Початок європе́йської колоніза́ції Аме́рики, як правило, датується 1492 роком, хоча існує принаймні один приклад ранішої спроби колонізації. Першими відомими європейцями, що досягли Америки, як вважають, були вікінги у XI столітті, які створили кілька колоній в Гренландії і принаймні одне тимчасове поселення «Вінланд» — в Л'Анс-о-Медоуз на острові Ньюфаундленд. Поселення в Гренландії існували впродовж декількох століть, протягом яких норвезькі вікінги мали ворожі контакти з гренландськими норсі і ескімосами. До кінця XV століття поселення гренландських норсі загинулиKirsten Seaver, The Frozen Echo: Greenland and the Exploration of North America, C.A.D.1000-1500, chapter Nine, Greenland 1450—1500.
В 1492 році іспанська експедиція на чолі з Христофором Колумбом досягла Америки, після чого європейська колонізація розпочала швидко поширюватися спочатку у басейні Карибського моря (включаючи острови Еспаньйола, Пуерто-Рико і Кубу), а з початку XVI століття і рештою Америки. Зрештою вся західна півкуля перейшла під владу європейських держав, що привело до глибоких змін в її природі, населенні, у рослинному і тваринному світі. У XIX столітті вже понад 50 мільйонів осіб залишили Європу задля АмерикиDavid Eltis Economic Growth and the Ending of the Transatlantic slave trade.
Початок завоювання, претензії та колонії
У 1494 згідно з Тордесільяським договором, ратифікованим Папою Римським, Іспанія і Португалія поділили весь неєвропейський світ між собою, причому лінія йшла через Південну Америку. Згідно з цим договором іспанці підкорили великі території в Північній, Центральній та Південній Америках. Іспанський конкістадор Ернан Кортес захопив королівство ацтеків, а Франсіско Пісарро завоював імперію інків. В результаті до середини XVI століття іспанська корона отримала контроль над більшою частиною заходу Південної Америки, Центральну Америку та південь Північної Америки, окрім раніше завойованих територій Карибського басейну. В цей же час Португалія колонізувала велику частину східної Південної Америки на схід від лінії Тордесільяського договору, назвавши її Бразилією.
Інші європейські країни незабаром оскаржили умови Тордесільяського договору, в якому вони не брали участі. Англія і Франція намагалися створити колонії в Америці в XVI столітті, але вони зазнали невдачі. Проте протягом наступного століття ці два королівства разом з Голландською республікою заснували кілька постійних колоній. Деякі з них розташовувалися на Карибських островах, що вже були завойовані Іспанією або збезлюдніли через хвороби, тоді як інші розташувалися у східній частині Північної Америки, яка не була колонізована Іспанією, на північ від Флориди.
Перші європейські володіння в Північній Америці: Іспанська Флорида, англійські колонії Вірджинії (з прибережними островами) і Нова Англія, французькі колонії Акадія і Канада, шведська колонія Нова Швеція, і голландська Нові Нідерланди. У XVIII столітті Данія-Норвегія відродили свої колишні колонії в Гренландії, тоді як Російська імперія заснувала поселення на Алясці.
Позаяк дедалі більша кількість країн була зацікавлена у колонізації Америки, конкурентна боротьба за території ставала усе запеклішою. Колоністи часто зіштовхувались із загрозою нападу з боку сусідніх колоній, а також тубільних племен і піратів.
Початкова державна підтримка колоністів
Перший етап європейської активності в Америках розпочалося з атлантичного переходу Христофора Колумба (1492—1504) за кошти Іспанії у пошуках нового шляху до Індії і Китаю. За ним були інші дослідники, як Джон Кабот, який відкрив Ньюфаундленд і був споряджений Англією. Педру Алваріш Кабрал досліджував Бразилію від Португалії. Амеріго Веспуччі працював від Португалії з 1497 до 1513 і встановив, що Колумб знайшов новий континент. Сьогоднішні картографи використовують латинізовану версію його імені, Америка, для позначення двох континентів. Серед інших дослідників були Джованні да Верраццано від Франції, португалець Жуан Ваш Корте-Реал, Самюель де Шамплен (1567—1635), який досліджував Канаду. 1513 року Васко Нуньєс де Бальбоа перетнув Панамський перешийок та привів першу європейську експедицію до Тихого океану, приєднавши всі прилеглі землі до Іспанії.
Ці дослідження супроводжувалися, зокрема, як у випадку з Іспанією, цілим етапом завоювань: іспанці, щойно закінчивши реконкісту Іспанії від ісламу, першими колонізували Америку, застосувавши ту ж модель управління, що була в Аль-Андалус. Через десять років після відкриття Колумба владу на Гаїті отримав Ніколас де Овандо з ордену Алькантара, заснованого під час Реконкісти. Як і на Піренейському півострові, мешканців Гаїті надали новим землевласникам, а релігійний орден урядував. Поступово запровадили систему енком'єнда, яка надавала землю європейським поселенцям.
Відносно велике непорозуміння полягає в тому, що невелика кількість конкістадорів завоювали великі території завдяки лише епідеміям хвороб та своїм могутнім кабальєро. Недавні археологічні розкопки наводять на думку про чисельні іспансько-індіанські альянси. Разом з кіннотою та різноманітними знаряддями, як, наприклад, зброя для облоги, іспанські конкістадори використовували розбіжності серед місцевих етнічних груп та застосовували їх з власними силами. Але навіть з цими резервами, в європейців все ще були великі труднощі, засновуючи колонії або ініціюючи мирні договори, як це видно з Арауканської та Другої Семінольської воєн, війни Червоної Хмари та Повстання Понтіака. Ернан Кортес зрештою завоював Мексику і Тласкалу у 1519—1521, в той час як 40,000 інків-ренегатів (відступників) на чолі з Франсіско Пісарро завойовували Імперію інків у період між 1532 та 1535.
За перші півтора століття після подорожі Колумба корінне населення Південної та Північної Америки зменшилось приблизно на 80 % (від близько 50 млн в 1492 році до 8 млн у 1650 році), переважно, через спалахи захворювань з Старого світу, але часто і через вбивства та примусову працю (міта — форма примусової праці відновлена в Імперії інків, текітл — в Імперії ацтеків). Конкістадори замінили корінних американських олігархів, зокрема, через змішані шлюби з представниками місцевої еліти. 1532 року імператор Священної Римської імперії Карл V ввів посаду віцекороля Мексики, яку зайняв Антоніо де Мендоса, щоб запобігти відновленню незалежності в землях, завойованих Кортесом. Через два роки Карл V підписав Нові Закони (які замінили Бургоські закони 1512 року), що забороняли рабство та репартім'єнто (розподіл земель, місцевого населення та товарів між колоністами), але також оголошували всі американські землі його власними, а усе автохтонне населення його підданими.
Коли в травні 1493 року Папа Олександр VI видавав буллу Inter caetera, якою гарантував надання нових земель Королівству Іспанії, взамін він вимагав євангелізації місцевого населення. Таким чином, під час другої подорожі Колумба бенедиктинські ченці супроводжували його разом з іншими дванадцятьма священиками. Оскільки рабство було заборонене серед християн, і могло накладатися на нехристиянських військових полонених або людей, що вже були продані рабами, дебати про християнізацію точилися впродовж всього 16 століття. 1537 року папська булла Sublimis Deus визнавала, що корінні американці мають душу, що забороняло їхнє поневолення, але не припинило дебатів. Дехто стверджував, що місцевий, який повстав, а потім був схоплений, міг все ж стати рабом. Процес християнізації мав спочатку насильницький характер: коли перші францисканці прибули до Мексики у 1524 році, вони спалили місця поклоніння язичників, відчуживши значну частину місцевого населення. У 1530-х роках вони розпочали адаптацію християнства до місцевих звичаїв, в тому числі будівництво нових церков на місцях стародавніх культових споруд, що призвело до суміші християнства Старого Світу з місцевими релігіями.«Espagnols-Indiens: le choc des civilisations», in L'Histoire n°322, July–August 2007, pp.14- 21 (interview with Christian Duverger, teacher at the EHESS) Іспанська Римо-Католицька церква, потребуючи праці корінного населення та співпраці з ним, проповідувала кечуа, науатль, гуарані та іншими індіанськими мовами, що сприяло поширенню корінних мов. 1523 року Фрей Педро де Ганте заснував одну з перших шкіл для корінних американців. Щоб винагородити війська, конкістадори часто виділяли індіанські міста своїм солдатам. В деяких місцях були введені чорношкірі африканські раби для заміни роботи корінних американців, особливо у Вест-Індії, де корінне населення на багатьох островах наближалося до зникнення. За цей час португальці поступово перейшли від первісного плану заснування торгових пунктів до обширної колонізації території сучасної Бразилії. Вони завезли мільйони рабів для роботи на своїх плантаціях. Португальський та іспанський королівські уряди сподівалися правити цими поселеннями та збирати не менше 20 % усіх скарбів (5-та частина королю, яку збирав Каса-де-Контратасьон), які коли-небудь знаходили, окрім збору всіх видів податків. До кінця 16-го ст. американське срібло складало одну п'яту загального бюджету Іспанії. У 16 столітті приблизно 240 тис. європейців досягли американських портів.
Колонізація Південної і Центральної Америки в XV—XVII століттях
Див. також Золото та срібло Іспанської Америки
1499 — Амеріго Веспуччі і Алонсо де Хойєда досягають гирла Амазонки 1502 — Веспуччі, після другої подорожі остаточно приходить до висновку, що Американський континент не є частиною Індії 1513 — Після 25-денного переходу джунглями Васько Нуньєс де Бальбоа перетинає Панамський перешийок і вперше виходить до тихоокеанського узбережжя Америки. 1513 — Хуан Понсе де Леон, вирушає на пошуки легендарного фонтану вічної юності. Зазнавши невдачі в досягненні об'єкта пошуків, він проте виявляє родовища золота. Дає ім'я півострову Флорида і оголошує його іспанським володінням. 1519 — Фернандо Кортес входить в Теночтітлан, захоплює Імператора Монтесуму II починаючи тим самим завоювання імперії Ацтеків. Його тріумф приводить до 300-річної іспанської влади в Мексиці і Центральній Америці. 1522 — Паскуаль де Андогойя відкриває Перу. 1523 — Іспанія засновує постійну військову базу і поселення на Ямайці 1531 — Франсисько Пісарро, вторгається до Перу, знищує тисячі аборигенів і підкорює Імперію Інків, найпотужнішу державу південноамериканських індіанців. Величезна кількість інків гине від занесеної іспанцями вітрянки. 1536 — Іспанські поселенці засновують Буенос-Айрес, проте через п'ять років вимушені покинути місто під натиском індіанців. 1538 — Заснування Боготи. 1539 — В Мехіко відкривається перша друкарня в Новому Світі. 1540 — Відкриття Великого каньйону. 1541 — Ернандо де Сото досягає берегів Міссісіпі. 1551 — Перші університети засновані в Лімі і Мехіко 1565 — Заснування Сент-Огастіна — першого поселення європейців на території сучасних Сполучених Штатів 1567 — Заснування Ріо-де-Жанейро 1580 — Повторне заснування Буенос-Айресу 1605 — (1609 за деякими джерелами) заснування Санта-Фе, столиці іспанської колонії Нью-Мексико (нині штат США)
Колонізація Північної Америки (XVII—XVIII ст.)
До середини XVI-го століття домінування Іспанії на американському континенті було майже абсолютним, колоніальні володіння, що тягнулися від мису Горн до Нью-Мексико, приносили величезні доходи королівській казні. Спроби інших європейських держав заснувати колонії в Америці не увінчалися помітними успіхами.The Great Republic by the Master Historians, edited by Hubert H. Bankcroft . Але в той же час почав змінюватися баланс сил в Старому Світі: королі витрачали потоки срібла і золота, що йдуть з колоній, і мало цікавилися господарством метрополії, яке під тягарем неефективного, корумпованого адміністративного апарату, засилля клерикалізму і відсутності стимул-реакцій до модернізації стало дедалі більше відставати від економіки Англії, що швидко розвивалася.