Збирач сміття — це особа, яка збирає для продажу або особистого споживання викинуті іншими матеріали, придатні до переробки або повторного використання. У всьому світі є мільйони збирачів відходів, переважно в країнах, що розвиваються, але зростає їхня кількість у постіндустріальних країнах.
Термінологія Багато термінів використовуються для позначення людей, які рятують вторинну сировину з потоку відходів для продажу чи особистого споживання. В англійській є такий ряд термінів: waste picker, reclaimer, informal resource recoverer, rubbish picker, recycler, poacher, salvager, scavenger, і litter picker; в іспанській , , , , і ; у португальській . Більш сучасним терміном, що акцентує увагу на результатах професійної діяльності, є «переробник неофіційної галузі». Проте слово «неофіційний» може частково вводити в оману, оскільки на практиці можна зустріти градацію між повною нелегальністю та належною організацією оподаткованій зареєстрованій офіційній діяльності.
У 2008 році учасники Першої всесвітньої конференції збирачів сміття вирішили використовувати термін «збирач сміття» для англійського використання, щоб полегшити глобальне спілкування. Термін ("scavenger") також широко використовується, але багато збирачів сміття вважають його принизливим через неявне порівняння з тваринами.
Збирач сміття відрізняється від збирача відходів, оскільки відходи, зібрані останнім, можуть бути призначені на звалище чи сміттєспалювальний завод, не обов’язково на завод з переробки.
Звичай «занурення в сміттєвий контейнер» зазвичай відноситься до практики антиспоживчих і фріганських активістів, які повертають такі речі, як їжа та одяг, із потоку відходів, як форма протесту проти культури споживання . «Збирання відходів» зазвичай стосується діяльності, мотивованої суто економічними потребами.
Поширеність і демографія Існує мало достовірних даних про кількість і демографічні показники збирачів сміття в усьому світі. Більшість наукових досліджень про збирачів сміття є швидше якісними, а не кількісними. Систематичний збір великомасштабних даних є складним через неофіційний характер професії, нечіткі кордони, сезонні коливання робочої сили, а також широко розкидані та мобільні робочі місця. Крім того, багато дослідників не бажають надавати кількісні дані через побоювання, що вони можуть бути використані для виправдання репресій щодо збору сміття з боку влади. Таким чином, широкомасштабні оцінки, які дійсно існують, є в основному наближенням на основі дуже малих вихідних дослідницьких вибірок. У своїй книзі «The World's Scavengers» (2007) Мартін Медіна пропонує методологічний посібник із дослідження збирання сміття.
У 1988 році Світовий банк оцінив, що 1–2% населення планети живе за рахунок збирання сміття. Згідно з дослідженням 2010 року, тільки в Індії є 1,5 мільйона збирачів сміття. Бразилія, країна, яка збирає найдостовірнішу офіційну статистику щодо збирачів, оцінює, що майже чверть мільйона її громадян займаються збиранням сміття.
Доходи збирачів сміття значно відрізняються залежно від місця проживання, форми роботи та статі. Деякі збирачі сміття живуть у крайній бідності, але багато інших отримують зарплату, яка в кілька разів перевищує мінімальну зарплату в країні. Недавні дослідження показують, що збирачі сміття в Белграді, Сербія, заробляють приблизно 3 долари США на день, тоді як збирачі сміття в Камбоджі зазвичай заробляють 1 долар США на день. Офіційна статистика Бразилії свідчить, що чоловіки заробляють більше, ніж жінки, незалежно від віку. Приблизно дві третини збирачів сміття в Бразилії загалом становлять чоловіки, але ця частка зростає до 98% у групах збирачів сміття з високим доходом (ті, хто заробляє в 3–4 рази більше мінімальної зарплати ). Жодної жінки не виявлено в групах з найвищим рівнем доходу (ті, хто отримує понад 10 мінімальних зарплат).
Причини
У країнах, що розвиваються За останні півстоліття міграція всередині країн та підвищення рівня народжуваності спричинили зростання населення міст у країнах, що розвиваються. Очікується, що між 1987 і 2015 роками світове населення міських жителів подвоїться, причому 90% цього зростання припаде на країни, що розвиваються. Значна частина нового населення оселилася в міських нетрях і сквоттерних поселеннях, які швидко розширювалися без центрального планування. Доповідь Організації Об’єднаних Націй про середовище існування показала, що майже один мільярд людей у всьому світі живуть у нетрях, тобто приблизно третина міських жителів світу.
Швидка урбанізація значно збільшила попит на неофіційні послуги зі збору відходів, оскільки містам бракувало інфраструктури та ресурсів для збору всіх відходів, які створюють мешканці. Незважаючи на те, що 30–50% робочого бюджету витрачається на управління відходами, міста, що розвиваються, сьогодні збирають лише 50–80% сміття, яке утворюють мешканці. Мешканці та підприємства часто вдаються до спалювання сміття або викидання його на вулиці, річки, пустирі та відкриті смітники. Це джерело забруднення повітря, землі та води, що загрожує здоров’ю людини та навколишньому середовищу. Неофіційні збирачі сміття допомагають зменшити цю шкоду, збираючи вторинну сировину пішки або на тачках, триколісних велосипедах, візках для ослів чи коней і пікапах.
З іншого боку, урбанізація сприяла розширенню збирання сміття, створивши велике коло безробітних і частково зайнятих жителів, які не мають альтернативних засобів заробітку. Відоме як «єдина галузь, яка завжди працевлаштовує», збирання сміття є рятівною подушкою для багатьох, хто втрачає роботу під час війни, кризи та економічного спаду в країнах, де немає систем соціального забезпечення. Це також одна з небагатьох можливостей роботи, доступних для людей, які не мають офіційної освіти або досвіду роботи.
У постіндустріальних країнах Хоча існують документи про збирачів ганчір’я та металобрухту, які постачали товари на паперові та ливарні заводи ще в 17 столітті, сучасний збір відходів не процвітав у США та Європі до 19 століття. Як і в країнах, що розвиваються, поєднання індустріалізації та урбанізації призвело до трьох тенденцій, які сприяли розквіту неформальної індустрії збору відходів: збільшення утворення міських відходів, попиту на промислову сировину та кількості міських жителів, які потребують засобів до існування. У ту епоху збирачі сміття були відомі як лудильники та ганчірники. До середини 20-го століття збирання відходів зменшилося, оскільки галузі управління відходами були формалізовані, а органи соціального забезпечення зменшили залежність бідних верств населення від неофіційної переробки.
Однак, починаючи з середини 1990-х років, неофіційна переробка в деяких частинах Сполучених Штатів і Західної Європи знову почала швидко зростати. Два фактори сприяли цьому: по-перше, попит на переробку відходів різко виріс через збільшення потоку відходів, зменшення місця на звалищах, нові технології переробки та зусилля екологів. У 1985 році в Сполучених Штатах існувала лише одна програма переробки придорожніх відходів. До 1998 року існувало 9000 таких програм і 12000 центрів прийому вторинної сировини. У деяких штатах були прийняті закони, які забороняють не переробляти. По-друге, зміни в політичній економіці, включно з втратою робочих місць у промисловості, скороченням зайнятості в уряді та поверненням системи соціального забезпечення, збільшили кількість бідних, працюючих бідних і безхатьків. Як наслідок, з’явилося більше людей, схильних до збирання сміття впродовж повного робочого дня або як додаткову роботу.
Американські сміттєзбирачі збирають переважно банки, пляшки та картон. Багато іммігрантів працюють збирачами сміття, тому що мовні та бюрократичні бар’єри обмежують їхні можливості працювати деінде. Багато безхатьків також працюють збирачами сміття — дехто описує це як єдину альтернативу жебракуванню. Деякі переробники використовують фургони, щоб збільшити дохід, а інші працюють пішки з візками. Непідтверджені дані свідчать про те, що більшість американських збирачів сміття — чоловіки, оскільки збирання сміття вважається надто брудною та виснажливою роботою для жінок. Під час етнографії бездомних переробників у Сан-Франциско соціолог Тереза Гован стверджує, що зустріла сотні чоловіків-збирачів сміття, але лише чотирьох жінок-сміттєзбирачів.
Витрати та вигоди
Соціальні та екологічні вигоди Збирання відходів забезпечує значні екологічні, економічні та соціальні вигоди:
Створення робочих місць: збір сміття є джерелом засобів до існування вкрай бідних людей, які мають мало інших можливостей працевлаштування. Хоча багато збирачів сміття практикують свою професію як повний робочий день, гнучкі години роботи роблять її доступною для жінок з іншими обов’язками по догляду та для людей, які бажають отримати додаткові доходи від іншої роботи. У важкі часи збирання сміття служить захистом для вуличних дітей, сиріт, людей похилого віку, вдів, мігрантів, інвалідів, безробітних і жертв збройних конфліктів. Збирання відходів також приносить користь ширшій економіці, постачаючи сировину для промисловості та створюючи багато робочих місць для посередників, які купують, сортують, обробляють і перепродують матеріали, зібрані збирачами відходів. Охорона здоров’я та санітарія: збирачі відходів збирають сміття з районів, де немає комунальних послуг. Без сміттєзбірників жителі були б змушені спалювати сміття або викидати його в річки, на вулиці та пустирі. Сміттєзбірники надають єдину послугу вивезення твердих побутових відходів у багатьох містах. Муніципальна економія: згідно зі звітом ООН-Хабітат за 2010 рік, сміттєзбиральники забезпечують від 50 до 100% послуг зі збору сміття в більшості міст країн, що розвиваються. Це фактично служить масовою субсидією для міської влади, яка не оплачує працю. Крім того, переробка збільшує термін служби міських звалищ. Зменшення забруднення та пом’якшення зміни клімату : скорочуючи кількість первинних матеріалів, необхідних для виробництва, збирачі сміття економлять місце на звалищах, зменшують споживання води та енергії, забруднення повітря та води та кліматичні зміни. З 2009 року міжнародні делегації збирачів відходів відвідали принаймні п’ять глобальних конференцій зі зміни клімату, щоб вимагати від кліматичних фондів інвестицій коштів у програми відновлення ресурсів, які допоможуть забезпечити засоби до існування для збирачів відходів, а не в технології утилізації відходів, такі як сміттєспалювальні заводи .
Соціальні витрати Сміттєзбирачі не тільки приносять соціальні вигоди, але й потенційні витрати. До них належать:
Професійні ризики: див. нижче. Дитяча праця: діти зазвичай працюють збирачами сміття. Це може завадити їхній освіті або зашкодити їхньому фізичному, емоційному та соціальному благополуччю. Сміття: сміттярі, які працюють на вулицях, іноді розкидають сміття зі сміттєвих мішків, забруднюючи тротуар і створюючи більше роботи для міських прибиральників. Занепокоєння громадськості: багато людей розглядають збирачів сміття як неприємність або джерело сорому для своїх громад. Бідність і відсутність санітарних умов у збирачів сміття викликає у деяких людей дискомфорт або страх. Особливо в країнах, що розвиваються, багато хто стверджує, що сучасні послуги повинні замінити збирачів сміття. Крадіжка громадського майна: у деяких містах збирачі сміття, як відомо, крадуть, переплавляють і перепродують державне майно, наприклад телефонний та електричний мідний дріт, сталеві огорожі чи кришки люків.
Професійні ризики
Ризики для здоров'я