемпіон; 1979, 1980 — бронзовий призер.

Кубок УРСР 1966, 1968 — володар кубка; 1951, 1952, 1965 — фіналіст кубка.

СРСР

Перша ліга У 1982—1989 як СКА «Карпати» виступав у першій лізі СРСР. 1984, 1985 — бронзовий призер.

Назва 1945—1948 —БЧА (Будинок Червоної Армії) 1949—1956 — ОБО (Окружний будинок офіцерів) 1957 — ОСК (Окружний спортивний клуб) 1957—1959 — СКВО (Спортивний клуб військового округу) 1960—1981 — СКА (Спортивний клуб армії) і ЛВВПУ (СКА-2) 1982—1989 — СКА «Карпати»

Спортивний комплекс

У 1949 році стадіон, на якому змагалися спортсмени будинку Червоної Армії, було перебудовано на спорткомплекс. Сам же стадіон було збудовано до Першої світової війни. Навчально-спортивна база літніх видів спорту МО України Стадіон, багатофункціональний Велотрек

Історія футбольної команди

Створення і перші роки (1945—1953) Першою назвою була БЧА— Будинок Червоної Армії А 1949 р. назва була змінена на ОБО — Окружний будинок офіцерів. У 1949 році клуб взяв участь у чемпіонаті СРСР серед команд другої групи. Армійці виступали в українській зоні, де стали другою львівською командою — поряд з досвідченішим «Спартаком». Якщо «Спартак» (Львів) боровся за найвищі місця і став другим, то ОБО фінішував на передостанньому, 17-му місці. Офіцери пропустили найбільше голів серед усіх команд української зони — 90 (у 34 матчах). А «Спартак» (Львів) змагався у фінальному турнірі за вихід до найвищої ліги, але не добився успіху.

Наступного, 1950 року через бюрократичну тяганину керівництво львівською командою «Спартак» передали товариству «Динамо», але «Динамо» не організувало відповідну підготовку команди і колектив розпустили.

Таким робом ОБО став єдиним представником Львова на футбольній арені на понад десятиліття — до створення «Карпат» у 1963 році.

У 1950 року радянський футбол чекали нові зміни — другу групу ліквідували, а в новому форматі першості СРСР місця для львівських офіцерів не знайшлося. ОБО виступав у любительському чемпіонаті УРСР серед колективів фізкультури. У своїй зоні, де зібралися команди переважно Заходу України, армійці фінішували другими. Першим став «Спартак» (Ужгород) — команда не тільки виграла чемпіонат УРСР того року, а й здобула Кубок республіки.

Наступного року Львів представляли аж 4 колективи: ОБО, «Харчовик» (колектив Львівської тютюнової фабрики), «Іскра» та «Динамо». ОБО виграв змагання у своїй зоні і в кінці року грав у фінальному турнірі за участю переможців решти 5 зон. Львівська команда стала віце-чемпіоном, переміг ОБО (Київ).

В сезоні 1952 ОБО посів тільки третє місце у 4 зоні першості УРСР. Крім армійців Львівщину репрезентував «Харчовик» (Винники), котрий став передостаннім у тій же зоні.

Період стабілізації (1954—1957) У 1954 році, після чергової реорганізації структури чемпіонатів Радянського Союзу, Львів знов отримав представника серед команд майстрів. Повернення вийшло непоганим — 7 місце серед 12 клубів. Головним тренером був заслужений майстер спорту Олексій Гринін (колишній гравець ЦБЧА і збірної СРСР), а серед футболістів відомими у майбутньому стали Йожеф Беца, Мирослав Думанський і Ернест Кеслер. У 1955 році ОБО теж фінішувало сьомим, але вже поміж 16 команд.

У 1956 у складі ОБО з'явився оборонець Василь Турянчик — майбутній багаторічний капітан «Динамо» (Київ). Саме завдяки надійній обороні львів'яни піднялися на 5 місце (усього 18 команд), пропустивши тільки 24 м'ячі у 34 іграх — найкращий результат зони. 1957 рік показав наскільки високим є потенціал команди. ОБО посів 2 місце у своїй зоні класу «Б» і запам'ятався іграми у Кубку СРСР. Перемоги над «Харчовиком» (Одеса) і «Колгоспником» (Полтава) вивели армійців до 1/8 фіналу, де суперником мав бути славнозвісний московський «Спартак» — чемпіон Радянського Союзу 1956 року. 6 червня 1957 року на поле стадіону ПрикВО вийшли ОБО (Львів) та вищоліговий «Спартак» (Москва), у стартовому складі якого було 9 збірників-чемпіонів Олімпіади 1956. Ажіотаж навколо гри виявися настільки великим, що глядачі не тільки вщент заполонили трибуни, а й розмістились на дахах навколишніх будинків та прямо на бігових доріжках вздовж усього поля. Львів'яни відкрили рахунок на 32-й хв. (Курчавенков), але у 2-му таймі москвичі вирвали перемогу завдяки голам Анатолія Ільїна та Микити Симоняна — 1:2.

1958 — боротьба за вищу лігу Перед сезоном 1958 команда змінила назву на СКВО (Спортивний клуб військового округу) і поповнилась, зокрема, форвардом Олегом Копаєвим. Того року клуб вперше в історії виграв першість своєї зони. Вже з перших матчів львів'яни були серед лідерів і змагалися за 1 місце зі «Спартаком» (Мінськ). У підсумку СКВО набрав 43 очки, а білоруси — 41. Чемпіонство у зоні дозволило армійцям грати у змаганнях за вихід до найвищої ліги СРСР. Але серйозного рівня гри львів'яни у турнірі, що проходив у Тбілісі в листопаді 1958 р., не показали. Керівництво відправило до Грузії лише 12 футболістів (не було навіть запасного воротаря), тому після травми голкіпера Юрія Сусли вже у першій грі місце у воротях зайняв оборонець Віталій Морозов. Львівський СКВО завершив турнір на передостанньому, 5-му місці, а перепустку до вищої ліги здобув СКВО (Ростов-на-Дону) — один з провідних армійських клубів Союзу. До Ростова і перевели відразу по закінченні сезону Шишаєва і Олега Копаєва (майбутнього гравця збірної СРСР, який став одним з найкращих бомбардирів в історії радянського футболу). 1959 рік львівська команда завершила на 6 місці у 4 зоні класу «Б».

З 1960 року команда стала називатися СКА (Спортивний клуб армії) і повторила торішнє досягнення — 6 місце. Той рік ознаменувався появою у класі «Б» ще одного представника Львівщини — «Нафтовика» (Дрогобич), який посів 14 місце поміж 17 команд 1 зони і тим, що до списку 33 найкращих українських футболістів класу «Б» потрапили нападники СКА Олександр Філяєв та Віктор Іванюк. У першості 1961 львів'яни фінішували 4-ми, а дрогобичани — 17-ми (передостаннє місце). Новим наставником став Сергій Шапошников, з чиїм іменем і будуть пов'язані всі успіхи армійського клубу у середині 1960-х. Цікавий поєдинок відбувся наприкінці 1961-го — у товариській міжнародній грі СКА (Львів) переміг шведський клуб «Гаммарбю» — 1:0.

1962 року у СКА прийшов 21-річний нападник Анатолій Пузач, який за підсумками сезону увійшов до списку 33 найкращих футболістів класу «Б». Він на кілька років дуже підсилив напад львів'ян і у 1965-му перейшов до «Динамо» (Київ). У 1 зоні СКА (Львів) був четвертим.

Чвертьфінал Кубка СРСР Чергова реорганізація радянського футболу у 1963 році була покликана зменшити різкий перехід з класу «Б» відразу у найвищу лігу — клас «А», тобто створити другу підгрупу класу «А». Потім цей турнір отримає назву перша ліга. У новоствореній лізі було місце для команди зі Львова, яке зайняли щойно-створені «Карпати». СКА продовжував виступати у нижчій лізі — класі «Б» і боротися за вихід у другу групу класу «А». У 1963 та 1964 роках армійці ставали віце-чемпіонами своєї зони, а в 1964 році добилися найвищого в історії успіху в Кубку СРСР — чвертьфіналу. Серед переможених ними команд були: «Спартак» (Могильов) — 2:1, «Верховина» (Ужгород) — 4:2, «Авангард» (Тернопіль) — 4:1, «Десна» (Чернігів) — 3:0, Трактор (Волгоград) — 2:0, «Дніпро» (Дніпропетровськ) — 6:2, «Волга» (Горький) — 3:1, СКА (Ростов) — 1:0. Усі ці поєдинки (крім ігор з «Десною» та армійцями Ростова) львів'яни провели на власному полі. Лише в ¼ фіналу клуб зі Львова поступився — у Куйбишеві програв «Крилам Рад» 0:1. У складі команди в чвертьфінальному матчі грали Борис Малямін, Микола Чепурський, Петро Данильчук, Іван Вагнер, Арпад Шандор, Володимир Капличний, Ярослав Дмитрасевич, Віктор Баталін, Томаш Пфайфер, Степан Варга, Іштван Секеч, Анатолій Пузач, Олександр Тимофеєв.Протокол матчу За вихід до півфіналу усі футболісти отримали б звання майстрів спорту СРСР, але і таке просування було оцінене — головний тренер СКА Сергій Шапошников став заслуженим тренером УРСР. Серед дебютантів виділявся центральний захисник Володимир Капличний, який у 1966 році перейшов до ЦСКА (Москва) і згодом у складі команди СРСР став віце-чемпіоном Європи 1972 року.

Перемога у класі «Б» 1965 рік видався чемпіонським — СКА (Львів) виграв першість УРСР у класі «Б». Упевнено (з 6-очковою перевагою) вони випередили у своїй зоні другу команду — «Авангард» (Тернопіль), а потім виграли фінальний турнір. Армійцям не було рівних у атаці — 98 голів у 40 поєдинках. Дуже надійно зіграла оборона — 29 м'ячів.

СезонЧемпіони Української РСР 1965 Борис Малямін, Василь Качорець; Тарас Шулятицький, Петро Данильчук, Володимир Капличний, Віктор Сучков, Андрій Карімов, Ярослав Дмитрасевич, Арпад Шандор, Імре Лендєл, Степан Варга, Богдан Грещак, Леонардас Жулаускас, Володимир Колодій, Томаш ПфайферГравці команди, які взяли участь щонайменше в половині матчів турніру стали переможцями чемпіонату УРСР..

Таким чином СКА мало виходити до другої групи класу «А», якби не пункт тодішнього Положення про чемпіонат СРСР, згідно з яким дві команди з одного міста не можуть одночасно грати у другій групі класу «А». Тому наприкінці 1965 року довелось проводити плей-оф між «Карпатами» та СКА (Львів). Армійці всуху розібралися з «Карпатами» — 2:0 і 3:0. Ці ігри увійшли до історії як перші зустрічі між цими двома командами. Після такого вдалого сезону наставник СКА Сергій Шапошников отримав підвищення і перейшов на тренерську роботу до ЦСКА (Москва). Цивільні «Карпати» вже могли готуватися до змагань у класі Б, але керівники радянського футболу перед сезоном 1964 розширили другу групу класу «А» і зелено-білим теж знайшлося там місце.

Чемпіонат 1966 року став першим, коли СКА (Львів) та «Карпати» виступали в одній лізі. Клуби обмінялися мінімальними перемогами один над одним — по 1:0, але клас військової команди виявися набагато вищим — 3-є місце («Карпати» фінішували на 14 позиції). Наступного року СКА також став третім. У команді з'явився нападник Едуард Козинкевич, який потім, змінивши кілька клубів, буде грати у «Карпатах» та стане срібним призером чемпіонату Європи 1972.

1968 року СКА завершив сезон на 7 місці, а «Карпати» значно покращили свою гру й перемогли у 1 підгрупі другої підгрупи класу «А». Почався занепад армійського футболу у Львові. У той час, коли 1969 року «Карпати» виграли Кубок СРСР і посіли 6-е місце у своїй підгрупі другої групи класу «А», армійці стали тільки 13-ми.

Найбільше матчів у другій групі класу «А» (1966—1969):Друга за рівнем ліга чемпіонату СРСР у 1963—1969 роках називалася Друга група класу «А». Турнір 1970 року, з такою назвою мав третій рівень.

Богдан Цап — 139. Володимир Пінковський — 111. Володимир Колодій — 109. Мар'ян Гуминилович — 104. Арпад Шандор — 91. Андрій Карімов — 83. Борис Малямін — 81. Едуард Козинкевич — 78. Томаш Пфайфер — 74. Олександр Швойницький — 56. Володимир Щерба — 53. Мар'ян Плахетко — 50. Володимир Госперський — 49. Олександр Васін — 47. Ромуальдас Юшка — 46. Юрій Ковба — 42.