«Бесіди і судження»Лі Сінь. Конфуцій 孔子 // Міжнародне радіо Китаю, 24.10.2017. (, ), також відомі як Аналекти Конфуція або Лунь Юй — головна книга конфуціанства, найзнаменитіший текст Східноазійського культурного регіону. Складова конфуціанського Чотирикнижжя. Написана давньокитайською мовою учнями Конфуція (551—479 до н. е.) з коротких нотаток, які фіксують висловлювання, вчинки вчителя, а також діалоги з його участю. Складається з двадцяти частин. Упорядковувалася після смерті Конфуція близько 230 років, 479—249 до н. е.Brooks 2007:205 Традиційно вважається, що вона була складена та написана послідовниками Конфуція. Вважається, що вона була написана в період Воюючих царств (475—221 рр. до н. е.) і досягла своєї остаточної форми в середній період династії Хань (206 р. до н. е.–220 рр. н. е.). До ранньої династії Хань Аналекти вважалися просто «коментарем» до п'яти класичних книг, але до кінця тієї династії статус Аналектів став одним із центральних текстів конфуціанства.
Гномічний характер більшості з висловлювань спричинив розвиток багатої коментаторської традиції, а також суттєві відмінності у перекладах іншими мовами. Одна з найшанованіших класичних книг. Його цитування напам'ять було обов'язковою вимогою китайської класичної освіти.
Під час пізньої династії Сун (960—1279 рр. н. е.) важливість Аналектів як китайської філософської праці була піднята вище, ніж важливість старших п'яти класичних творів, і їх визнали однією з «Чотирьох книг». «Аналекти» були однією з найбільш читаних і досліджуваних книг у Китаї протягом останніх 2000 років і продовжують справляти значний вплив на думку та цінності Китаю та Східної Азії сьогодні.
Конфуцій вважав, що добробут країни залежить від морального розвитку її народу, починаючи з лідерства нації. Він вважав, що люди можуть почати розвивати всеохоплююче почуття чесноти через ren, і що основним кроком до культивування ren є відданість своїм батькам і старшим братам і сестрам. Він навчав, що індивідуальні бажання не потрібно пригнічувати, але що людей слід навчати узгоджувати свої бажання за допомогою ритуалів і форм пристойності, за допомогою яких люди можуть продемонструвати свою повагу до інших і свою відповідальну роль у суспільстві.
Конфуцій вчив, що почуття чесноти правителя є його головною передумовою лідерства. Його основною метою у навчанні своїх учнів було виховати етично освічених людей, які трималися б серйозно, говорили правильно та демонстрували неперевершену чесність у всьому.
Історія
Створення тексту За словами Пан Гу, який писав у Книзі Хань, Аналекти виникли як окремі записи, збережені учнями Конфуція про розмови між Майстром і ними, які потім були зібрані та спільно відредаговані учнями після смерті Конфуція в 479 році до нашої ери. Тому твір називається Лунью, що означає «відредаговані бесіди» або «вибрані промови» (тобто аналекти). Це в цілому формує традиційний опис генезису праці, прийнятий пізнішими поколіннями вчених, наприклад, неоконфуціанський вчений династії Сун Чжу Сі заявив, що Аналекти це записи учнів Конфуція в першому та другому поколінні.
Ця традиційна точка зору була оскаржена китайськими, японськими та західними вченими. Філолог династії Цін Цуй Шу стверджував на лінгвістичній основі, що останні п'ять книг були написані набагато пізніше, ніж решта праці. Іто Джінсай стверджував, що через відмінності, які він бачив у моделях мови та змісті аналектів, слід проводити різницю в авторстві між «верхніми аналектами» (книги 1–10) і «нижчими аналектами» (книги 11–20). Артур Уейлі припустив, що Книги 3–9 являють собою найперші частини книги. Е. Брюс Брукс і А. Таеко Брукс переглянули попередні теорії створення розділів і створили «теорію чотирьох шарів» тексту. Зараз багато сучасних вчених вважають, що робота складалася протягом приблизно двохсот років, десь у період Воюючих царств (476—221 рр. до н. е.), при цьому деякі ставлять під сумнів автентичність деяких висловів. Через те, що жодного рукопису, датованого приблизно 70 роком до н. е., не було виявлено, а також тому, що Аналекти не згадувалися за назвою в жодному існуючому джерелі до ранньої династії Хань, деякі вчені запропонували дати аж до 140 року до н. е. остаточне складання тексту.
Незалежно від того, наскільки раннім є текст Аналектів, більшість дослідників вважають, що до ранньої династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.) книга була широко відома й передана Китаєм у майже повному вигляді, і що книга набула свого остаточного вигляду, завершеної форми під час династії Хань. Проте письменник династії Хань Ван Чонг стверджував, що всі копії Аналектів, які існували за династії Хань, були неповними і становили лише частину значно більшої праці. Це підтверджується тим фактом, що в період Воюючих царств існувала більша колекція вчень Конфуція, ніж збереглася безпосередньо в Аналектах: 75 % висловів Конфуція, цитованих його учнем у другому поколінні, Мен-цзи, не існують в отриманому тексті Аналектів.
Версії За словами дослідника династії Хань Лю Сяна, на початку династії Хань існувало дві версії аналектів: «версія Лу» та «версія Ці». Версія Lu містила двадцять розділів, а версія Qi містила двадцять два розділи, включаючи два розділи, яких немає у версії Lu. З двадцяти розділів, спільних для обох версій, у версії Лу було більше уривків. Кожна версія мала своїх майстрів, школи та передавачі.
Під час правління імператора Цзін Хань (правління 157—141 рр. до н. е.) третю версію (версію «Старого тексту») було виявлено захованою в стіні будинку, який тоді вважався Конфуцієм, коли будинок був у процесі будівництва. був знищений королем Лу Гун (153—128 рр. до н. е.), щоб розширити королівський палац. Нова версія не містила двох додаткових розділів, знайдених у версії Qi, але вона розділила одну главу, знайдену у версіях Lu та Qi, на дві, тому в ній було двадцять один розділ, а порядок розділів був іншим.
Стара текстова версія отримала свою назву через те, що вона була написана літерами, які не використовувалися з раннього періоду Воюючих царств (тобто до 221 р. до н. е.), коли вважалося, що вона була прихованою. Згідно з дослідником династії Хань Хуан Таном, стара версія тексту мала чотириста символів, що відрізнялися від версії Лу (на якій в основному базується отриманий текст аналектів ), і вона серйозно відрізнялася від версії Лу на двадцять символів. сім місць. З цих двадцяти семи відмінностей отриманий текст лише в двох місцях узгоджується зі старою текстовою версією.
Понад століття потому викладач Аналектів для імператора Чена з Хань Чжан Юй (пом. 5 р. до н. е.) синтезував версії Лу та Ці, взявши версію Лу за авторитетну та вибірково додавши розділи з версії Ци, і створив складений текст аналектів , відомий як «Чжан Хоу Лунь». Цей текст був визнаний сучасниками Чжан Юя та наступними ханьськими вченими як вищий за будь-яку окрему версію, і це текст, який сьогодні визнається аналектами . Сьогодні не існує повних копій ані версії Лу, ані старої текстової версії Аналектів [ хоча фрагменти старої текстової версії були виявлені в Дуньхуані. Версія Qi була втрачена протягом приблизно 1800 років, але знову була знайдена під час розкопок гробниці маркіза Хайхуна в 2011 році.
До кінця двадцятого сторіччя найдавніша наявна копія Аналектів, відома вченим, була знайдена в «Кам'яній класиці епохи Сіньпін», копії конфуціанської класики, написаній на камені в старій столиці династії Східної Хань Лояні близько 175 року нашої ери. З тих пір археологи виявили дві рукописні копії Аналектів, які були написані приблизно в 50 році до нашої ери, за часів династії Західна Хань. Вони відомі як «Аналекти Дінчжоу» та «Аналекти Пхеньяну» за розташуванням гробниць, у яких вони були знайдені. Аналекти Дінчжоу були виявлені в 1973 році, але транскрипція їх змісту не була опублікована до 1997 року. Пхеньян Analects було виявлено в 1992 році. Академічний доступ до Пхеньянських аналектів був сильно обмежений, і жодне академічне дослідження не було опубліковано до 2009 року.
Dingzhou Analects було пошкоджено під час пожежі незабаром після того, як його поховали в династії Хань. Він був додатково пошкоджений під час землетрусу незабаром після того, як його відновили, і вцілілий текст трохи менше половини отриманого тексту Аналектів. З тих розділів, які збереглися, Дінчжоуські аналекти коротші, ніж отримані аналекти, що означає, що текст Дінчжоуських аналектів все ще перебував у процесі розширення, коли Дінчжоуські аналекти були поховані. Були докази того, що «доповнення» могли бути зроблені до рукопису після того, як він був завершений, вказуючи на те, що автор міг знати принаймні ще одну версіюАналітики та включені «зайві» матеріали для повноти.
Зміст Пхеньянських аналектів подібний до Дінчжоуських аналектів. Через секретність та ізоляціонізм уряду Північної Кореї міжнародним вченим було надано лише дуже побіжне дослідження, а його зміст не повністю відомий за межами Північної Кореї. Вчені не дійшли згоди щодо того, чи відображають аналекти Дінчжоу чи Пхеньянський аналекти версію Лу, версію Ці, стару текстову версію чи іншу версію, яка була незалежною від цих трьох традицій.
На сьогоднішній день найдавнішим рукописом Аналектів, що зберігся, є тексти, знайдені в гробниці Хайхуньхоу в 2011 році; аналекти Хайхунхоу «розповсюджувалися принаймні за сімнадцять років» до аналектів Дінчжоу та Пхеньяну.
Важливість у конфуціанстві Протягом більшої частини періоду Хань Аналекти не вважалися одним із основних текстів конфуціанства. Під час правління Хань Уді (141–87 рр. до н. е.), коли китайський уряд почав сприяти конфуціанству, уряд вважав канонічними лише п'ять класичних книг (цзин). Їх вважали конфуціанськими, оскільки вважалося, що Конфуцій частково написав, відредагував та/або передав їх. Аналекти вважалися другорядними, оскільки вважалося, що це лише збірка усних «коментарів» Конфуція (чжуань) до п'яти класичних книг.
Політичне значення та популярність Конфуція та конфуціанства зростали протягом династії Хань, і в Східній Хань «Аналекти» широко читали школярі та всі, хто прагнув до грамотності, і часто читали перед самими п'ятьма класиками. Під час Східної Хань спадкоємцю надавали вчителя спеціально для навчання аналектам. Зростання важливості Аналектів було визнано, коли П'ять Класичних книг було розширено до «Семи Класичних»: П'ять Класичних творів плюс Аналекти та Класика Синівської шанобливості, і його статус як одного з центральних текстів конфуціанства продовжував зростати до пізня династія Сун(960—1279), коли Чжу Сі її ідентифікували та пропагували як одну з Чотирьох книг і загалом визнали більш проникливою, ніж старіші П'ять класичних творів.
Стиль написання «Аналектів» також надихав майбутніх конфуціанських письменників. Наприклад, «Пояснення середнього» (中说) письменника династії Суй Ван Дуна було навмисне написано, щоб наслідувати стиль аналектів , практики, яку хвалив філософ династії Мін Ван Янмін.
Коментарі Копія коментаря Хе Яня до « Аналектів» із додатковим коментарем Сін Бінга, надрукованого під час династії Мін.
З часів династії Хань китайські читачі тлумачили Аналекти , читаючи коментарі вчених до книги. З часів династії Хань було багато коментарів до аналектів , але найбільш впливовими були два: Зібрані пояснення аналектів (Лунью Цзіцзе) Хе Яня (бл. 195—249) та кількох його колег, а також Збірник Коментарі до аналектів (Лунью Цзічжу) Чжу Сі (1130—1200). У своїй роботі Хе Янь зібрав, відібрав, узагальнив і раціоналізував те, що, на його думку, було найбільш проникливим з усіх попередніх коментарів до аналектів .який був створений попередніми вченими династій Хань і Вей (220—265 рр. н. е.).