Павел Марія Сапега (17 травня 1900 р., Седлисько — 1987 р., Мюнхен) — офіцер Війська Польського ІІ РП, підполковник армії США, контррозвідник.
Біографія Він був сином Павела (1860—1934), онука Адама Сапеги, обличчя якого бачить князь Вітовт на картині Яна Матейка «Грюнвальдська битва». Брав участь у польсько-більшовицькій війні, під час якої був важко поранений у битві під Замостям. Після війни залишився в армії.
Був підвищений до звання підпоручника кавалерійського резерву з вислугою років 1 січня 1920 року. У 1923, 1924 роках був офіцером запасу 8-го полку уланів у Кракові. У 1934 році, як резерв, він був приписаний до Офіцерського штабу округу № V як офіцер, призначений для використання під час війни, а потім залишився в звітах Окружного штабу Додатків Тарновських Гур.
Він був чоловіком Вірджилії Петерсон, доньки американського невролога та психіатра з Нью-Йорка, голови Американської неврологічної асоціації, батьком Марії Кристини та Миколая Фридерика — відомого фотографа. Батьки Павела-молодшого не були задоволені вибором сина. Лише мати Павла, Матильда Сапежина, приїхала до Лондона на весілля влітку 1933 року. Батько залишився вдома, посилаючись на погане самопочуття як виправдання.
У 1920-х роках навчався у Франції. У 1931—1936 роках він був директором Концерну шахт і хімічних заводів, що належав його німецькому двоюрідному брату Едгару Генкелю фон Доннерсмарку в Тарновських Гурах у Верхній Сілезії. У 1933—1936 роках він жив із дружиною та дочкою в палаці в Карлушовці, що належав родині фон Доннерсмарків (сьогодні частина міста Тарновські Гури). У 1934 році Павел-старший помер, і його син перебрав управління маєтком площею 5000 гектарів у Седлиську, розділивши його нові обов'язки з роботою в концерні. У 1936 році він і його сім'я переїхали назавжди до Седлиська, після того, як компанію німецького двоюрідного брата захопили нацисти. У 1930-х роках адвокатом Павела Сапіги був доктор Юліуш Бардах, син Теофіла і батько Вітольда, який працював у Раві Руській.
У вересні 1939 року Павела мобілізували, а Віргілія залишилася в маєтку. Під час німецьких бомбардувань разом з дітьми та прислугою втекла до лісу. Вона дала притулок 180 особам у маєтку — дружинам і дітям офіцерів, які на другому тижні війни пішки дійшли до Седлиська із Великопольщі. Після вторгнення Росії до Польщі, 17 вересня 1939 року, Павел перевіз свою родину до Львова, а згодом через Румунію та Францію вони потрапили до США. Там він вступив на службу в армію США. Після закінчення Другої світової війни, як і решта Сапіг, мусив залишитися на Заході, продовжуючи військову кар'єру до 1950 року (брав участь у Корейській війні). У 1960-х роках був резидентом контррозвідки США в Афінах у званні підполковника. Шлюб з Вірджилією не тривав вічно, вони розлучилися в 1950 році.
Павел Сапіга-молодший ніколи не втрачав зв'язків із країною, допомагаючи в багатьох дослідженнях історії власної родини, наприклад в біографії свого власного прапрадіда Олександра Сапіги.
3 травня 1977 року президент Республіки Польща в екзилі нагородив його Лицарським хрестом Ордена Відродження Польщі.
Посилання
Бібліографія