Бабинець Сергій Володимирович (нар. 5 вересня 1987, Київ) — український хокеїст і функціонер. Восьмиразовий чемпіон України, найкращий бомбардир за історію чемпіонатів України з хокею, найкорисніший гравець чемпіонату України-2022/2023.
Дитинство Сергій народився 5 вересня 1987 року в Києві, у сім'ї хокейного судді міжнародної категорії Володимира Бабинця. Саме він вперше привів п'ятирічного сина на хокей. «Оскільки тато постійно був на льоду, в Палаці спорту, я змалечку завжди знаходився поряд», - розповідав Сергій. З тих пір улюбленою командою маленького Бабинця став київський «Сокіл». Заняття хокеєм однак Сергій почав в іншій київській хокейній школі «Крижинка», в тренера В’ячеслава Лепехи, який вів 1984 рік. Річ у тім, що в той час, як Бабинець дошкільням виявив бажання тренуватися, в «Соколі» команда його 1987 року народження ще не утворилася.
У «Сокіл», до тренера Юрія Крилова, хлопець потрапив трохи згодом. У соколівській групі 1987 р.н. тоді виділялися Павло Борисенко і Олексій Войцехівський. Також поряд із Бабинцем заняття хокеєм розпочинали Володимир Алексюк, Артем Невєров, Роман Благий. З Благим Сергій пізніше виступатиме регулярно разом протягом усієї кар’єри – за «Сокіл», «Донбас», «Маріуполь», національну збірну України. «Я Рому знаю з дитячого садка. Розуміння в нас на нейронному рівні, ми відчуваємо одне одного спинним мозком», - коментує Сергій.
Професійний дебют У першому десятилітті 2000-х «Сокіл» виступав у Відкритому чемпіонаті Білорусі. Перед учасниками турніру стояла вимога: в заявці мало бути не менше п’яти хокеїстів не старших 18 років. Щоб виконати це правило, тренер киян Олександр Сеуканд переглядав найталановитіших вихованців ДЮСШ «Сокіл». Так у 16-річному віці на літній збір із першою командою потрапили Бабинець, Благий і Невєров. У першій двосторонній грі Сергій закинув шайбу, але тоді Сеуканд в заявку на сезон-2004/2005 його не включив, відправивши в другу команду, яка виступала в чемпіонаті України.
Однак там Бабинець теж не затримався, бо отримав пропозицію виступати за «Брест-2» у чемпіонаті Білорусі серед фарм-клубів. Крім нього, туди запросили ще трьох українців – Романа Благого, Антона Рослякова і Михайла Радецького. За сезон у Білорусі Бабинець проявив себе непогано, але влітку 2005-го повернувся додому. Причина – в Києві поряд із головною командою «Сокола», яка виступала у Відкритому чемпіонаті Білорусі, створився «Сокіл-2», котрий під керівництвом Анатолія Степанищева грав у національному чемпіонаті України і в чемпіонату Білорусі серед фарм-клубів.
Проте повернення у «Сокіл» запам’яталося Бабинцеві не стільки грою, скільки першою важкою травмою в кар’єрі, отриманою в 2006 році – вивихом плеча, який потім нагадував про себе рецидивами щороку. Чотири роки поспіль Сергій через це пошкодження випадав з обойми мінімум на місяць. Зв’язки лівого плеча тягнулися, і врешті хокеїстові не залишалося нічого іншого, як погодитися на операцію. Все пройшло вдало і більше його ця травма не турбувала.
Перших два чемпіонства Найкомфотніше в «Соколі-2» Бабинець, за його власним зізнанням, почувався за тренерства Сергія Лубніна, який очолював команду у 2007-2009 роках. «Сергій Миколайович створив потужний колектив, у якому мені була відведена роль одного з лідерів. Дуже вдячний цьому тренерові, що він у мене повірив. Більше того, можу стверджувати, що в процесі становлення мене як хокеїста, який вміє забивати, здатен бути лідером роздягальні і на льоду, роль Лубніна є визначальною. Сергій Миколайович першим побачив мої задатки і розвинув їх. Мені дуже пощастило працювати з цим тренером два роки. Саме то відрізок дав поштовх для всієї моєї кар’єри», - стверджує Бабинець.Саме під керівництвом Лубніна Бабинець навесні 2008-го вперше в кар’єрі став чемпіоном України. «Сокіл» у ті роки був гегемоном українського хокею і перемагав на внутрішній арені навіть другою командою. Бабинець стверджує, що надзвичайної впевненості йому тоді надав перший кар’єрі хет-трик, зроблений у виїзному матчі проти «Дніпра». Сергій тоді грав у молодіжній ланці разом із Антоном Росляковим і Тарасом Бегою. «Ці три шайби дали мені змогу повірити, що можу грати в такій команді і з такими майстрами», - казав Бабинець. Друге чемпіонство Бабинець цілком заслуговував отримати в 2009-му. Пропри згадувану вище травму, він виступав у регулярному чемпіонаті ( 5 матчів, 3 голи + 11 передач). А на плей-оф тоді керівництво «Сокола» заявило досвідчених хокеїстів, які представляли перший склад у Відкритому чемпіонаті Білорусі. Власне, вони перемогли у фінальній серії «Білий Барс» і першими підняли над головою щойно випущений чемпіонський кубок, який вручається переможцям національної першості України понині.
Бабинцеві вперше судилося отримати цей трофей через рік, навесні 2010-го, коли «Сокіл-2» вже очолював тренерський дует Анатолій Дьомін – Василь Бобровников. Причому 22-річний нападник був тоді капітаном команди. «Підняти чемпіонський кубок у 22 роки в статусі капітана – то щось особливе», — ділиться емоціями Сергій.
«Донбас» Бабинець мав велике бажання залишитися в «Соколі», який завжди вважав рідною й найулюбленішою командою. Проте після п’яти років у другому складі тренер основи Сеуканд надалі не бачив Сергія в провідній когорті. Як наслідок, Бабинцю довелося шукати інші варіанти продовження кар’єри. Спершу разом з іншим українцем Павлом Акімовим спробував закріпитися в казахстанському «Казахмисі». Провів за них кілька товариських матчів, але проявити себе належним чином не зміг. Тому повернувся додому і прийняв пропозицію від новоствореного клубу «Донбас». У професіонали донеччани перейшли з аматорів.
У той час багато хто скептично сприймав амбіційні наміри «Донбаса» — стати чемпіонами. Але в ході першого сезону команда підсилилася сильними легіонерами, знаними українськими гравцями калібру Олександра Бобкіна, Євгена Пастуха, Дмитра Толкунова. З Казахстану повернувся Роман Благий. Лідером команди був капітан Дмитро Ісаєнко. В підсумку той «Донбас» під керівництвом Олександра Куликова став чемпіоном України, перегравши в фіналі якраз «Сокіл». «В нас була справжня банда. Ми зробили майже неймовірне, перегравши в фіналі «Сокіл», команду, яка була кістяком збірної України. У мене були двоякі почуття, проте був задоволений, що зміг доказати Сеуканду, що щось можу. В нас ніхто не вірив, але ми змогли принести «Донбасові» перше в його історії чемпіонство», — каже Бабинець.При цьому сам Бабинець відіграв одну з ключових ролей у перемозі в фінальній серії над рідним «Соколом». Сергій закинув першу шайбу «Донбаса» в домашньому матчі на арені «Дружба» в Донецьку. «Сокіл» тоді відкрив рахунок — відзначився Роман Малов. Бабинцю вдалося забити у відповідь. «Єгор Смолін віддав передачу, я підставив ключку і вразив ворота Костянтина Сімчука. «Дружба» тоді була заповнена. Після цього голу на трибунах було якесь божевілля», — говорить Сергій.Власник «Донбасу» Борис Колесніков створив такі умови, що з часом до Донецька їхали всі найкращі українські хокеїсти. Починаючи з сезону-2011/2012 виступало вже два «Донбаси» — один у вищій хокейній лізі РФ, інший – у чемпіонаті України. Бабинець грав у тому, що виступав на всеукраїнському рівні. І став чемпіоном України ще двічі, четвертий і п’ятий раз у кар’єрі.
У «Донбасі» Сергій був на провідних ролях. Але в першу команду донецького клубу, яка вже виступала в російській Континентальній хокейній лізі, пробитися не зміг. «Конкуренція була вражаючою. Українців у «Донбасі» кахаелівського зразка було, здається, всього сім – Сергій Варламов, Руслан Федотенко, Олексій Понікаровський, Антон Бабчук, Олександр Матерухін, Віталій Доніка і Максим Квітченко. Перші четверо грали в НХЛ. Пробитися в ту команду було неймовірно важко. Люди рівня Віталія Люткевича, Олександра Побєдоносцева грали разом зі мною за «Донбас-2» в чемпіонаті України. Нічого, не зіграв у КХЛ, зате тричі поспіль став чемпіоном України. То незабутні спогади», - констатує Сергій.
Перехід у Росію Влітку 2013-го, після трьох поспіль чемпіонств у складі «Донбаса», Бабинець опинився в «Білому Барсі». Несподівано, але лише на перший погляд, адже до Білої Церкви тоді переїхало більшість хокеїстів, які не потрапляли в основний склад донеччан, той, який грав у КХЛ. У «Білому Барсі» тоді зібрався сильний колектив, у якому, крім Бабинця, виділялися інші нападники Артем Бондарєв, Микита Буценко, Руслан Безщасний, Олександр Караульщук, Євген Пастух, Олександр Яковенко, Іван Савченко, оборонці Дмитро Толкунов, Володимир Алексюк та Ігор Когут, а також шість легіонерів (п’ять латвійців і білорус). Таким складом «барси» з Олександром Куликовим на чолі посіли друге місце, поступившись у фіналі київському «Компаньйону».
Догравали команди сезон-2013/2014 тоді, коли на сході України вже почалася війна. Саме з цієї причини доля наступного чемпіонату тривалий час залишалася невизначеною. Гравці опинилися на роздоріжжі. Певний час ще жевріла надія, що провідні клуби України допустять до виступів у чемпіонаті Польщі. Але цей варіант відпав. «Доведеться йти і продавати шаурму. Ми катаємося на голому ентузіазмі, з любові до хокею. Український хокей зараз просто забули, його немає», - казав тоді Сергій.Гравці вимушені були шукати щастя за кордоном. Бабинець вже у ході сезону-2014/2015, у грудні опинився в клубі третього за силами російського дивізіону «Славутич» зі Смоленська. Такий крок з огляду на війну зрозуміли не всі. «Хотілося залишитися в хокеї, продовжувати виступати за національну збірну, заробляти гроші. Коли один із агентів запропонував мені поїхати в Смоленськ, мені важко далося це рішення. Але відмовитися теж, мабуть, не міг, бо ризикував випасти з хокейного процесу і, можливо, загубив би кар’єру. Разом з тим, вважаю, що своїм приїздом здійснив неабияку просвітницьку місію. Всім росіянам, з ким там спілкувався, розповідав про те, що сталося в Україні, хто анексував Крим і хто воює на Донбасі. Мені здалося, я відкривав очі своїм співрозмовникам, зокрема хокеїстам смоленського «Славутича». Люди там загіпнотизовані новинами, які їм подаються пропагандистськими ЗМІ. Вони ставилися до мене обережно. Але з часом я зумів їх переконати, що не треба в українцях шукати ворогів. Постійно наголошував на тому, що пишаюся тим, що є українцем. І мені боляче від того, що робить їхня держава на нашій території. Так, був момент, коли зі мною на тему моїх висловлювань серйозно розмовляли керівники клубу. Але мені вистачило досвіду і дипломатичних навичок, щоб переконати: нічого поганого я не говорив», - розповідав Бабинець.
Повернення в «Донбас» Через проблеми з документами Сергій не міг у Росії грати у виїзних матчах. Та й загалом, за його власним твердженням, у Смоленську не бракувало труднощів, там були не найліпші умови для роботи. Але Бабинець зміг витиснути з того відрізку максимум. Власне, проявивши себе під час того вояжу, Сергій заслужив повторне запрошення у відновлений наступного сезону «Донбас». А вже розкрився сповна, ставши одним із найкращих бомбардирів чемпіонату України – 45 голів і 74 передачі в 40-ка матчах регулярного чемпіонату, 3 шайби + 3 асисти в семи матчах плей-оф і шостий титул чемпіона України в скарбничку.