Ми́ньківці — село в Україні, у Дунаєвецькій міській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Розміщене на берегах річки Ушиці за 36 км від залізничної станції Балин на лінії Ярмолинці — Ларга, за 89 км від Хмельницького та 53 км автошляхами від міста Кам'янець-Подільський.

Назва Окрім сучасної назви «Ми́ньківці», місцеві мешканці вживають зрідка «Ми́ньковці», що походить від назви селища польською мовою Mińkowce.

Згідно з орфографічним словником назва села в родовому відмінку має форму «Ми́ньківців», однак серед місцевих мешканців і в регіоні загалом існує стала традиція відмінювати цю назву в родовому відмінку як «Ми́ньковець».

Географія Територія, на якій розташовані Миньківці, належить до Смотрич-Дунаєвецького (Східноподільського-Притовтрового) природно-географічного району області Східне Поділля. Тут поширені місцевості плоских і слабохвилястих межиріч з абсолютним переважанням сірих, темно-сірих опідзолених ґрунтів. Цьому району притаманне глибоке і часте розчленування тутешніх місцевостей меридіональними долинами річок, що обумовило інтенсивний розвиток яро-балкової мережі.

Основною річковою артерією району є лівобережна притока Дністра річка Ушиця, береги якої порізані вузькими і випуклими межиріччямиГуренчук К. І., Койонов М. М., Цись П. М. Природно-географічний поділ Львівського і Подільського економічних районів. — Львів, 1964. — С.92-101..

Село розташоване у глибокій долині річки Ушиці, обмеженій невисокими каньйоноподібними гірськими піднесеннями, які мають відносну висоту в окремих місцях до 130 метрів. Клімат — помірно континентальний. Взимку Миньківці захищені горами від пронизливих, холодних вітрів, а літо тут тепле. Середня температура січня — −5,6 °C, липня +18 °C. Середня кількість опадів — 560 мм на рік.

Корисні копалини Територія Миньковеччини вкрита чималою кількістю корисних копалин. Одним з багатьох є будівельний камінь, товщина якого сягає більш ніж 10 метрів.

В багатьох місцях серед крутосхилів виходять вапнякові туфи. З них люди випалюють високоякісне вапно для побілки та будівельних робіт. Біля підніжжя крутосхилів у морських відкладах третинного періоду виходять на поверхню подільські фосфорити.

До інших корисних копалин, що знайдені на території села, належать глина, у тому числі й гончарна, будівельний пісок і точильний камінь.

Населення

1905 року у Миньківцях нараховувалось 4007 жителів та 450 дворів. У 1911 році у містечку було 266 селянських дворів, 550 чоловіків і 526 жінок (працездатними було 812 осіб). В період з 1920 у Миньковецькій волості проживало 2006 осіб міського і 1224 мешканців сільського населення. На початок 1926 року в містечку було 3425 осіб; із них чоловіків — 1635, жінок — 1790, у тому числі євреїв — 1284 особи. Єврейське населення від всієї кількості осіб становило 39 %. Станом на 1930 рік Миньковецький район був розгалуженою економіко-географічною одиницею. Тут проживало 35619 жителів, у тому числі по трьох містечках — 3843.

Національний склад населення району був таким: українці — 28964 мешканці, євреї — 1199 мешканців, поляки — 1389 мешканців, росіяни — 160 мешканців, інші — 64 мешканця. За переписом 1939 року в райцентрі Миньківці нарахувалось 3511 осіб, у тому числі 1296 мешканців єврейської національностіКПМДА. — Ф.1285. — Оп.1. — Спр.10, 43, 220, 317..

Наприкінці 1950-х років в Миньківцях проживали 1830 мешканців, у тому числі чоловіків — 795 і жінок — 1035, нараховувалося 610 дворів.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1344 особи, з яких 606 чоловіків та 738 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1068 осіб.

Станом на 2006 рік у селі проживає 1388 чоловік. В тому числі дітей дошкільного віку — 31, шкільного віку — 173, та 532 громадянина пенсійного віку.

Населення села на 1 січня 2010 року становить 1305 чоловік. Дітей дошкільного віку — 63, шкільного віку — 108, та 484 громадянина пенсійного віку.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 97,71 % російська 2,29 %

Історія

Перші знахідки, що засвідчують постійне заселення людьми Миньковеччини, вчені археологи відносять до доби міді та датують їх IV—III тисячоліттям до нашої ери. Йдеться про старожитності Трипільської культуриВинокур І. С., Гуцал А. Ф., Пеняк С. І., Тимощук Б. О., Якубовський В. І. Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, закарпатська області. — К.:Народна думка, 1984. — С.222..

Трипільська культура Трипільські поселення виявленні в таких місцях: село Велика Побійна, Великий Жванчик (ур. Біляни), Мала Кужелівка (ур. Липки), Сивороги (біля дороги на соснівку), Миньківці (ур. Бельмонт, лісорозсадник), Отроків, три поселення в селі Тимків та інші.

На Миньковеччині знаходять кам'яні сокири, крем'яні наконечники та інші предмети, що використовувалися людьми в добу бронзи. А 1965 року тут було знайдено мідну сокиру раннього періоду бронзової добиГавінчук Г.Цікава знахідка // Ленінським шляхом (Дунаївці). — 1965. — 27 листопада..

Скіфська культура У серпні 1990 року В. А. Захар'єв, спільно з київським дослідником Ю. М. Малєєвим, дослідили курган скіфського часу поблизу села Миньківці.

Тут, в урочищі «Лісництво», на правому березі безіменного струмка було досліджено курган висотою близько 1 м, діаметром — близько 22 м. В центрі кургану науковці простежили могильну яму розміром 250х170 см, яка була заглиблена на 40-45 см від тогочасної поверхні. Поховання було потривожене грабіжниками.

Курган біля села Миньківці вчені датують II половиною VII — серединою VI ст. до нашої ери. Цій даті відповідають і керамічні вироби з поселення скіфського часу, яке розташоване поручЗахар'єв В. А., Малєєв Ю. М. Розкопки кургану ранньоскіфського часу біля села Миньківці на Дунаєвеччині//Дунаївці: їх роль і місце в історії Поділля. Тези доповідей республіканської конференції. — Дунаївці, 1993. — С. 26—28..

Черняхівська культура У Миньківцях виявлено також поселення й окремі знахідки Черняхівської культури (II—V ст. н. е.). На території села і його околицях знайдено монети із зображенням Доміціана (76—96 років), Коммода (180—192 років) та інших римських імператорів, що свідчить про різноманітні контакти мешканців краю з провінціями Римської імперії в I половині I тисячоліття н. е.Гавінчук Г.Цікава знахідка // Ленінським шляхом (Дунаївці). — 1960. — 5 травня.

За часів пізнього Середньовіччя Поділля перебувало під владою Золотої Орди. Наприкінці 1250-х — на початку 1260-х років орда Бурундая знищила чимало поселень Пониззя. 1362 року, скориставшись занепадом Золотої Орди, литовський князь Ольгерд завдав татарам нищівної поразки коло Синіх Вод і відвоював у ординців Поділля. Цей край він надав синам свого брата Коріата — Юрію, Олександрові та Констянтину. Спираючись на підтримку місцевого населення, Коріатовичі почали «оборонять Подольску землю от татар, а баскакам дань платить перестали»Молчановський Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года. — К., 1885. — С.123.. Велику увагу приділяли відбудові старих і будівництву нових замків і міст. Не виключено, що тоді ж було заново забудовано і Миніківці, як важливе місце обміну та торгівлі на перехресті сухопутних і річкових шляхів.

Найдавніші свідчення про Миньківці У 1393 році великий литовський князь Вітовт вторгся на Поділля і розгромив останнього з Коріатовичів  — князя Федора. Східну частину Поділля Вітовт залишив собі, а західну віддав своєму двоюрідному братові   польському королю Ягайлові (Владиславові II). 20 жовтня 1407 року в містечку Добростан Ягайло видав грамоту на володіння Миньківцями.

Цю грамоту відносять до так званих «дідичних», коли земельні наділи надавалися на праві «jus heriditarium». Дідичне право передбачало широкі можливості дарування, продажу, обміну, наслідування. Тримачі на дідичному праві були наділені широким судовим імунітетом щодо селян. Дідичі-землевласники виплачували по 2 гроші з заселеного лану, брали участь в походах у межах держави, відновлювали замкові будівліТам само.—С.206-207..

Як відомо, польський хроніст Ян Длугош згадує три загони подолян, які в 1410 році брали участь у Грюнвальдській битвіJana Długosza Roczniki czyli Kroniki Sławnego Królestws Polskiego.—Warszawa, 1982.—Ks.X і XI (1406—1412).—S.104.. Навряд чи буде помилкою стверджувати (з огляду на наведений текст грамоти) про те, що в цій битві брали участь і миньківчани.

У 1434 році села Маньківці і Миньківці піддалися роздрібленню. Король подарував їхні половини «на феодальному праві» (jus feodale) до виплати п'ятдесяти гривень якомусь Боршові з Коціна, імовірно, поляку. Таким чином, частини пожалуваних «навічно» сіл всього через 27 років потрапили до рук нового тримача у тимчасове володіння — М. С. Грушевський відзначав особливість, пов'язану з терміновим характером королівських надань та грошовими забов'язаннями жалувача, яку узагальнив терміном «запис суми». Особливість подібного надання полягала в тому, що земля передавалася в тимчасове володіння до моменту, коли жалувач (найчастіше король) побажав би викупити її, сплативши певну суму грошейБілецька О. Назв. праця. — С.216; Грушевський М. Барське староство. Історичні нариси XV—XVIII ст.—Львів, 1996.—С.159-162..

Починаючи з XV ст. Поділля часто зазнавало спустошливих набігів кримських татар. Тільки за 100 років (1450–1550) було не менше як 24 кривавих вторгнення. Під час розкопок в центрі Миньківців, на території школи, які проводив у 50—60-х роках XX ст. місцевий краєзнавець Г. Д. Гравінчук, було встановлено, що за свою історію Миньківці зазнали 8 руйнуваньГавінчук Г. Мої Миньківці // Прапор юності.—1962.—23 травня. Ревізори, які збирали податки в 1530 і 1542 роках у Зіньківському повіті Подільського воєводства, відзначили, що село Миньківці (Mynkovcze) було «спустошеним»Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statysycznym. — T.VIII. Ziemie Ruskie, Wołyń i Podole // Żródła dziejowe. — Warszawa, 1889. — T.XIX. — S.159, 162, 170..

Згодом село поступово відроджується. Населений пункт навіть був поділений на дві частини. Коли збиралися податки згідно з рішенням сейму 1565 року, державні чиновники двічі засвідчили Миньківці (Minkowce) у своєму реєстрі. Спершу зазначалося, що це власність Барського староства, де плугів є 2½, ремісників — 2, що було засвідчено в присутності шляхетного Миколи Незабитовського. У цьому ж місці реєстру поряд з Миньківцями згадуються інші села Барського староства, якими теж опікувався шляхетний М.Незабитовський (Кружківці, Сивороги)Ibid. — S.190.. В іншому місці реєстру знову зустрічаємо Миньківці, але вже як дідичну власність Міляновських (regalis dni Milkanowski). В цій частині села налічувалося 3 плуги. Варто відзначити, що Міляновські були також власниками на дідичному праві села Лясковці, а на феодальному праві — Мілейова та частини НагорянIbid. — S.192-193..

1569 року податківці зафіксували 2 плуги у Миньківцях на частині Міляновського. 1578 року там було вже 4 плугиIbid. — S.220-222,279..

Козаччина У XVI — на початку XVII ст. чималими землями на Поділлі заволодівають нові власники з середовища польської шляхти. Окремі з них отримують їх через поріднення з місцевим шляхетством, інші — добиваються передачі їм сіл, на які їхні колишні власники не мали відповідним чином оформлених документів. Напевно на початку XVII ст. Миньківці потрапили у власність до польських шляхтичів Станіславських гербу Пилява. Один із них — Адам Станіславський, імовірно останній в своєму роді, — виклопотав у короля Владислава IV у 1637 році привілей на піднесення Миньківців до статусу містечка з наданням йому магдебурзьського права. Припускають, що саме Станіславські спорудили невелику фортецю — замочок — на пагорбі всередині Миньковецької долиниПриходы и церкви Подольской епархии/Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. — Вып. IX / Под. ред. Е.Сецинского. — Каменец-Подольск, 1904. — С. 968..