Третя битва за Газу () — наступальна операція сил Британської імперії в ході Синайсько-Палестинської кампанії на Близькосхідному театрі воєнних дій у Першій світовій війні. Після перших двох невдалих спроб опанувати Газу Єгипетські експедиційні сили 31 жовтня 1917 року атакували та захопили турецький гарнізон під Беер-Шевою. Бойові дії відбулися на початку загального наступу в Південній Палестині, і разом з атаками на Харейру та Шерію 6–7 листопада та триваючою битвою за Тель-ель-Хувейлфу, розпочатою генералом Едмундом Алленбі 1 листопада, вона врешті-решт призвела до прориву оборонних ліній Газа — Беер-Шева, яку захищала група армій «Йилдирим». Незважаючи на те, що османська армія утримувала цю лінію з березня 1917 року, вона була змушена відступити з Гази та Тель-ель-Хувейля у ніч з 6 на 7 листопада. Лише гарнізон у Шерії протримався більшу частину 7 листопада, перш ніж його також було вибито звідси.
Після британських поразок у Першій і Другій битвах за Газу в березні та квітні 1917 року генерал-лейтенант Філіп Четвуд, командуючий Східними силами Єгипетських експедиційних сил, і османські війська генерала Кресса фон Крессенштайна перейшли до позиційної оборони; в південній Палестині виникла патова ситуація. Укріплена оборона приблизно на рубежах, які утримувалися в кінці другого бою, була зміцнена, і обидві сторони почали регулярні набігі на відкритому східному фланзі. Наприкінці червня генерал Алленбі змінив генерала Арчибальда Мюррея на посаді командувача EEF, й швидко реорганізував підпорядковані війська. Приблизно в той же час 4-та османська армія також була реорганізована. Оскільки безвихідь продовжувалася в жахливих умовах протягом літа, почали прибувати підкріплення, щоб замінити велику кількість втрат, зазнаних Єгипетськими експедиційними силами під час попередніх боїв за Газу, а також прибуло кілька додаткових дивізій. Османські захисники також отримали посилення в цей час, обидві сторони проводили інтенсивні тренування, зміцнюючи лінію фронту та спостерігаючи за відкритим східним флангом. До середини жовтня, коли на Західному фронті тривала битва біля Пашендейла, прибуло останнє британське підкріплення, підготовка Алленбі до початку кампанії наближалася до завершення.
Ще до початку другої битви за Газу місто перетворилося на міцну сучасну фортецю з окопами, насічену переплетеннями дроту та гласисом на його південному та південно-східному краях. Низка польових укріплень, які взаємно підтримувалися артилерією, кулеметами та стрілецьким вогнем, простягалися від Гази на схід до Беер-Шеви. Починаючи з 27 жовтня, британські сили почали потужне та майже безперервне бомбардування Гази. Протягом цього часу XXI корпус Єгипетських експедиційних сил, який утримував ділянку лінії в Газі, був здебільшого пасивним до ночі з 1 на 2 листопада, коли була здійснена серія рішучих нічних нападів на позиції противника на підступах до Гази. Проте ці атаки були лише частково успішними через міцність гарнізону та його системи оборони. Бомбардування Гази посилилося 6 листопада, і в ніч з 6 на 7 листопада було проведено низку успішних атак і в ранці 7 листопада виявилося, що Газа була звільнена вночі. Лінія Газа — Беер-Шева згодом впала, і османські 7-ма та 8-ма армії були змушені відступити. 9 грудня 1917 року після кількох боїв під час переслідування Єгипетські експедиційні сили захопили Єрусалим.
Історія
Передумови Після другої битви за Газу у квітні 1917 року Кресс фон Крессенштайн — німецький командувач османських сил, що відбили британський наступ — отримав у підсилення до свого угруповання 7-му та 54-му піхотні дивізії. Османські війська проводили інтенсивну підготовку підрозділів, нарощуючи фортифікаційну міць своєї лінії оборони, яка простягалася на 6,5 км від морського узбережжя західніше Гази до східних підступів до Беер-Шеви; здійснювалися заходи розвідки та контррозвідки. Одночасно проводилися організаційні заходи, спрямовані на підсилення спроможностей османських дивізій. Кожна четверта рота кожного піхотного батальйону була переформована на кулеметну роту, озброєну легкими кулеметами, що значно збільшило вогневу міць і зміцнило їхні наступальні та оборонні можливості. Відповідно до наказу фон Крессенштейна, який командував лінією оборони від Гази до Беер-Шеви, були сформовані штурмові загони, еквівалентні німецьким «штосструпен» (штурмовикам).
Група армій «Йилдирим» під командуванням німецького генерала Еріха фон Фалькенгайна відповідала за загальну оборону Палестини. На західному фланзі Османська 8-ма армія складалася з 3-ї та 53-ї дивізій XXII корпусу, що обороняли Газу, і 26-ї та 54-ї дивізій XX корпусу, що обороняли лінію оборони, що простягалася на схід від Гази, під командуванням фон Крессенштайна. За оборону Гази відповідав XXII корпус, який мав дві дивізії на передовій (53-ю і 3-ю із заходу на схід) і дві в резерві (7-му та 19-ту).
На момент підготовки до наступу Єгипетські експедиційні сили складалися з 200 000 осіб, включаючи арабських робітників, 46 000 коней, 20 000 верблюдів, понад 15 000 мулів і ослів, а також сотні артилерійських гармат. Бойова чисельність становила 100 189 чол. Пустельний спішений корпус генерал-лейтенанта Гаррі Шовела мав 745 офіцерів, 17 935 інших чинів у кінних дивізіях АНЗАК, Австралії та йоменів; XX корпус під командуванням генерал-лейтенанта Філіпа Четвуда мав 1435 офіцерів, 44 171 інший чин у 10-й, 53-й, 60-й та 74-й (Йоменський) дивізіях; і XXI корпус під командуванням генерал-лейтенанта Едварда Балфіна мав 1154 офіцери та 34 759 інших чинів у трьох піхотних дивізіях. До 30 жовтня у XXI корпусі було розгорнуто 35 000 штиків для наступу на Газу. Це були: 52-га (Низинна) дивізія (ветеран Першої та Другої битв за Газу) 54-та (Східно-Англійська) дивізія (ветеран Першої та Другої битв за Газу) 75-та дивізія. Зведені сили майже дивізії, що складалися з 25-ї індійської піхотної бригади, вест-індійського батальйону, французького загону у Палестині () та італійського загону в Палестині (), розташувалися на схід від 75-ї дивізії. Імператорська кавалерійська бригада 1000 шабель Кавалерійський полк XXI корпусу, також відомий як Зведений полк.
Більшість піхоти генерала Едмунда Алленбі становили територіальні дивізії, мобілізовані на початку війни. Більшість з них раніше воювали з османською армією. Під час Галліполіської кампанії 52-га (низинна) дивізія воювала біля мису Геллес, 53-тя (валлійська) дивізія та 54-та (східно-англійська) дивізія воювали біля затоки Сувла, тоді як 60-та (лондонська) дивізія служила на Західному фронті та на Салоніцькому фронті. Нещодавно сформована 74-та дивізія (Йоменська) була створена з 18 недостатньо чисельних полків йоменів, усі з яких воювали в Галліполі. 10-та (ірландська) дивізія також воювала в затоці Сувла та в Салоніках. Усі три бригади кінної дивізії АНЗАК і дві легкі кінні бригади австралійської кінної дивізії також здобули бойовий досвід в боях на Галліполі.
Битва Коли війська Єгипетського експедиційного корпусу почали зосереджуватися в контексті підготовки до атак, вони потай вийшли зі своїх таборів, щоб ввести в оману німецьку та османську повітряну розвідку. Британське командування припускало, що противник вважатиме, що в районі Гази все ще є шість піхотних дивізій і одна в східному секторі в напрямку Беер-Шеви. Однак, були докази того, що керівництво групи армій «Йилдирим» була досить точно поінформована про маневри британців завдяки своїй агентурній розвідці.
Несподівана атака і втрата Беер-Шеви 31 жовтня приголомшила командувача та штаб групи армій «Йилдирим». Тут значні сили, включно з усіма наявними резервними частинами, були розгорнуті в районі Кувейлфе, щоб зупинити загрозливе просування по Хевронській дорозі до Єрусалиму приблизно за 80 км на північ. Залишок османської лінії, що тягнеться на захід до узбережжя Середземного моря, продовжував міцно утримуватися, особливо в Харейрі, Шаріаті та Газі, але втрата Беер-Шеви значно поліпшила позиції британських військ і змусила змінювати плани оборони османської армії. Три піхотні батальйони 8-ї армії були відправлені німецьким генералом Фрідріхом Крессом фон Крессенштайном для посилення османських військ, які воюють під Хувайфе, щоб захистити дорогу. Вони встановили нову оборонну лінію на північ від Беер-Шеви, і 19-та дивізія XXII корпусу, який захищав Газу, була направлена, щоб посилити нові оборонні позиції в Ебухофі. Однак справжньою метою просування Єгипетських експедиційних сил на північ від Беер-Шеви було відрізати османські війська, які постачалися дорогами та залізницею з Рамлеха на морській рівнині, від тих, що постачалися автомобільною дорогою з Єрусалиму на північ від Беер-Шеви. Такий прорив також дозволяв би піхотним частинам британців почати «згортати» османський фланг.
27 жовтня артилерія британського XXI корпусу почала бомбардування Гази, яке поступово ставало все інтенсивнішим, коли з 29 жовтня до обстрілів приєдналася корабельна артилерія ВМС Великої Британії та Франції. Стрільбу по османських позиція вели 356-мм гармати «Реглан», 230-мм гармати монітору M15 та M29, M31 і M32 з їхніми 150-мм гарматами, крейсер «Графтон» і есмінці «Стонч» і «Комет». Серед французьких кораблів, що обстрілювали з моря були броненосець «Реквін», есмінці «Арбалет», «Вольтижір», «Кутеле», «Факоне» і «Гаче». Також два річкові канонерські човни «Ледіберд» і «Ейфіс» і три гідролітаки-бомбардувальники підключилися до вогневої підготовки атаки. Сили флоту діяли майже до початку наступу на Газу.
Сухопутна артилерія важкої артилерії XXI корпусу Балфіна складалася з 68 середніх і важких гармат і гаубиць, які головні зусилля зосередили на придушенні османських артилерійських батарей. З 27 жовтня до переходу піхоти в наступ на Газу з важкої артилерії було випущено 15 000 снарядів. Під час контрбатарейної боротьби між 29 і 31 жовтня використовувалися також газові снаряди, які, очевидно, мали незначний ефект або взагалі не дали жодного ефекту. Вважається що це було найсильніше бомбардування Першої світової війни, за виключенням Європейського театру.
Чотири піхотні бригади Єгипетських експедиційних сил чисельністю 10 000 рушниць атакували чотири османські полки, що налічували 4 500 штиків, які були посилені двома дивізіями до понад 8 000. Обидві сторони зазнали великих втрат. Атака здійснювалися добре підготовленими британськими військами за підтримки потужного артилерійського вогню та шести танків Mark IV. Ці атаки проводилися за замислом, щоб утримати гарнізон Гази з 8000 бійців, підтриманих 116 гарматами, на місці після захоплення Беер-Шеви та під час підготовки до головних ударів британських сил на Харейру та Шерію.
Атаки XXI корпусу були зосереджені на ділянці піщаних пагорбів довжиною 4600 м, що тягнеться від пагорба Амбрелла приблизно в 1800 м на південний захід від Гази до Середземного моря. Їх було приурочено до ночі, оскільки османські кулемети на оборонних позиціях унеможливлювали атаку в денний час. 1 листопада штурм пагорба Амбрелла — піщаної дюни в 1800 м на південний захід від Гази на захід від дороги Рафа до Гази — мав розпочатися о 23:00. Однак о 22:50 османські солдати помітили попереднє приховане переміщення солдатів противника у Нічийній землі, підняли тривогу та відкрили вогонь з кулеметів і рушниць з окопів на пагорбі Амбрелла. О 23:00 почалося інтенсивне бомбардування британської артилерії, що дозволило майже вчасно розпочати атаку.
Першою фазою була атака 52-ю дивізією Амбрелла-Гілл. Другим етапом було захоплення на широкому фронті редуту Ель-Аріш до морського узбережжя. Третя фаза мала бути проведена силами двох неповних бригад проти позицій противника на південно-західній околиці Гази, тоді як четверта фаза здійснювалася з метою захоплення Ган-Гілла і Шейх-Хасана на 3200 м позаду лінії фронту в Шейх-Аджлін. 1 і 2 листопада османські 7-ма і 53-тя дивізії продовжували захищати більшу частину своєї лінії фронту, проводячи локальні успішні контратаки.