Паризька мирна угода (), офіційно Угода про припинення війни та відновлення миру у В'єтнамі () — мирний договір, підписаний 27 січня 1973 року для встановлення миру у В'єтнамі, який мав завершити війну у В'єтнамі. В укладанні договору брали уряди Демократичної Республіки В'єтнам (Північний В'єтнам), Республіки В'єтнам (Південний В'єтнам) та США, а також Тимчасовий революційний уряд Республіки Південний В'єтнам, який представляв південнов'єтнамських комуністів.
Сухопутні сили США через погіршення морального духу були поступово відведені до прибережних регіонів і не брали участі в наступальних операціях чи бойових діях протягом попередніх двох років. Паризька угода фактично призвела до виведення всіх решти збройних сил США, включаючи повітряні та військово-морські сили. Пряме військове втручання США припинили, а бойові дії між трьома сторонами, що залишилися, тимчасово припинилися менш ніж на добу. Угода не була ратифікована Сенатом СШАThe Paris Agreement on Vietnam: Twenty-five Years Later Conference Transcript, The Nixon Center, Washington, DC, April 1998. Reproduced on mtholyoke.edu. Accessed 5 September 2012.The Constitution — Executive agreements Accessed 29 July 2014..
Переговори, які привели до угоди, розпочалися в 1968 році після різних тривалих затримок. У результаті угоди Міжнародна контрольна комісія (ICC) була замінена на Міжнародну комісію з контролю та нагляду (ICCS), яка складалася з Канади, Польщі, Угорщини та Індонезії і займалась моніторингом угоди. Головними учасниками переговорів щодо угоди були радник США з національної безпеки Генрі Кіссінджер і член Політбюро Північного В'єтнаму Ле Дих Тхо. Обидва вони отримали Нобелівську премію миру 1973 року за свої зусилля, але Ле Дих Тхо відмовився її прийняти.
Положення угоди негайно і часто порушувалися як північно-, так і південнов'єтнамськими силами без офіційної відповіді з боку Сполучених Штатів. Відкриті бої спалахнули в березні 1973 року, і до кінця року північнов'єтнамські наступальні операції розширили свою територію.
Через два роки, 30 квітня 1975 року, Південний В'єтнам був захоплений масштабним наступом Північного В'єтнаму, і 2 липня 1976 року дві країни, які були розділені з 1954 року, знову об'єдналися в Соціалістичну Республіку В'єтнам.
Частина переговорів проходила в колишній резиденції французького художника Фернана Леже, яку він заповів Французькій комуністичній партії. За іронією долі, вулиця, на який стояв будинок, була названа на честь Філіпа Леклерка, який командував французькими військами у В'єтнамі після Другої світової війниBreakthrough in Paris Blocked in Saigon, October 8–23, 1972 Retrieved December 11, 2021.
Положення угод
Угода передбачала:
Виведення всіх сил США та союзників протягом шістдесяти днів. Повернення військовополонених паралельно вищесказаному. Розмінування портів Північного В'єтнаму США Припинення вогню в Південному В'єтнамі з подальшим точним розмежуванням комуністичних і урядових зон контролю. Створення «Національної ради національного примирення та злагоди», що складається з комуністичної, урядової та нейтралістської сторони для забезпечення демократичних свобод і організації вільних виборів у Південному В'єтнамі. Возз'єднання В'єтнаму мирним шляхом без примусу чи анексії будь-якою зі сторін і без іноземного втручання. Створення «Спільних військових комісій», що складаються з чотирьох сторін, і «Міжнародної комісії з контролю та нагляду», що складається з Канади, Угорщини, Індонезії та Польщі для виконання перемир'я. Обидва діють одностайно. Виведення іноземних військ з Лаосу і Камбоджі. Заборона на ввезення військової техніки до Південного В'єтнаму, за винятком випадків заміни. Заборона на подальше введення військового персоналу до Південного В'єтнаму. Фінансовий внесок США в «загоєння ран війни» по всьому Індокитаю.
Підписанти Нгуєн Дуй Трінх, міністр закордонних справ Демократичної Республіки В'єтнам Нгуєн Тхі Бінь, міністр закордонних справ Тимчасового уряду Республіки Південний В'єтнам Вільям Пірс Роджерс, Державний секретар США Тран Ван Лам, Міністр закордонних справ Республіки В'єтнам
Історія
Ранній етап
Після сильного виступу антивоєнного кандидата Юджина Маккарті на праймеріз у Нью-Гемпширі, у березні 1968 року президент США Ліндон Джонсон припинив бомбардування північної частини Північного В'єтнаму (операція «Rolling Thunder»), щоб заохотити Ханой почати переговори. Хоча деякі джерела стверджують, що рішення про припинення бомбардувань, оголошене 31 березня 1968 року, було пов'язане з подіями, що відбувалися в Білому домі, а не з подіями в Нью-Гемпширі. Незабаром після цього Ханой погодився обговорити повне припинення бомбардування, і призначили дату для представників обох сторін, які зустрінуться в Парижі. Сторони вперше зустрілися 10 травня з делегаціями на чолі з Сюаном Тхуем, який залишатиметься офіційним лідером делегації Північного В'єтнаму протягом усього процесу, і послом США з особливих доручень Авереллом Гарріманом.
Після п'яти місяців переговори зайшли в глухий кут, оскільки Північний В'єтнам вимагав припинити всі бомбардування Північного В'єтнаму, а американська сторона вимагала, щоб Північний В'єтнам погодився на взаємну деескалацію в Південному В'єтнамі. Лише 31 жовтня Джонсон погодився припинити авіаудари, і можна було почати серйозні переговори.
Однією з найбільших перешкод для ефективних переговорів був той факт, що Північний В'єтнам і Національний фронт звільнення Південного В'єтнаму (В'єтконг) на Півдні відмовилися визнати уряд Південного В'єтнаму; з такою ж наполегливістю уряд у Сайгоні відмовлявся визнати легітимність НФЗ. Гарріман розв'язав цю суперечку, розробивши систему, за якою Північний В'єтнам і США були названими сторонами; Посадові особи НФЗ могли приєднатися до команди Північного В'єтнаму, не будучи визнаними Південним В'єтнамом, тоді як представники Сайгону приєдналися до своїх союзників з США.
Крім того, дебати стосувалися форми столу, який буде використовуватися на конференції. Північ віддавав перевагу круглому столу, за яким усі партії, включно з представниками НФЗ, мали б «рівну» важливість. Південнов'єтнамці стверджували, що тільки прямокутний стіл є прийнятним, оскільки тільки прямокутник може показати дві різні сторони конфлікту. Зрештою досягнуто компромісу, за яким представники північного та південного урядів сиділи за круглим столом, а члени, які представляли всі інші партії, сиділи за окремими квадратними столами навколо них.
Переговори та кампанія Ніксона Кандидат у президенти 1969 року Річард Ніксон зробив в'єтнамізацію війни частиною своєї передвиборчої програми, за якою Америка могла дозволити собі вийти з цього безкінечного конфлікту з високо піднятою головою, таким чином дозволивши зменшити витрати.
Ніксон попросив відомого китайсько-американського політика Анну Шеннолт стати його «каналом до пана Тхієу», тодішнього лідера Південного В'єтнаму. Шеннолт погодилася і періодично повідомляла Джону Мітчеллу, генеральному прокурору США, що Тхієу не має наміру брати участь у мирній конференції. 2 листопада Шеннолт поінформувала посла Південного В'єтнаму: «Я щойно почула від мого боса в Альбукерке, який сказав, що його бос [Ніксон] переможе. І ти скажи своєму начальнику [Тхієу] почекати ще трохи»Dallek, pp. 74-75. In 1997, Chennault admitted that «I was constantly in touch with Nixon and Mitchell.». Джонсон дізнався про це через АНБ і був розлючений, сказавши, що у Ніксона «руки в крові», а лідер меншості в Сенаті Еверетт Дірксен погодився з Джонсоном, що такі дії є «зрадою»Mark Lisheron. «In tapes, LBJ accuses Nixon of treason» . Austin American-Statesman. December 5, 2008. «Johnson tells Sen. Everett Dirksen, the Republican minority leader, that it will be Nixon's responsibility if the South Vietnamese don't participate in the peace talks. 'This is treason,' LBJ says to Dirksen.»Robert «KC» Johnson. «Did Nixon Commit Treason in 1968? What The New LBJ Tapes Reveal». History News Network, January 26, 2009. Transcript from of President Johnson: «This is treason.» «I know.»Thomas Powers. «The Man who Kept the Secrets: Richard Helms & the CIA». Alfred A. Knopf, 1979, p.198. «during the week which ended Sunday, October 27 , the National Security Agency intercepted a radio message from the South Vietnamese Embassy to Saigon explicitly urging (Nguyen Van) Thieu to stand fast against an agreement until after the election. As soon as Johnson learned of the cable he ordered the FBI to place Madame (Anna) Chennault under surveillance and to install a phone tap on the South Vietnamese Embassy». Міністр оборони Кларк Кліффорд назвав ці дії незаконним порушенням акту Логана p. 582. «The activities of the Nixon team went far beyond the bounds of justifiable political combat. It constituted direct interference in the activities of the executive branch and the responsibilities of the Chief Executive, the only people with authority to negotiate on behalf of the nation. The activities of the Nixon campaign constituted a gross, even potentially illegal, interference in the security affairs of the nation by private individuals.».
У відповідь президент Джонсон наказав прослуховувати членів кампанії НіксонаDallek, p. 75.Taylor, David The Lyndon Johnson tapes: Richard Nixon's 'treason' BBC News Magazine 22 March 2013 Last retrieved 22 March 2013. Даллек писав, що зусилля Ніксона «ймовірно не мали значення», тому що Тхієу не хотів брати участь у переговорах і було мало шансів на досягнення угоди до виборів; однак використання ним інформації, наданої Гарлоу та Кіссінджером, було морально сумнівним, а рішення віцепрезидента Г'юберта Гамфрі не оприлюднювати дії Ніксона було «незвичайним актом політичної пристойності»Dallek, pp. 77-78..
Уряд Ніксона Після перемоги на президентських виборах 1968 року Річард Ніксон у січні 1969 року став президентом США. Того ж року НФЗ створив Тимчасовий революційний уряд, щоб отримати офіційний статус уряду на переговорах. Однак первинні переговори, які призвели до угоди, не відбулися на Мирній конференції взагалі, а були проведені під час таємних переговорів між Кіссінджером і Ле Дих Тхо, які розпочалися 4 серпня 1969 року.
Північний В'єтнам протягом трьох років наполягав на тому, що угода не може бути укладена, якщо Сполучені Штати не погодяться усунути від влади президента Південного В'єтнаму Нгуєна Ван Тхієу та замінити його кимось, більш прийнятним для Ханоя. Ніксон і Кіссінджер не бажали підписувати угоду про повалення уряду, який НФЗ не зміг повалити силою зброїMarilyn Young (1994) The Vietnam Wars: 1945—1990, HarperPerennial, pp.263-264..
Підписання угоди 8 травня 1972 року президент Ніксон пішов на серйозну поступку Північному В'єтнаму, оголосивши, що США приймуть припинення вогню як передумову для виведення військ. Іншими словами, США виведуть свої війська з Південного В'єтнаму. Поступка вийшла з глухого кута і призвела до прогресу в переговорах протягом наступних кількох місяців«Memoirs v Tapes: President Nixon and the December Bombings». accessed 23 Jun 2015.
Остаточний великий прорив стався 8 жовтня 1972 року. Північний В'єтнам був розчарований результатами наступу в Нгуєн Хюе (відомого на Заході як Великодній наступ). Крім того, вони побоювалися посилення ізоляції, якщо зусилля Ніксона щодо розрядки значно покращать відносини США з головними комуністичними державами, Радянським Союзом і Китайською Народною Республікою, які підтримували військові зусилля Північного В'єтнаму. Під час зустрічі з Кіссінджером Тхо суттєво змінив свою переговорну лінію, дозволивши уряду Сайгону залишитися при владі, а переговори між двома південнов'єтнамськими сторонами можуть призвести до остаточного врегулювання. Протягом 10 днів таємні переговори склали остаточний проєкт. Кіссінджер провів пресконференцію у Вашингтоні, під час якої оголосив, що «мир близько».