«Хлопчик, що гукав про вовка» — одна з найвідоміших байок Езопа, під номером 210 згідно з Індексом Перрі. Від неї походить англійська ідіома «to cry wolf», яка означає «підіймати фальшиву тривогу» в Словнику фраз і байок БрюераThe Concise Dictionary…(Cassel Publications 1992) і збережена Оксфордським словником англійської мови як «стверджувати неправильно, а згодом наступні вже правдиві твердження не сприймаються достовірними».
Байка Історія розповідає про парубка-пастуха, який неодноразово обманює селян, змушуючи їх думати, що вовк нападає на отару міста. Коли з'являється справжній вовк і хлопець кличе на допомогу, селяни вважають, що це чергова фальшива тривога, і вовк зжирає овець. У більш пізній англомовній поетичній версії байки вовк також з'їдає і пастушка. Це в «Байках для П'ятирічних» (1830) Джона Хукема Фрера, у «Езопі та Гісопі» Вільяма Еллері Леонарда (1912) та у вірші Луї Унтермейєра 1965 року.«The Boy Who Cried Wolf» by Louis Untermeyer, raynhalfpint.wordpress.com
Мораль, викладена в кінці грецької версії, така: «це показує, як винагороджуються брехуни: навіть якщо вони говорять правду, їм все одно ніхто не повірить». Це перегукується з висловлюванням, приписані Арістотелю Діогеном Лаерцієм у його «Життях і поглядах видатних філософів», у якому мудреця запитали, що отримують від цього ті, хто брешуть, і він відповів, «що коли вони кажуть правду, їм не вірять». Вільям Кекстон так само завершує свою версію зауваженням, що «люди ані трохи не вірять тому, хто відомий як брехун»."" at mythfolklore.net
Історія Історія походить із класичних часів, але, оскільки вона була записана лише грецькою мовою і не перекладена на латину до 15 століття, вона почала набирати популярність лише після того, як з'явилася в збірці байок Генріха Штайнговеля та поширилася рештою Європи. Через це узгодженої назви твору не було. Кекстон називає її «Про дитину, яка стерегла овець» (1484), Ієронім Осій «Хлопчик, що брехав» (" ", 1574), Френсіс Барлоу «Про пастуха і фермерів» (" ", 1687), Роджер Л'Естранж «Парубок і фальшиві тривоги» (1692) і Джордж Файлер Таунсенд «Хлопчик-пастух і вовк» (1867). Саме під кінцевою назвою Едвард Г'юз вказав її як першу з десяти Пісень із «Байок Езопа» для дитячого вокалу і фортепіано у поетичній версії Пітера Вестмора (1965).Songs from Aesop's Fables, details on WorldCat
Вчителі використовували цю байку як повчання про те, що потрібно казати лише правду. Позаяк навчальний експеримент у першому десятилітті 21-го століття показав, що ознайомлення з байкою «Хлопчик, що гукав про вовка» збільшує ймовірність того, що діти будуть брехати; однак знайомство з «Джордж Вашингтон та вишневе дерево», різко зменшило цю ймовірність. Отже, отриманий результат описаної поведінки став ключем для виховання моральності молоді. Втім, коли мова йде про моральну поведінку дорослих, Семюел Кроксалл запитує, посилаючись на політичне панікерство, «якщо ми стурбовані фальшивою небезпекою для суспільства, поки ґвалт не стане достатньо постійним і набридливим, чи можна очікувати, що ми будемо знати коли боронитись насправді?».The Fables of Aesop, Fable CLV; available on Google Books, p. 263
Примітки
Посилання
Laura Gibbs' gallery of 15th–20th century book illustrations of the fable