Ришард Гонтаж (; , Дубно — , Варшава) — польський журналіст, кіносценарист, функціонер спецслужб Міністерства громадської безпеки (МГБ) та Служби безпеки (СБ), націонал-комуністичний політик часів ПНР. Активний учасник антисемітської кампанії 1968 року. У 1970-х роках виступав проти Едварда Герека та його політики. Один із лідерів ортодоксально-догматичного «партійного бетону» ПОРП на початку 1980-х років. Засновник Асоціації «Реальність», непримиренний противник руху Солідарність і «ліберального крила ПОРП». Критично ставився до правління генерала Ярузельського.
Походження та служба у МГБ Народився у сім'ї унтерофіцера польської армії. За німецької окупації батько Ришарда Гонтажа перебував у Союзі збройної боротьби та загинув у польському Опорі. Двоюрідний брат був командиром партизанського загону Армії Крайова (АК). Після загибелі батька Ришард займався селянською працею, підтримуючи матір і двох сестер. Деякий час був партизанським зв'язковим АК, але після війни став орієнтуватися на нову комуністичну владу.
У травні 1948 року Ришард Гонтаж вступив до урядущої компартії ПРП, з грудня — ПОРП. У партію приймали з двадцятирічного віку, тому в анкеті Гонтаж додав собі два роки. За партійним набором Ришард Гонтаж був направлений на службу до Міністерства громадської безпеки (МГБ).
З 14 вересня 1948 року до 31 грудня 1949 року Гонтаж служив у Красниставському повітському управлінні МГБ. За його словами, брав участь в озброєних операціях проти повстанського руху «Свобода та Незалежність» (WiN). Згідно з службовою документацією, займався в основному збором інформації від джерел, проявляв у цьому ефективність. Є дані щодо участі Гонтажа у допитах заарештованих зі застосуванням фізичного насильства. У зв'язку з цим заводилося службове розслідування, але було закрито без наслідківFranciszek Dąbrowski, IPN. Ryszard Gontarz funkcjonariusz UB i SB, dziennikarz PRL / Komentarze historyczne. Wydziale Badań Archiwalnych i Edycji Źródeł BUiAD IPN w Warszawie..
З іншого боку, досконало відомо, що Гонтаж назвав «катами з замку» охоронців в'язниці, розташованої у Люблінському замку. Наприкінці 1949 року з'ясувалося, що при вступі на службу Гонтаж приховав «політичну неблагонадійність» батька та двоюрідного брата. Його самого звинувачували у зв'язку з АК і навіть з WiN. Гонтаж був заарештований, два тижні провів у в'язниці, потім звільнений з органів МГБ. Після цього він написав листа міністру громадської безпеки Станіславу Радкевичу — з проханням відновити на службі та випробувати на будь-яких завданнях. Лист не вплинув.
Журналістика та служба у СБ Ришард Гонтаж перебрався до Варшави та влаштувався у газету «Sztandar Młodych» («Прапор молодих»), орган Спілки польської молоді (польський комсомол). Швидко набув репутації висококваліфікованого журналіста. Дотримувався сталінських поглядів, повністю підтримував режим Болеслава Берута. Закликав польських патріотів, зокрема колишніх бійців АК, визнати ПНР як свою національну державу. Вів пропаганду проти польської католицької церкви.
У 1956 році, після смерті Берута, до влади прийшов Владислав Гомулка. Почалися процеси польської десталінізації. Ришард Гонтаж подав заяву на реабілітацію — своє звільнення з МГБ він вважав за політичне переслідування. При цьому Гонтаж писав, що «кон'юнктурник вважав за краще забути про скоєну несправедливість, але кон'юнктурність несумісна зі званням комуніста». Заява Гонтажа була задоволена. Він продовжував працювати у комсомольському виданні, публікував антицерковні статті. В одному випадку стаття Гонтажа призвела до кримінальної справи проти парафіяльного ксьондза. Поступово Гонтаж відновлював контакти в органах держбезпеки, координував з ними свою журналістську діяльність.
Через кілька років, у лютому 1962 року, він повернувся в органи — тепер Службу безпеки ПНР (СБ МВС). Протекцію йому надав впливовий функціонер I департаменту СБ МВС (розвідка) підполковник Владислав Валицький. Важливим аргументом стала журналістська кваліфікація Гонтажа. Він був зарахований до I департаменту під псевдонімом «Ясинський».
Служба Ришарда Гонтажа у СБ МВС тривала лише вісім місяців. Він встиг отримати лише перший офіцерський чин підпоручика. 20 жовтня 1962 року Гонтаж був вдруге звільнений з органів — цього разу за хибні відомості про здобуття середньої освіти (у нього не виявилося навіть шкільного атестата). Проте у документах на звільнення обговорювалося позаштатне оперативне використання. Як секретний співробітник Гонтаж отримав новий псевдонім «Воланін».
Ришард Гонтаж повернувся до редакції «Sztandar Młodych». Інформував СБ про настрої у журналістському середовищі. Однак його матеріали були, як правило, малозмістовними. Куратори розуміли причину: «Воланін озлоблений на нас, бо сподівався бути штатним офіцером на іноземному об'єкті — чого не відбулося». У січні 1966 року агентурну справу Воланіна відправили в архів.
Роль у кризі 1968 року Всепольської популярності Ришард Гонтаж досяг у березневу кризу 1968 року. Він виступав як один із флагманів антисемітської й антиінтелігентської кампанії, розгорнутої з санкції ГомулкиPrzemysław Gasztold. Towarzysze z betonu. Dogmatyzm w PZPR 1980—1990 / Instytut Pamięci Narodowej, Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu — Wydawnictwo Diecezjalne i Drukarnia w Sandomierzu; Warszawa 2019.. Статті Гонтажа у «Sztandar Młodych» іноді текстуально копіювали рапорти й інструкції начальника ІІІ (політичного) департаменту РБ МВС полковника Генрика Пентека. Гонтаж пафосно викривав «ізраїльську агресію» та польських «сіоністських агентів, які тріумфують від перемог ізраїльської армії» (польська політична криза виникла незабаром після Шестиденної війни). Об'єктами персональних нападок Гонтажа ставали такі діячі, як редактор тижневика ПОРП «Polityka» Мечислав Раковський (у майбутньому передостанній прем'єр-міністр ПНР й останній перший секретар ЦК ПОРП), письменниця єврейського походження Ізабела Стахович (у минулому учасниця партизанського руху Армії Людова та капітан міліції).
Згодом стали відомі записки Гонтажа, адресовані партійним керівникам і високопоставленим функціонерам МВС — Владиславу Віхе, Мечиславу Мочару, Францишеку Шляхцицю, Казимежу Віташевському, Вінценті Краско, Ришарду Матеєвському. Складені за оперативними методиками СБ ці тексти докладно перераховували «просіоністські» виступи та їхніх учасників. Згодом зазначалося, що Гонтаж не отримував такого завдання: «Це було не „оперативним заходом“, а політичною акцією».
Участь у подіях 1968 року зміцнила соціальний статус і політичне становище Гонтажа. Він показав надзвичайні організаторські здібності й агітаційну харизму, налагодив зв'язки у партапараті, органах держбезпеки та пропаганди. Зі звичайного комсомольського журналіста Гонтаж перетворився на авторитетного націонал-комуністичного політика. Формально він був причетний до внутрішньої боротьби ПОРП. Але його позиція цілком збігалася із «фракцією партизанів», на чолі якої стояв могутній секретар ЦК ПОРП із силових структур Мечислав Мочар. Особисті приятельські стосунки Гонтажа з впливовим секретарем ЦК ПОРП з ідеології та пропаганди Стефаном Ольшовським. У кадровій політиці партійного керівництва Гонтаж став розглядатися як ефективний організатор кризових ситуацій.
Ідеологізована кінематографія На позиціях націонал-комунізму була помітна частина творчої інтелігенції ПНР. Ришард Гонтаж встановив контакти та в цьому середовищі. Його сподвижниками стали відомі кінематографісти Богдан Поремба, Ришард Філіпський, Януш Кідава, Кшиштоф Войцеховський. У співпраці з ними та за погодженням з функціонерами МВС і партапарату Гонтаж написав кілька кіносценаріїв. Найбільш відомі «Два пани N» (1961, детектив; органи держбезпеки викривають шпигуна, який намагається вивести з країни секретні документи), «Ціна життя та смерті» (1968, документалістика; про допомогу поляків євреям у роки нацистської окупації), «Антики» (1977, детектив; про розкриття органами держбезпеки контрабанди антикваріату), «Де вода чиста та трава зелена» (1977, соціальна драма; про боротьбу молодого секретаря міськкому проти зловживань міської адміністрації), «Державний переворот» (1980, історичний; про Травневий переворот Юзефа Пілсудського у 1926 році), «Хто ти є» (1981, дитячий пізнавальний; нарис історії Польщі через показ музейної екскурсії).
Усі ці фільми витримувалися у певному ідеологічному річищі: відкидання звинувачень в антисемітизмі, позитивний показ діяльності Скоро буду! та партійної номенклатури, історична політика в інтерпретації керівництва ПОРП. Особливого значення мав «Державний переворот» з негативною оцінкою Пілсудського, його прихильників та режиму Санації. Таким чином, кінематографія Ришарда Гонтажа була продовженням його публіцистики та політичної активності.
На зніманні «Державного перевороту» Ришард Гонтаж познайомився з Малґожатою Кідава-Блоньською — правнучкою президента Другої Речі Посполитої Станіслава Войцеховського, майбутнім маршалом сейму Третьої Речі Посполитої. Була зроблена спільна фотографія, яка перетворилася на політичний компромат через тридцять років.
Ортодоксальний опозиціонер У грудні 1970 року влада ПНР придушила військовою силою робітничі протести на Балтійському узбережжі. Ці події призвели до відставки Гомулки та більшої частини його оточення, включно з Мочаром. Новим першим секретарем ЦК ПОРП став Едвард Герек. Партійна політика помітно змінилася: знизився ідеологічний тиск на суспільство, перший план вийшов курс соціального маневрування. Ришард Гонтаж був прихильником більш жорстких моделей «реального соціалізму» та комуністичної держави. Тому до курсу Герека він ставився критично.
Становище загострилося з 1976 року, коли вже гереківське керівництво змушене було придушувати робочі протести у Варшаві та Радомі. З одного боку, активізувалися опозиційні сили: було створено КОС-КОР, КНП, Вільні профспілки Узбережжя. З іншого боку, відкрито заявили про себе ортодоксально-сталінські та націонал-комуністичні групи. Вони орієнтувалися на таких діячів, як Мечислав Мочар, Стефан Ольшовський, Тадеуш Грабський, Мирослав Мілевський. У цьому середовищі Ришард Гонтаж взяв роль організатора.
Наприкінці 1976 року з ініціативи Гонтажа з'явився «Лист 2000» — публічний маніфест консервативних кіл ПОРП. Гонтаж і його однодумці виступали як «патріотичні ліві». Вони різко критикували не тільки КОС-КОР («антисоціалістичну й антипольську організацію, пов'язану з імперіалізмом і сіонізмом»), але ще більшою мірою — гереківське керівництво (за «корупцію, кумівство, нерівність, ігнорування критики, відсутність висновків з подій 1976 року»). При цьому «Лист 2000» відмежовувався від сталінізму, закликав до демократизації партії та країни, прирівнював до сталіністів «антисоціалістичних» дисидентів. Такий креативний підхід був характерним для журналістського та політичного стилю Гонтажа. Але зміст «Листа 2000» було зрозуміло однозначно: націонал-комуністи виступали за посилення режиму ПНР.
Перед VIII з'їздом ПОРП 1979 року Гонтаж ініціював наступну публічну акцію — «Лист 44-х». Група відомих діячів науки та культури вимагала посилити партійно-ідеологічний контроль, посилити цензуру, припинити друк книг Славомира Мрожека та показ фільмів Анджея Вайди, затвердити інформаційне та культурне головування носіїв марксизму-ленінізму. Серед тих, хто підписався, були Гонтаж, Поремба, Філіпський. Виступи під егідою Гонтажа демонстрували наявність у ПОРП впливового консервативно-догматичного крила.
«Сірий кардинал „бетону“»
Організатор догматизму У серпні 1980 року масовий страйковий рух призвів до створення незалежної профспілки Солідарність. Знову змінилося керівництво ПОРП, першим секретарем ЦК замість Герека став Станіслав Каня. В апараті й активі ПОРП відбувався розкол. Прихильники реформ створювали «горизонтальні структури». Консолідувався й ортодоксально-комуністичний «партійний бетон», який виступав за придушення «Солідарності», жорстку партократію, ідеологічну монополію.