Спеціальна освіта в Сполучених Штатах дозволяє учням з особливими потребами отримати доступ до навчальних ресурсів за допомогою спеціальних освітніх програм. Ці програми існували не завжди. "Ідея виключення учнів з будь-якою інвалідністю з державної шкільної освіти бере свій початок у 1893 році, коли Верховний суд штату Массачусетс виключив учня лише через погані академічні здібності".(Esteves and Rao 1). Це виключення стало основою освіти для всіх людей з особливими потребами на довгі роки. У 1954 році справа "Браун проти Ради з питань освіти" породила переконання, що право на державну освіту поширюється на всіх людей, незалежно від раси, статі чи інвалідності. Нарешті, програми спеціальної освіти в Сполучених Штатах стали обов'язковими в 1975 році, коли Конгрес США прийняв Закон про освіту для всіх дітей-інвалідів "Закон про освіту для всіх дітей-інвалідів (іноді згадується з використанням абревіатур EAHCA або EHA, або Public Law (PL) 94-142) був прийнятий Конгресом Сполучених Штатів у 1975 році у відповідь на дискримінаційне ставлення державних освітніх установ до учнів з обмеженими можливостями". Пізніше EAHCA був змінений з метою посилення захисту студентів з інвалідністю і перейменований на Закон про освіту осіб з інвалідністю . IDEA вимагає від штатів надавати спеціальну освіту та пов'язані з нею послуги відповідно до федеральних стандартів як умову отримання федеральних коштів.

Програма IDEA надає кожному учневі право на безкоштовну та належну державну освіту у найменш обмежувальному середовищі . Для забезпечення FAPE команда професіоналів з місцевої освітньої агенції та батьків учня визначає унікальні освітні потреби учня, розробляє річні цілі для учня, а також визначає місце навчання, модифікацію програми, тестування пристосувань, консультування та інші спеціальні послуги, які відповідають потребам учня. Батьки повинні бути рівноправними учасниками цього процесу, так само як і інші особи, які знають про дитину, мають уявлення про значення даних, зібраних під час оцінювання, та про всі варіанти влаштування дитини. План учня, що включає вищезазначені пункти, фіксується в письмовій Індивідуальній освітній програмі . Місце навчання дитини, як правило, визначається за результатами щорічного оцінювання, на основі ІЕР дитини та якомога ближче до місця проживання дитини. Школа зобов'язана розробити та впровадити IEP, яка відповідає стандартам федеральних та державних освітніх агентств. Департамент освіти штату здійснює нагляд за школами, щоб переконатися, що вони дотримуються IEP кожного учня. Якщо школа не виконує IEP дитини, шкільний округ може бути притягнутий до судової відповідальності. Батьки мають право відмовитися від послуг спеціальної освіти для своєї дитини, якщо вони цього бажають.

Відповідно до закону IDEA, учні з обмеженими можливостями мають право на отримання спеціальних освітніх послуг у місцевому шкільному окрузі у віці від 3 до 18 або 21 року. Щоб отримати послуги спеціальної освіти, учень повинен продемонструвати інвалідність в одній з 13 конкретних категорій, включаючи аутизм, порушення розвитку, специфічні проблеми з навчанням, інтелектуальні порушення, емоційні та/або поведінкові порушення, інтелектуальні порушення, порушення мови та мовлення, глухонімі, порушення зору, порушення слуху, ортопедичні або фізичні порушення, інші порушення здоров'я (включаючи синдром дефіциту уваги), множинні порушення та черепно-мозкові травми. Залежно від індивідуальних потреб учнів, вони можуть бути зараховані до загального класу, інтегровані в нього або поміщені в спеціальну школу та/або можуть отримувати багато спеціалізованих послуг в окремих класах. На додаток до академічних цілей, цілі, задокументовані в ІЕР, можуть стосуватися самообслуговування, соціальних навичок, фізичної, мовленнєвої та професійної підготовки. Призначення програми є невід'ємною частиною процесу і, як правило, відбувається під час засідання ІЕР.Gottlieb, J. (1978) Placement in the least restrictive environment. In Criteria for the evaluation of the least restrictive environment provision. Washington, D.C.: Bureau of Education for the Handicapped, Department of Health, Education and Welfare.

Безкоштовну та належну державну освіту (FAPE)

Безкоштовна належна державна освіта означає спеціальну освіту та пов'язані з нею послуги, які:

Надаються за державний кошт, під державним наглядом і керівництвом та безоплатно Відповідають вимогам штату та вимогам федеральних нормативних актів Включати відповідну дошкільну, початкову та середню шкільну освіту у відповідному штаті відповідати законній індивідуальній або індивідуальній освітній програмі (IEP)

Дивіться 34 CFR 300.17

Найменш обмежувальне середовище (LRE)

Найменш обмежувальне середовище визначається як "навчання учнів з інвалідністю в максимально можливому обсязі разом з учнями без інвалідності". У ньому зазначено, що вилучення учнів із загальноосвітнього середовища може відбуватися лише тоді, коли характер або тяжкість інвалідності учня перешкоджає задовільному навчанню в загальноосвітніх класах, навіть за наявності додаткових допоміжних засобів і послуг.

Мандат найменш обмежувального середовища (LRE) вимагає, щоб усі учні спеціальної освіти навчалися разом зі звичайними однолітками, наскільки це можливо, забезпечуючи при цьому доступ до FAPE. Вимога LRE має на меті запобігти непотрібній сегрегації учнів з інвалідністю і ґрунтується на висновку Конгресу, що учні з інвалідністю, як правило, досягають більших успіхів, коли вони залишаються зі своїми звичайними однолітками або мають доступ до них. Все більше учнів з обмеженими можливостями навчаються у звичайних класах. До 95% учнів з інвалідністю проводять принаймні частину свого дня у звичайних класах. 64% учнів спеціальної освіти проводять свій день у звичайних класах. Інформація станом на 2016 рік.

Хоча згідно із законом, учні повинні отримувати освіту в рамках їхніх LRE, є ще дещо, що ми повинні дослідити, коли йдеться про LRE учнів. Поведінка студента є ключовим фактором в оцінці рівня освіти. Якщо поведінка учня не відповідає вимогам LRE, це може бути вирішено за допомогою встановлених обмежень та Плану поведінкового втручання . План корекції поведінки - це план, який ґрунтується на результатах функціональної оцінки поведінки і, як мінімум, включає опис проблемної поведінки, загальну та конкретну гіпотезу щодо причин виникнення проблемної поведінки, а також стратегії втручання, які включають підтримку позитивної поведінки та послуги, спрямовані на вирішення проблеми. Шкільні системи повинні дозволити одній з наступних осіб написати план і навчити вчителів працювати з ним перед його впровадженням у класі. Цей план має бути об'єднаний з IEP, щоб забезпечити умови для успішного навчання.

Супутні послуги Послуги, пов'язані зі спеціальною освітою, включають логопедичну та мовну терапію, ерготерапію та фізичну терапію. Сертифіковані фахівці з орієнтації та мобільності, вчителі для людей з вадами зору, сертифіковані поведінкові аналітики та музичні терапевти можуть надавати послуги учням, які мають на них право. Музична терапія є дещо новою послугою, і вона може бути не дуже доступною по всій країні. Послуги можуть надаватися під час індивідуальних або малих групових занять, у загальноосвітньому класі або просто як консультація між надавачем послуг та іншими членами команди. Кожен надавач супутніх послуг у команді повинен включити цілі в IEP, а також конкретний час, виділений для учня.

Створення індивідуального сервісу Останнім часом багато шкіл створюють інклюзивні класи, в яких викладають вчителі загальноосвітніх і спеціальних програм. Обидва педагоги працюють як одна команда, проводячи навчання, одночасно реалізуючи законні модифікації та пристосування для учнів з особливими потребами в класі.

Якщо учень не може навчатися в умовах повної інклюзії, команда спеціальної освіти може вирішити спробувати навчати його в більш обмежених умовах, як правило, в умовах часткової інклюзії. Як випливає з назви, часткова інклюзія - це коли учень з обмеженими можливостями частину дня навчається в загальноосвітньому закладі, а основну частину навчального процесу отримує в окремому класі, наприклад, у ресурсній кімнаті, разом з учителем спеціальної освіти або іншим персоналом.

Деякі учні потребують викладання життєвих навичок через тяжкість їхньої інвалідності. Таких учнів зазвичай переводять до окремого класу, де вони проводять щонайменше 60% свого навчального дня, працюючи безпосередньо зі спеціальним педагогічним персоналом. Такі учні можуть навчатися в загальноосвітньому класі зі звичайними однолітками, а можуть і не навчатися.

Якщо учень не може функціонувати в загальноосвітньому класі та/або класі спеціальної освіти, наступний крок команди - розглянути можливість влаштування учня до школи, що спеціалізується на навчанні дітей з екстремальними порушеннями. У 1990-х роках спостерігалася тенденція до відходу від цієї моделі, оскільки попередні дослідження вказували на академічне та поведінкове покращення рівня таких учнів, коли вони навчалися за індивідуальною програмою в загальному середовищі.What works for Students at Risk: A Research synthesis. RE Slavin, NA Madden - Educational Leadership, 1989

Якщо учень має дуже важкий стан здоров'я або не може відвідувати школу з якоїсь іншої причини, він буде навчатися вдома. Вчитель спеціальної освіти, персонал та відповідні постачальники послуг приходять додому до учня, щоб проводити навчання.

Найвищий рівень обмежувального влаштування - це інституалізація. Якщо потреби учня такі, що він не може функціонувати в будь-якому з менш обмежувальних середовищ, команда повинна розглянути можливість розміщення в інтернаті. Сьогодні в Сполучених Штатах дуже мало учнів перебувають на стаціонарному навчанні. Зазвичай мета полягає в тому, щоб довести учня до такого стану, коли він зможе повернутися до закладу державної школи, якщо це взагалі можливо.

Історія в США До прийняття PL94-142 у 1975 році лише одна з п'яти дітей з інвалідністю отримувала освіту в американських школах. Понад мільйон учнів були позбавлені доступу до державних шкіл, а ще 3,5 мільйона отримували неадекватне або зовсім не ефективне навчання. У багатьох штатах існували закони, які повністю виключали дітей з певними видами інвалідності, включаючи сліпих, глухих, а також дітей з "емоційними розладами" або "розумовою відсталістю".Back to School on Civil Rights: Advancing the Federal Commitment to Leave No Child Behind," a report published by the National Council on Disability on January 25, 2000. У 1950-х і 1960-х роках сімейні асоціації почали формуватися і відстоювати права дітей з інвалідністю. У відповідь федеральний уряд почав виділяти кошти на розробку методів роботи з дітьми з інвалідністю та прийняв кілька законодавчих актів, які підтримували розробку та впровадження програм і послуг для задоволення їхніх потреб та потреб їхніх сімей. Два закони передбачали підготовку фахівців і вчителів, які працювали з учнями з "розумовою відсталістю" (PL 85-926 у 1958 році та PL 86-158 у 1959 році). У 1961 році Закон про вчителів для глухих (PL 87-276) передбачав підготовку вчителів для роботи з глухими або слабочуючими. У 1965 році Закон про початкову та середню освіту (PL 89-10) та Закон про державні школи (PL 89-313) надали штатам кошти на допомогу в навчанні дітей з інвалідністю. У 1968 році Закон про допомогу в ранній освіті дітей-інвалідів 1968 року (PL 90-538) фінансував програми раннього втручання для дітей-інвалідів. Кілька знакових судових рішень встановили відповідальність штатів за освіту дітей з інвалідністю (зокрема, Пенсильванська асоціація розумово відсталих громадян проти Співдружності штату Пенсильванія (1971) та Міллс проти Ради з питань освіти округу Колумбія (1972)).TWENTY-FIVE YEARS OF PROGRESS IN EDUCATING CHILDREN WITH DISABILITIES THROUGH IDEA, http://www.nrcld.org/resources/osep/historyidea.pdf, retrieved June 22, 2007

Закон про реабілітацію 1973 року