Екологічний расизм або екологічний апартеїд є формою інституційного расизму, що призводить до диспропорційного розміщення сміттєзвалищ, сміттєспалювальних заводів і утилізації небезпечних відходів у кольорових спільнотах. У міжнародному масштабі також пов'язаний з перевидобутком корисних копалин, нафти та промисловим сільським господарством, що непропорційно припадають на бідніші країни, переважно населені кольоровими людьми. Глобальна торгівля відходами так само несе негативний вплив на бідніші країни та їхнє корінне населення.

Рух за екологічну і кліматичну справедливість спрямовані на боротьбу з екологічним расизмом, привертаючи увагу та впроваджуючи зміни, щоб маргіналізоване населення не було непропорційно вразливим до зміни клімату та забруднення середовища.

Історія

Термін «екологічний расизм» був введений у 1982 році Бенджаміном Чавісом, колишнім виконавчим директором Комісії з питань расової справедливості Об'єднаної церкви Христа (UCC) у США. У своїй промові, виступаючи проти розміщення небезпечних відходів поліхлорованого біфенілу (ПХБ) на полігоні в окрузі Воррен, Північна Кароліна, Чавіс дав терміну наступне визначення:

[це] расова дискримінація в розробці екологічної політики, дотримання нормативних актів і законів, навмисне націлювання на кольорові громади для об'єктів з утилізації токсичних відходів, офіційне санкціонування небезпечної для життя присутності отрут і забруднюючих речовин у наших громадах, а також історія виключення людей з колір від лідерства екологічних рухів.Визнання екологічного расизму стало каталізатором руху за екологічну справедливість, який почався в 1970-х і 1980-х роках під впливом попереднього руху за громадянські права.

Після подій у Воррені UCC та Головне бухгалтерське управління США оприлюднили звіти, що демонстрували, як скуплення небезпечних відходів непропорційно розташовані в бідних районах, заселених меншинами. Чавіс та доктор Роберт Д. Буллард (Robert D. Bullard) вказали на інституціоналізований расизм, що походить від урядової та корпоративної політики, яка призвела до екологічного расизму. Ці расистські практики включали сегрегацію фінансових послуг, зонування та планування без адаптації до кольорових меншин. Мешканці стикалися з екологічним расизмом через свій низький соціально-економічний статус, відсутність політичного представництва та мобільності. Розширюючи визначення в «Спадщині американського апартеїду та екологічного расизму», доктор Буллард сказав, що екологічний расизм:

належить до будь-якої політики, практики чи директиви, яка по-різному впливає або ставить у невигідне становище (навмисно чи ненавмисно) окремих осіб, групи чи спільноти на основі раси чи кольору шкіри.Хоча цей термін був введений у США, екологічний расизм також має місце на міжнародному рівні. Дослідження показали, що після того, як закони про охорону навколишнього середовища стали помітними в розвинених країнах, компанії перемістили свої відходи на Глобальний Південь. Менш розвинені країни часто мають менше екологічних норм і стають гаванями забруднення.

Причини

Є чотири фактори, які призводять до екологічного расизму: відсутність доступної землі, відсутність політичної влади, відсутність мобільності та бідність. Дешеву землю шукають корпорації та державні органи. У результаті громади, які не можуть ефективно протистояти цим корпораціям і урядовим органам, не можуть домовитися про справедливі витрати та відстояти свої права. Громади з мінімізованою соціально-економічною мобільністю не мають змоги переселятися. Чавіс визначив екологічний расизм у п'ятьох категоріях: расова дискримінація у визначенні екологічної політики, дискримінаційне застосування правил і законів, навмисне визначення спільнот меншин як місць звалищ небезпечних відходів, офіційне санкціонування небезпечних забруднювачів у громадах меншин та виключення кольорових людей з екологічних лідерських позицій.

Сміттєзвалища та іншого роду скупчення відходів відомі як «локально небажане землекористування» (locally unwanted land use, LULU) приносять користь усій громаді, однак погіршують якість життя на місцевому рівні. Оскільки звалища приносять певні економічні зиски, частина місцевого населення будуть не бажати протидіяти його розміщенню на своїх землях, не дивлячись на ризики для свого здоров'я. Крім того, подібні суперечливі об'єкти з меншою ймовірністю будуть розміщені в районах, де не проживають меншини, які, як очікується, будуть кооперуватися та протистояти їхньому розміщенню на своїй землі.

У містах Глобальної Півночі субурбанізація та джентрифікація призводять до патернів екологічного расизму. Наприклад, втеча білих із промислових зон у безпечніші, чистіші приміські райони залишає громади меншин у нетрях і в безпосередній близькості від забруднених промислових зон. У цих районах панує високий рівень безробіття, і підприємства з меншою ймовірністю інвестуватимуть у розвиток таких районів, створюючи погані економічні умови для мешканців і зміцнюючи соціальну та расову нерівність. Щобільше, бідність мешканців громади може враховуватися забудовниками звалищ, оскільки райони з низькою вартістю нерухомості заощадять забудовникам кошти.

Вплив на здоров'я

Екологічний расизм та пов'язане з ним погіршення стану довкілля, впливає на здоров'я уразливих спільнот. Наприклад, забруднені води та ґрунт можуть послабити або сповільнити розвиток мозку«The Effects of Noise on Health». hms.harvard.edu. Retrieved 2023-03-09..

Організація «В захист тварин» (штат Каліфорнія) стверджує, що інтенсивне тваринництво негативно впливає на здоров'я прилеглих громад. За їхніми словами, нагромадження гною виробляють сірководень і забруднюють місцеві запаси води, що призводить до збільшення кількості викиднів, вад розвитку і спалахів захворювань. Ці ферми непропорційно розташовані в районах з низьким рівнем доходу та кольорових громадах. Інші ризики включають вплив пестицидів, стоки хімічних відходів та забруднення повітря.

Зниження екологічного расизму Відповідно до Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку, одним із можливих рішень є принцип обережності, згідно з яким, «коли існує загроза серйозної чи незворотної шкоди, відсутність повної наукової визначеності не повинна слугувати причиною для відкладення економічно ефективних заходів для запобігання деградації стану довкілля». Відповідно цьому принципу, ініціатор потенційно небезпечної діяльності зобов'язаний продемонструвати безпечність своїх дій. Активісти «екологічної справедливості» також наголошують на необхідності скорочення відходів загалом, що сприятиме зменшенню викидів метану, що, своєю чергою, гальмуватиме зміну клімату.

Дослідження Звіт Friends of the Earth International Environmental Nakba привертає увагу до екологічного расизму, що мав місце в секторі Газа під час ізраїльсько-палестинського конфлікту. Деякі ізраїльські методи полягали у триденному блокуванні водопостачання для палестинських біженців та знищенні ферм.

Окрім документації фактів, деякі дослідження спрямовані на пошуки методів запобігання екологічному расизму. У дослідженні Даума, Столера та Гранта щодо управління електронними відходами в Аккрі, Гана, підкреслюється важливість взаємодії з переробними підприємствами й торговцями брухтом, у контраст з такими стратегіями, як заборона спалювання та схем зворотнього викупу, що не мали ефективності.

Вчені з питань екологічної справедливостіPulido, Laura. «C.V.» www.laurapulido.org. Retrieved 23 November 2021. стверджують, що визнання екологічного расизму як елементу, що випливає з міцно вкоріненої спадщини расового капіталізму, має вирішальне значення для руху, оскільки пріорітет білих продовжує формувати людські стосунки з довкіллям та трудовою сферою.

Процесуальна справедливість Процедурна справедливість диктує чесне, прозоре й неупереджене прийняття дипломатичних рішень, таких як розподіл ресурсів або врегулювання розбіжностей, з рівними можливостями для всіх сторін висловити свої позиції, думки та проблеми. Замість того, щоб просто зосереджуватися на результатах угод і впливі цих результатів на постраждале населення та групи інтересів, процесуальна справедливість прагне залучити зацікавлені сторони протягом усього процесу від планування до впровадження. З точки зору боротьби з екологічним расизмом, процедурна справедливість допомагає зменшити можливості впливових гравців, таких як часто корумповані держави або приватні організації, диктувати весь процес прийняття рішень і повертає частину влади в руки тих, кого безпосередньо торкнеться рішення, що приймаються.

Активізм Активізм приймає різні форми. Однією з форм є колективні демонстрації або протести, які можуть відбуватися на різних рівнях від місцевого до міжнародного. У багатьох випадках активісти та організації створюють партнерства як на регіональному, так і на міжнародному рівнях, щоб отримати більший вплив у досягненні своїх цілей.

Наприклад, у Канаді було створено багато рухів опору проти екологічного расизму, зокрема ініційованих корінними жінками. Однією з них була Ініціатива Сестер по Духу (Sisters in Spirit) Асоціації корінних жінок Канади (NWAC). Ця ініціатива спрямована на створення звітів про смерть і зникнення жінок корінного населення з метою підвищення обізнаності та спонукання уряду та суспільства до дій. Попри те, що канадський федеральний уряд вирішив припинити фінансування ініціативи Сестер по Духу у 2010 році, NWAC продовжує підтримку руху.

Екологічні репарації Деякі вчені та економісти розглядають перспективи екологічних репарацій особам, які певним чином постраждали від присутності промисловості. Потенційні групи включають людей, які живуть поблизу об'єктів промисловості, жертв стихійних лих і кліматичних біженців, що втікають із небезпечних умов життя у власній країні. Відшкодування може приймати різні форми, від прямих виплат окремим особам до грошей, виділених на очищення сміттєзвалищ, закупівлі датчиків якості повітря для малозабезпечених житлових районів, інвестування в громадський транспорт, який зменшував би викиди парникових газів.

Політика та міжнародні угоди Експорт небезпечних відходів до країн третього світу викликає ще одне занепокоєння. Глобалізація та збільшення транснаціональних угод створюють можливості для випадків екологічного расизму. У період з 1989 по 1994 рік приблизно 2611 метричних тонн небезпечних відходів було експортовано з країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до країн, що до неї не входять.

Організація африканської єдності (ОАЄ) була стурбована тим, що Базельська конвенція, прийнята в березні 1989 року, не містила повної заборони на транскордонне перевезення небезпечних відходів. У відповідь на їхнє занепокоєння, 30 січня 1991 року Панафриканська конференція з навколишнього середовища та сталого розвитку прийняла Бамакську конвенцію, яка забороняє імпорт усіх небезпечних відходів до Африки та обмежує їхнє переміщення в межах континенту. У вересні 1995 року країни G-77 допомогли внести поправки до Базельської конвенції, щоб заборонити експорт усіх небезпечних відходів із промислово розвинених країн (переважно країн ОЕСР та Ліхтенштейну) до інших держав. У 1988 році ОАЄ підписала резолюцію, яка оголосила захоронення токсичних відходів «злочином проти Африки та африканського народу». Незабаром після цього Економічне співтовариство західноафриканських держав (ECOWAS) прийняло резолюцію, яка передбачала покарання, зокрема довічне ув'язнення, для тих, хто був спійманий на скиданні токсичних відходів.

Рухи за екологічну справедливість стають важливою частиною всесвітніх самітів. Це питання привертає увагу та стосується широкого кола людей та рівнів суспільства. Занепокоєння з приводу глобалізації може об'єднати широкий спектр зацікавлених сторін, включаючи робітників, науковців і громадських лідерів, для яких зростання промисловості є спільним знаменником.

Приклади по регіонах

Африка

Нігерія