Чорноморське вище військово-морське училище

Чорноморське вище військово-морське ордену Червоної зірки училище імені П. С. Нахімова (), раніше 2-ге військово-морське училище, Чорноморське військово-морське училище — військово-морське училище ВМФ СРСР, яке існувало в 1937—1992 роках.

Історія

Створення училища У середині 1930-х років єдине радянське Військово-морське училище імені М. В. Фрунзе вже не могло забезпечити кадрами зростаючі потреби флоту. Директивою Генерального штабу РСЧА від 19 листопада 1936 року було передбачене подальше розширення мережі військово-морських училищ.

У серпні 1935 року в Севастополі відвідав начальник морських сил В. М. Орлов. Результатом інспекції стало відкриття в училищі двох нових відділів: корабельних артилеристів і вахтових офіцерів. Проте це не вирішувало проблему зростаючих потреб у вахтових офіцерах і в перспективі зростаючих суднобудівних програм СРСР.

Наказом Народного комісара оборони № 035 від 1 квітня 1937 року в Севастополі було начато формування військово-морського училища з підготовки командних кадрів для кораблів і частин флоту. Наново сформованому ВМУ надавалося найменування «2-ге військово-морське училище». По аналогії з ВМУ імені М. В. Фрунзе в новому училищі передбачалася підготовка вахтенних командирів широкого профілю.

Для будівництва у Севастополі було виділено територію понад 50 гектарів між бухтами Стрілецька та Пісочна. Це був пустир, де окрім навчальної берегової артилерійської батареї казематного типу, збудованої перед Першою світовою війною, жодних будівель не було. Першим начальником 2-го військово-морського училища було призначено флагмана 2-го рангу Я. І. Озоліна. Під його керівництвом одночасно вирішувалися складні завдання: будівництво навчальних та житлових приміщень, створення всієї повністю автономної інфраструктури, комплектування кадрового та викладацького складу, проведення набору курсантів. Під час сталінських репресій у 1938 році начальник училища Яків Озолін був заарештований та помер під час слідства у Севастопольській в'язниці 6 червня 1938 року.

Наказом Народного комісара ВМФ № 241 від 25 червня 1939 року 2-ге ВМУ було перейменовано на Чорноморське військово-морське училище.

У липні 1940 року відділ вахтових командирів з Військово-морського артилерійського училища імені ЛКСМУ було передано за профілем до Севастопольського ВМУ, а ВМАУ імені ЛКСМУ знову перейменовано у ВМУ берегової оборони ВМФ імені ЛКСМУ.

Відповідно до Постанови Ради Народних Комісарів № 963 від 05.07.1940 і наказом Народного комісара ВМФ № 294 від 10.07.1940 училище було переведено в розряд вищих навчальних закладів і стало іменуватися «Чорноморське вище військово-морське».

У перші роки свого існування у 1937—1941 роках курсанти перших наборів, офіцери та мічмани, живучи у наметах, особисто будували житлові та навчальні корпуси, навчальні лабораторії та інші необхідні будівлі.

Друга світова війна

Після початку Другої світової війни в 1939 році в ЧВВМУ пройшли дострокові випуски. Випускникам наборів 1937-1938 років було присвоєно військове звання "лейтенант", набору 1939 - "молодший лейтенант", набору 1940 - "головний старшина", а набору 1941 - "старшина 1-ї статті". Усього було випущено 1794 особи.

У серпні-вересні 1941 року Чорноморське вище військово-морське училище евакуювали з Севастополя до Ростову-на-Дону, а в листопаді 1941 року, коли фронт наблизився і сюди, училище було розформоване. Основна частина викладачів, командирів курсантських підрозділів, випускників становили ядро ​​76-ї морської стрілецької бригади, командиром якої був призначений начальник училища капітан 1-го рангу Б. Н. Апостолі. ЧВВМУ стало другим після ВМУ БО ВМФ імені ЛКСМУ в країні військовим училищем, яке у повному складі (всі курсанти, викладачі та постійний склад) взяло участь у бойових діях. 13 випускникам Чорноморського вищого військово-морського училища під час Другої світової війни було надано звання Героя Радянського Союзу. Понад 750 випускників 1937—1940 років ЧВВМУ загинули в роки війни, захищаючи СРСР.

Післявоєнні роки Після закінчення Другої світової війни 4 березня 1946 року було прийнято рішення про відновлення Чорноморського військово-морського училища для підготовки командирів малих кораблів з часом навчання два роки.

30 квітня 1947 року відповідно до Постанови Президії Верховної Ради СРСР від 27 січня 1947 року училищу було вручено Бойовий Прапор частини, під яким ЧВМУ вперше після війни брало участь у параді військ Севастопольського гарнізону 1 травня 1947 року. 1 вересня 1948 року училище вдруге у своїй історії отримало найменування «Чорноморське вище військово-морське училище» (ЧВВМУ).

Постановою Ради Міністрів № 1857 від 18.04.1952 та наказом Військово-Морського Міністра № 107 від 24.04.1952, у зв'язку зі 150-річчям від дня народження адмірала Нахімова П. С., його ім'я було присвоєно ЧВВМУ, яке стало імені П. С. Нахімова». 1 листопада 1952 року відбувся перший післявоєнний випуск офіцерів.

30 квітня 1975 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за великі заслуги у підготовці офіцерських кадрів для Збройних Сил та у зв'язку з 30-річчям Перемоги у Другій світовій війні 1939—1945 років. ЧВВМУ ім. П. С. Нахімова було нагороджено орденом Червоної Зірки.

З 1937 року по 1992 рік училище підготувало понад 16 тис. офіцерів, з яких 76 випускників стали адміралами та генералами. У ЧВВМУ готували корабельних фахівців із штурманської, артилерійської, мінно-торпедної, ракетної, протичовнової спеціальностей. 15 випускників отримали звання Героя Радянського Союзу. 121 випускник закінчив училище із золотою медаллю.

Постановою Кабінету Міністрів України № 490 від 19 серпня 1992 року на базі колишнього Чорноморського вищого військово-морського училища імені П. С. Нахімова та Севастопольського вищого військово-морського інженерного училища було створено Севастопольський військово-морський інститут (СВМІ).

Начальники училища , флагман 2 рангу (травень 1937 — липень 1938); Іпатов Павло Олексійович, капітан 1 рангу (вересень 1938 — вересень 1940); Дрозд Валентин Петрович, контр-адмірал (листопад 1940 — лютий 1941); , капітан 1 рангу (березень 1941 — листопад 1941); , капітан 1 рангу (березень 1946 — липень 1946); , капітан 1 рангу (липень 1946 — вересень 1948); Жуков Гаврило Васильович, контр-адмірал (вересень 1948 — вересень 1950); , Герой Радянського Союзу, контр-адмирал (вересень 1950 — грудень 1953); , контр-адмірал (грудень 1953 — травень 1957); Октябрський Пилип Сергійович, Герой Радянського Союзу, адмірал (травень 1957 — червень 1960); , віце-адмірал (червень 1960 — листопад 1965); , Герой Радянського Союзу, віце-адмірал (січень 1966 — грудень 1971); Соколан Степан Степанович, віце-адмірал (грудень 1971 — липень 1981); , віце-адмірал (серпень 1981 — серпень 1987); Денисенко Володимир Андрійович, контр-адмірал (серпень 1987 — серпень 1992);

Випускники Див. також:

Училище завершили 15 Героїв Радянського Союзу, 1 Герой Соціалістичної праці.

Павло Павлович Чабаненко — капітан 1 рангу, доктор військових наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України. Засновник наукової школи – «розвиток теорії військових ерготехнічних систем». Ігор Васильович Кабаненко — адмірал, Заступник Міністра оборони України (2014 р.). Президент Української агенції з перспективних науково-технічних розробок UA.RPA. Ігор Володимирович Князь — віцеадмірал, командувач ВМС України (2003 – 2006 рр.). Аташе з питань оборони посольства України у США та в Мексиці. Микола Миколайович Сердюк — контрадмірал, начальник Головного військового представництва Міністерства оборони України (1994 – 1997 рр.) , начальник управління кораблебудування Міністерства оборони України (2000 – 2004 рр.). Сергій Володимирович Тараненко — контрадмірал, начальник Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова (2007 – 2010 рр.), завідувач кафедри електрообладнання і автоматики водного транспорту Київського інституту водного транспорту імені Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного Державного університету інфраструктури та технологій (2018–?). Дмитро Степанович Українець — контрадмірал, командир Західного морського району (1994 – 2004 рр.). Ілля Петрович Півненко — контрадмірал, начальник Управління Військово-Морських Сил Головного штабу Міністерства Оборони України (1992 р.), перший Начальник кафедри Військово-Морських Сил Академії Збройних Сил України (Національний університет оборони України), заступник командувача ВМС України (1996 – 1998 рр.). Олексій Олексійович Риженко — контрадмірал, перший заступник командувача — начальник штабу Військово-Морських Сил України (1993 – 1995 рр.). Віктор Васильович Фомін — віцеадмірал, Начальник Головного штабу – перший заступник Головнокомандувача Військово-Морських Сил України (1999 – 2003 рр.).

Див. також Севастопольське вище військово-морське інженерне училище

Примітки

Література Морозов М. Э. Советский подводный флот 1922—1945 гг.: О подводных лодках и подводниках / М. Э. Морозов, К. Л. Кулагин. — М.: АСТ: АСТ МОСКВА: Транзиткнига, 2006. — С. 367.

Посилання Официальный сайт Сайт, посвящённый истории ЧВВМУ им. П. С. Нахимова ЧВВМУ им. П. С. Нахимова ЧВВМУ им. П. С. Нахимова в Великой Отечественной войне 1941—1945 г.