Анрі Террас (; , Вриньї, Луаре, Франція — , Гренобль, Франція) — французький історик-сходознавець, археолог, мистецтвознавець, фахівець з історії, архітектури та мистецтва ісламської Північної Африки. Один з авторів «Енциклопедії ісламу». Член-кореспондент Академії образотворчих мистецтв (1933), член-кореспондент Королівської академії історії у Мадриді (1933). Почесний професор Оксфорда (1954). Офіцер ордену Почесного легіону, ордена Христа, Великий офіцер ордену Алауїтського трону та командор ордена Академічних пальм, ордена Альфонсо X Мудрого, ордена Ізабелли Католички.

Біографія Анрі Террас народився 8 серпня 1895 року у місті Вриньї, департамент Луаре. У 1914 році, після початку Першої світової війни, його призвали до французької армії, де він служив аж до закінчення бойових дій. У 1918 році Анрі прийняли у Вищу нормальну школу. Здобувши освіту, у 1921 році він переїхав до міста Рабат, Французький протекторат Марокко, де вступив на роботу до . Вже у 1923 році він отримав посаду професора та директора з вивчення археології й ісламського все у тому ж Рабаті, де спільно з вивчав мусульманську архітектуру Марокко, зокрема мечеті часів династії Альмохадів свої праці друкував в основному у журналі «Hespéris». У 1932 році Анрі у Сорбонні під керівництвом захистив дисертацію «Іспано-мавританське мистецтво від витоків до XIII століття», здобувши ступінь PhD з історії.

У 1935 році Анрі вперше отримав археологічну посаду, бувши призначеним главою Служби історичних пам'яток Марокко (), агентства зі штаб-квартирою у французькому Марокко, яке займалося вивченням монументів й археологічних пам'яток на території протекторату. Тут він пропрацював аж до свого від'їзду у 1957 році. На цій посаді Анрі присвятив себе збереженню та відновленню історичної спадщини Марокко й опублікував кілька важливих монографій про конкретні пам'ятки, як-от у Фесі та у Тазі. У 1941 році він отримав підвищення на посаді до директора Інституту передових марокканських досліджень. У 1945 році він змінив на посаді голови кафедри ісламської археології в Алжирському університеті, працюючи одночасно і на мистецтвознавчій, і на управлінській, і на історичній посадах. У 1957 році, невдовзі після того, як Марокко набуло незалежності від Франції, Анрі переїхав до Іспанії та став директором , французької школи у Мадриді, а у 1965 році вийшов на пенсію. Його останньою великою публікацією було докладне дослідження історії архітектури мечеті Каравіїн у Фесі. Помер 11 жовтня 1971 року.

Праці Робота Анрі «Іспано-мавританське мистецтво від зародження до XIII століття» () є переробленою дисертацією вченого, у якій він оповідає про мистецтво Марокко й іспано-мавританців у цілому від самої його появи з моменту арабського завоювання регіону до закінчення середньовіччя. Іноді він загострює свою увагу на окремих об'єктах і проявах, але здебільшого робота розповідає про все рівномірно.

Найбільш об'ємна робота Терраса — двотомна «Історія Марокко з найдавніших часів до французького протекторату» () — результат його двадцятип'ятирічної роботи, в якому об'єднані його власні напрацювання та дослідження, які проводилися інститутом після закінчення Першої світової війни. Під час свого дослідження Террас ввів у науковий обіг нову концепцію — «існування трьох різних марокканців». Протягом тривалого періоду історії на території цієї країни існували різні державні утворення, кожне з яких прагнуло до Середземномор'я або в Атлантику. Анрі Террас у своїй роботі ділить Марокко на три основні частини — гірське Марокко, яке традиційно виділялося ще до нього у науці, що складається з ер-Ріфа, місця проживання народу , Середнього та Високого Атласу, і виділені вченим внутрішнє і зовнішнє Марокко. Якщо перше з них — багата країна, яка процвітає у різні історичні періоди, у центрі регіону, то друге — пасовища та пустелі на кордонах, де жили бідні та дикі племена, які періодично намагалися захопити регіон. Вчений приходить до висновку, що всю історію у країні спостерігається явне переселення населення з одних районів до інших, але без спроб змішатися. Під час розповіді про марокканську історію Террас приділяє увагу історії Іспанії, яка завжди була тісно пов'язана — нерідко династії, як-от Альморавіди й Альмохади, правили обома регіонами. Звідси приходить новий і широко прийнятий у науці висновок про існування іспано-мавританської цивілізації у середньовічному Марокко. На думку історика , ця праця випереджає свій час, проривна та безумовно «задає новий вектор вивчення історії країни». Сходознавець назвав працю Анрі максимально об'єктивним і логічним дослідженням, яке проливає світло на багато раніше слабовисвітлені аспекти культури й історії Марокко. У роботі 2014 року історик Едмунд Берк назвав роботу Анрі класичною.

Нагороди Офіцер ордену Почесного легіону, Військового хреста 1914—1918 та ордену Христа (Португалія), Великий офіцер ордену Алауїтського трону. Командор ордена Академічних пальм, ордена Альфонсо X Мудрого, ордена Ізабелли Католички}}.

Книга Тераса «L'Art hispano-mauresque des origines au XIIIe siècle» отримала Премію імені Луї Беньє від Академії образотворчих мистецтв і премію імені Рауля Дюсеньйора від Академії надписів та красного письменства. Книга «La Mosquée des Andalous a Fès» отримала премію від Академії надписів та красного письменства, яка фінансувалася фондом . Наступна робота «La Grande Mosquée de Taza» отримала від тієї ж академії. Робота «L'Histoire du Maroc depuis les origines jusqu'au protectorat français» у двох томах нагороджена , однієї з головних нагород Французької академії, і другої для Анрі премії імені Рауля Дюсеньйора від Академії надписів та красного письменства. За книгу «Nouvelles recherches archéologiques à Marrakech» Террас був нагороджений премією Кар'є від тієї самої академії, а наступна праця «Islam d'Espagne. Une rencontre de l'Orient et de l'Occident» — премією Жана Рейно від Академії моральних і політичних наук.

Член-кореспондент Академії вишуканих мистецтв (1933), член-кореспондент Королівської академії історії у Мадриді (1933). Почесний професор Оксфорда (1954).

Бібліографія

Примітки

Посилання