Невена Стоянова Буюклієва (Нене Буюклієва) — болгарська драматична актриса, народна артистка з 1952 року.
Біографія Невена Стоянова народилася в Софії в 24 лютогоо 1896 року в родині службовця, учасника Балканської війни. Її мати, Катерина Войнова, була сестрою диякона Агапія Воїнова. У 1915 році Невена закінчила Другу жіночу гімназію. Працювала вчителькою в селі Зедна, Радомирсько; потім до 1918 р була референтом у статистиці та помічником бухгалтера в дирекції пошт. У 1919 році Невена Буюклієва взяла участь у конкурсі до Національного театру, була підготовлена Златіною Недевою і зайняла перше місце. Навчалась у драматичній школі до 1921 року. Пізніше навчалась у Віри Пушкарьової та Миколи О. Масалітинов. Кюстендилският род Буюклиеви, Енциклопедия на български родове. Спиркова, Лиляна. Моите изповеди. Животът на Невена Буюклиева. С., 2006 г. Акторська діяльність У 1923 році Буюклієва приєдналася до трупи Національного театру Утринна поща - Независим ежедневен информационен вестник / Ред. Н. Венедиков - Варна; Кооп. печ. Гутенберг / брой 12, 12 март 1923 г., стр. 2, де грала до своєї смерті в 1966 році. Її перші великі ролі були в «Дванадцятій ночі» Шекспіра, в «Святому, але не теплому» Олександра Островського тощо. Останню роль зіграла в 1965 році у в «Слугах» Івана Вазова.
Вона зіграла у наступних виставах: 1919 - «Під старим небом» Цанко Церковського, 1919 - «Тартюф» Жана-Батіста Мольєра, 1920 - «Самодива» Петько Ю. Тодоров, 1920 - «Гамлет» Вільяма Шекспіра, 1921, 1942 - "Боян Магесника" Кирила Христова, 1923 — «Зміїне весілля» П. Тодоров, «Упир» Антона Страшимирова, 1925 - «Ідіот» Федора Достоєвського, 1926 - «Дванадцята ніч» У. Шекспір, 1927 - «Майстри» Рачо Стоянова, 1927 - «Сон в літню ніч» В. Шекспір, 1928 - «Дон Карлос» Фрідріха Шиллера, 1929 — «Албена» Йордана Йовкова, «Дзвони св. Климент» Дімо Сярова, 1929 - Суд над Мері Дагган Б. Вілер, 1930 — «Вона і двоє» Ст. Л. Костов, 1930 - «Горе з розуму» Олександра Грибоєдова, 1932 - «Ідеальна людина» Оскара Уайльда, 1933 - «Драгоїці» Стефана Савова, «Бояри і слуга пустелі» Георгія Драндарова, «До безодні» І. Вазов, 1934 - «Престол» Івана Вазова, 1934 - «Марія Стюарт» Ф. Шиллер, 1937 - «Неважлива жінка» Оскара Уайльда, 1938 - «Пані» Єлисавети Багряної та Матвія Валєва 1939 - «Коли грім загримить» Пейо Яворова , 1939 - «Учень диявола» Бернарда Шоу, 1940 - «Сім'я» Христо Свіленов, 1941 - «Калин Орела» Миколи Ікономова, 1945 - «Цариця Теодора» Магди Петканової , 1947 - «Васа Желєзнова» Максима Горького , 1948–1955 — «Царське милосердя» Камена Зідарова , 1952 - «Любов» Орліна Васильєва , 1953 - «Іскри в ночі» Армана Баруха , 1954 - «Ромео і Джульєтта» В. Шекспір, 1956 - «Мати своїх дітей» А. Н. Афіногенов , 1957 - «Ворог» з вул. Л. Костов, 1960 - «Перед грозою» Бояна Балабанова , 1964 - «День народження» Драгомира Асенова , 1965 - «Офіцери» І. Вазова, Громадська діяльність Невена Буюклієва займалась і громадською діяльністю. З її ініціативи з червня 1927 по серпень 1931 року гурток «Живе слово» проводив концерти та збирав кошти для перенесення останків поета Дімчо Дебелянова з Демір-Хісара до Болгарії. 23 серпня 1931 року поклали його останки в нову могилу. У 1934 році знову на кошти, зібрані з концертів і пожертвувань, . Іван Лазаров створив знаменитий пам'ятник Матері, розташований на церковному подвір'ї в Копривштиці. Великі досягнення має Буюклієва і в мистецтві декламації. Увійшла до гуртка «Живе слово», заснованого 1924 року. У 1935 році Невена одружилася з проф. Петко Спірков, викладачем Економічної Академії - Свіштов.
Досягнення У 1950 р. Буюклієвій була присуджена Димитровська премія У 1952 р - отримала звання «Народний артист».
У 2006 році Дочка Буюклієвої Ліліана Спіркова видала мемуари «Мої сповіді • Життя Невени Буюклієвої».
Джерела
Посилання
Меморіальне місце Невени Буюклієвої